4. Генеза епістолярного жанру

Епістолярний жанр і його розвиток - одна з найцікавіших проблем у вітчизняному літературознавстві . Це пов'язано з тим, що жанр листи, займаючи рівноправне місце серед інших епічних жанрів, є недостатньо дослідженою областю літературознавства.

Епістолярій — листування приватного характеру, що має історико-культурне значення. Епістолярний рід у літературі має свою давню історію і бере свій початок ще зантичності. Зразками ранньої епістолярної літератури багаті грецька та римська літератури (листи Цицерона, Горація, Сенеки, Плінія Молодшого та ін.) Твори цих авторів розглядалися з точки зору тематики, композиції, мови і як зразки самостійного епічного жанру, що виконує комунікативні функції і що сприяє розумінню внутрішнього світу автора.

Давні риторики навіть ввели правила листування і створювали зразки листів. Вони наголошували на відмінності епістолярної і літературно-художньої творчості. Листи могли бути різними за змістом, тому що обслуговували багато сфер людського життя. Тому, з часом, з'явилися так звані «письмовники», котрі подавали зразки листів майже для кожного окремого випадку життя. Античний період розвитку епістолярного жанру характеризувався пафосною риторикою, увагою до філософських роздумів, досить продуманої поетикою : використанням художніх засобів, придававших письму ясність, риторичність, закінченість, урочистість, дидактизм ; композиційної стрункістю, отточенностью мови

Якщо антична література була пов'язана з пафосною риторикою, то література епохи середньовіччя - з релігійною мораллю. Разом з традиціями листи, закладеними античністю, в листуванні служителів культу все більш активно проявлявся повчальний характер, що спирався на християнську релігію і християнські заповіді

Проблеми формування та розвитку епістолярного жанру в давньоруської літератури глибоко досліджені Д.С.Ліхачевим, який розглянув такі питання, як релігійний характер російської літератури Х-Х1У ст. і особливості стилю авторів листування ( публіцистичність , полемічність, змішання стилів послань). Сюди ж можемо віднести відомі нам послання І. Вишенського та його листування з представниками духовенства.

Наступним етапом у розвитку епістолярного жанру стало ХУ111 століття, коли були створені сприятливі умови для появи ряду творів у жанрі листи Саме з середини ХУ111 в. лист існував в побутовій сфері як єдино доступний і розвинений спосіб зв'язку в країні. У цей період склалися два різновиди побутового листа-ділове й інтимно-дружнє. 

Впродовж довгих років формувалася канонічна структура листа. У класичному варіанті вона мала містити: привітання (воно включало і звертання); домагання прихильності; розповідь; прохання; закінчення-прощання. Кожний лист мав містити хоча б два з цих компонентів, включно з обов'язковими змістовими формулами: вияв радості з приводу отримання, що прив'язувало цей лист до попереднього; запитання про стан здоров'я і стан справ; перед закінченням листа твердження про те, що «більш нема про що писати» і т. ін. З часом з'явилося спеціальне позначення P. S. («post scriptum»- «після написаного»), що означало необхідність суттєвої дописки, важливої інформації.

Український епістолярій почав формуватися ще за часів Київської Русі, на яку мала великий вплив антична традиція. У добу Литовської Русі було введено у листи кліше князівських грамот (називався титул, ім'я адресата). Протягом ІІ пол. XIX ст. епістолярій активно розвивається і здобуває популярність у зв'язку з появою полемічної літератури. Популярними були відкриті, стилізовані листи. В епоху бароко лист повернувся до звичайної форми — «закритих листів». Історія листування в Україні українською мовою до ХІХ ст. зберегла лише поодинокі факти. Листи українських культурних діячів ХІХ ст. сприяли розвиткові української епістолярної традиції. Залишаючись фактом приватного життя своїх авторів, листи культурних діячів стають фактором культурного життя нації. Це засвідчує епістолярна спадщина таких письменників як Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка, Василь Стус та інших.

Упродовж століть епістолярний стиль зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань ввічливості.