2. Сучасні економічні теорії: інституціоналізм, неолібералізм, атеатична школа

До неоліберальних концепцій також належать концепції «економіки пропозиції», «раціональних очікувань».

Деякі вітчизняні економісти підтримують використання ідей неолібералізму в економіці України.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. виник інституціалізм, який є ще одним напрямом західної економічної науки.

Інституціоналізм (лат. institutum — установа) — один із напрямів західної економічної думки, який основне значення надає аналізу ролі інститутів у прийнятті економічних рішень та в економічній діяльності, їх спрямованості й ефективності.

До інститутів його прихильники відносять конкуренцію, профспілки, податки, державу, монополії (в тому числі корпорації), сталий спосіб мислення, юридичні норми тощо, а економіку розглядають як систему відносин між господарюючими суб'єктами, що формується під впливом економічних та неекономічних факторів (серед останніх важлива роль відводиться, насамперед, техніці). Широкий соціологічний підхід до предмета економічної теорії зближує їх з історичною школою. Інституціоналізм заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори.

Засновниками інституціоналізму були американські науковці Торстейн Веблен (1857—1929), Джон Коммонс (1862—1945), англійський економіст Джон Робсон (1858—1940) та інші.

Неоінституціоналізм — різновид інституціоналізму, який виник в останні десятиріччя і основою економічного розвитку в постідустріальному суспільстві вважає людину, а метою економічної системи — всебічний її розвиток. Зокрема, XXI ст. неоінституціоналісти проголошують століттям людини. З цією метою вони розробляють економічну концепцію прав власності (в якій власністю є не певне економічне благо, а частка прав щодо його використання), теорію суспільного вибору (яка досліджує взаємозв'язок економічних і політичних явищ, зокрема бюрократичного управління), передбачають розширення соціальних програм. Представниками неоінституціоналізму є американські вчені Р. Коуз, А. Алчіан та ін.

Заслуговує на увагу такий аспект методології в теорії інституціоналізму, як необхідність вивчення не стільки процесів функціонування капіталізму, як його розвитку, трансформаційних змін, що при цьому відбуваються.

Найпрогресивнішими ідеями сучасного інституціоналізму є необхідність участі найманих працівників у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій. Заслуговують також на увагу їхні думки про еколого-економічне виживання людства, про доцільність державного контролю за екологічними процесами, освітою, медициною. У методологічному аспекті раціональною є їх ідея про обмеженість аналізу економічної системи лише з точки зору раціонально мислячого індивіда (людини економічної) і необхідність враховувати дії організацій людей (профспілок, товариств споживачів та ін.).

Вадою цього напряму є сповідування принципу індивідуалізму, підміна економічної власності юридичним аспектом, зведення діяльності індивідів в межах організації до набуття прав власності та ін.

Основними недоліками інституціоналізму є ігнорування формаційного підходу, а отже, відносин економічної власності, проповідування принципу технологічного детермінізму та ін.

Неолібералізм СУТНЫСТЬприйшов на зміну старому економічному лібералізму 30-х років XX ст., причиною краху якого стала економічна криза 1929—1933 pp. Він увібрав у себе такі основні ознаки класичного лібералізму:

обстоювання ідей природного порядку та природних прав;

підтримка політики вільної торгівлі;

заперечення будь-якого розширення державного регулювання;

розвиток автономного місцевого самоврядування та добровільних організацій на противагу зростанню впливу центральних органів влади.

У генезисі німецького неолібералізму виразно проявилася тенденція до створення єдиної, спільної теорії трансформації тоталітарного ладу з центрально-керованою економікою в демократичний лад на основі вільного ринкового господарства з подальшою його орієнтацією на вирішення соціальних завдань. Було розроблено прагматичну й ідеологічно привабливу концепцію соціального ринкового господарства, позбавленого хиб класичної ліберальної моделі й наділеного надійними соціальними й антимонопольними стабілізаторами. Методологічною основою та найважливішими елементами концепції соціального ринкового господарства стали теорія й політика ладу В. Репке — А. Рюстова, ідеальні типи господарства та принципи економічної політики В. Ойкена — Ф. Бьома, ідеї та комплекс конкретних економі-ко-політичних заходів щодо адаптації ринкової економіки до вирішення соціальних проблем А. Мюллера-Армака — Л. Ерхарда.

Вихідним пунктом неоліберальних пошуків концепції ідеального економічного ладу стало вчення В. Ойкена про два типи економічних систем: "центрально-керованого господарства", або примусової економіки, і "мінового господарства", або ринкової економіки. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм — поділу праці, власності, координуючого механізму, домашнього господарства, підприємства, економічних інститутів держави та ін. Критерієм розмежування ідеальних типів економічних систем є механізм координації взаємодії господарських одиниць, процес прийняття економічних рішень. Іншим критерієм класифікації є особливості генезису економічного ладу, згідно з яким вирізняються природно зростаючий і законодавчо встановлений лад. У німецькому неолібералізмі велика увага приділялася також двом типам економічної політики — політиці ладу та політиці процесу. Політика ладу — це комплекс довгострокових заходів, спрямованих на створення рамкових умов функціонування економіки, їх законодавче та правове оформлення, контроль за їх дотриманням і своєчасне внесення коректив з боку держави.

Політика процесу являє собою комплекс заходів щодо безпосереднього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, у тому числі перерозподіл доходів і вирішення проблеми добробуту.

Розпочати вивчення цього питання доцільно з формування загального уявлення про передумови виникнення, сутнісну характеристику і значення математичного напряму в економічній теорії.

Значення математичної концепції в економічній науці визначається тим специфічним впливом, який справило на розвиток економічної теорії застосування математичних методів дослідження. Основними передумовами все активнішого впровадження математичних методів у економічні дослідження були: перетворення капіталізму на розвинену господарську систему з високим рівнем взаємопов'язання та однорідності всіх її частин і елементів; 2) значні досягнення в галузі математики і можливість їх застосування до аналізу економічних процесів.

Самостійність математичного методу полягає в тому, що він є не тільки описовим, а й дослідницьким методом, причому дослідження не лише кількісного, а і якісного. Математичний аналіз має спиратися на відповідну теорію причинно-наслідкових економічних залежностей.

Досягнення економістів-математиків щодо описування, систематизації та дослідження ринкового механізму є значними. Уперше дослідження вищої математики було застосовано у сфері суспільних наук. У працях економістів-математиків було зроблено першу спробу описати ринок конкуренції товаровласників, як замкнену систему суворих, чітких взаємозалежностей. Тим самим був зроблений крок наперед у розумінні того, що існує тісний зв'язок кількісних та соціальних характеристик функціонування господарської системи як цілого.

Отже, важливо засвоїти, що вчені-математики досліджують дію ринкового механізму за умов вільної конкуренції і центральною тут є проблема економічної рівноваги.

Основні закони, дотримання яких, на думку Вальраса, забезпечує рівновагу: 1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки одну ціну; 2) ціна товару зрівнює кількість запропоновану і кількість споживану; 3) ціна має забезпечувати максимальне задоволення і покупцеві, і продавцю. Ці закони можна застосувати до товарів або послуг не лише на споживчому, а й на виробничому рівні.

Продовжувачем традицій лозаннської школи був видатний італійський учений В. Парето Головний напрям наукових пошуків Парето полягав у спробах створення «чистої» економічної теорії, позбавленої понять цінності та корисності. Він уважав, що економічна теорія має вивчати механізм установлення рівноваги між потребами людей і обмеженими ресурсами для їх задоволення. Для теоретичного обгрунтування моделі взаємозалежності всіх економічних факторів, що впливають на суспільне виробництво і споживання, він широко використовував математичні методи аналізу.

Парето розвинув теорію добробуту або, як її інакше називають, теорію економічного оптимуму, суть якої полягає в оптимальному розподілі економічних ресурсів і благ, що виробляються.