7. Лист епохи романтизму. 1 половина 19 століття

Михайлина Коцюбинська + лекція:

Існують історичні періоди, коли листи набувають особливого значення. Зазвичай це періоди гострого самоусвідомлення і самовизначення особистості, а відтак і суспільства. В російській культурі таке листування в дусі сентименталізму кінця XVIII — поч. XIX ст., на зміну якому приходить жанр дружнього листа арзамасців, а потім листування пушкінського кола.

Російський романтизм 1830-х років представляє листування з нареченою молодого Герцена, що його сам автор визначив як двоголосу поему. В 1840-х роках набуває пощирення жанр філософсько-сповідального листа. Водночас лист-повчання (лорд Честерфілд) втрачає позиції.

Нерідко приватне листування ведеться з метою подальшої публікації; кореспонденти, працюючи над листами, пред'являють до них ті ж вимоги, що й до худож. прози, і поширюються такі листи в списках або ж розміщуються, хоча б частково, у пресі поряд з ін творами (Дж. Байрон, Пушкін). Зразками епістолярної прози є листування «йенских романтиків» (бр. А. і Ф. Шлегель, Ф. Новаліс, Ф. Шеллінг та ін), а в Росії - членів гуртка Н. В. Станкевича. Свого роду «романи в листах» розгорнулися між Гете і Беттіною фон Арнім, у Герцена з його майбутньою дружиною Н. А. Захар'їною.

Російський епістолярій того часу представлений переважно дружніми листами, часто з іронією, гумором. В українському, з огляду на суспільно-політичну ситуацію, навіть в приватному листуванні була значна частка описів творчих планів, науково-критичних думок, ділових пропозицій та прохань тощо. Пов’язано це в тому числі і з полемікою щодо «Енеїди» та породженої нею котляревщини. Листи початку ХІХ століття, що збереглися, майже всі мають полемічний ухил.

Популярним було створення в приватному листі авторської маски простака-провінціала, що досягалося використанням великої кількості демінутивів, народнорозмовної та згрубілої лексики, діалектизмів, звертань (типу земляче, куме), вигуків, ремарок, тавтологій, побудова речення за синтаксисом розмовного стилю. Першим відходить від цієї епістолярної шароварщини Куліш. В чистому діловому зберігався вишуканий офіційно-діловий стиль. Приватне листування – укр. мова, ділове (до видавців) – рос. мова. Поширені колективні листи – «супліки», «послання». Регулярні рецензії на «Енеїду» та її наслідування – літературно-критичний ухил. Для самоаналізу в листах частіше використовувалася російська; через такий функціональний поділ часто зустрічаємо двомовні та кількамовні листи. Дискусія щодо походження українського народу та його мови (Погодін та Соболевський вс Максимович і всі наші) – листи-трактати, наукова полеміка в історичній та історико-філологічній сфері. Акцент на імітації присутності співрозмовника (максимальна близькість до звичайної дружньої розмови, спогади, риторичні питання, на які часто сам автор дає відповіді; навіть у Максимовича з Погодіним є купа місць на зразок «згадай, як в вісімсот кудлатому ми з тобою робили те і те, а потім я тобі сказав те і те. Як ти можеш тепер приписувати мені зовсім протилежне тому, що я сказав тоді?»). Часто проступає досить чіткий образ адресата, від нього головним чином залежить стилістика листа (до Квітки пишемо «Козаче», до Плєтньова - «Милостивый государь!», до Максимовича – «друже»).

Структура приватного листа суворо витримана, не розмита (привітання, питання про здоров’я та хід справ, основна частина, прохання та передача привітів, прощання). У випадку епістолярної дискусії деякі традиційні частини опускаються, натомість з’являється синопсис попередніх листів (листа) опонента з вказанням слабких місць в його критиці. Структура основної частини полемічного листа – традиційна: теза опонента – свої контраргументи – теза опонента2 - … - висновок (часто з елементами переходу на особистості, «ти, пане …, фактами крутиш і мої відповіді читаєш неуважно» - це ще допускається)