3. Жанрова палітра листа як тексту. Стилістичні вимоги до відповідного жанру.

Риси листа як специфічного роду літератури (класична теорія):

• утилітарна вартість,

• писемна форма,

• неприсутність адресата (присутність лише на метафізичному рівні),

• тон безпосередності;*

• адресат як «співавтор», лист як «суб’єктивна дійсність автора»*.

*- потребують особливої уваги, адже саме в цьому специфіка листа.

• стилістична обробка (відрізняється й від усної розмови)

• стислість й відносна простота (відрізняється від публічного ораторського мовлення),

• емоційний фамільярний тон (від наукової прози).

• специфіка: інтимна інтонація, що відповідає характеру адресата

2 види класичних листів (за адресатами):

- власне лист, лист як такий, адресований конкретній особі, не розрахований на сторонні очі (листи Цицерона);

- листи літературні, філософські, дидактичні, спеціально призначені для публікації, звернені до широкої аудиторії, зокрема до нащадків (листи Плінія свідомо розраховані на публікацію, на аудиторію).

* АЛЕ: не може бути однозначного розмежування: часто лист, звернений до кокретного адресата, з часом набуває іншого звучання, закличності, навіть незалежно від волі автора.

Лист із повсякденної переписки перетворювалося в добуток художньої прози у сферах публіцистики й дидактики.

У різні часи жанрове різноманіття мемуарних текстів та вимоги до них були різними. Розвиток жанрів та регламентації епістолярію:

1) Античність, Середньовіччя:

Розрізняли типи листів — дружній, іронічний, рекомендаційний, хвальний тощо (свою назву кожний тип листів одержав залежно від основної думки листа). Культивувалася розгалужена система класифікації.

+ змістово-жанрові трафарети: лист дорадчий, питальний, пояснювальний, звинувачувальний, захисний, вітальний, подячний, любовний, покаянний тощо.

!*Всього епістолологія стародавніх часів виділяла 41 вид листа.

2) Романтизм: активне руйнування усіх регламентованих вимог до листа, авторське начало

3) 1840-і рр. – набуває поширення жанр філософсько-сповідального листа.

4) друга половина XIX ст. – лист як жанр, як літературний факт значно менш характерний. → відродження традиції листування - індивідуалістичні шукання символістів.

5) кінець XIX — XX ст. – розкутість і самодостатність епістолярної літератури, уникнення сентиментальності й «літературщини», багатство літературних і філософських ремінісценцій, настроєва поліфонічність і художня насиченість.

Розрізняють кілька теорій:

- листа-мовлення (народилася у Стародавній Греції: листування тоді входило до риторики. Існувала чітка регламентація епістолярних жанрів, стилістичних вимог до них, рекомендувалися спеціальні вправи у написанні листів);

- листа-напівдіалогу (сягає також Стародавньої Греції: критиковала першу теорію (листа-мовлення), спиралася на теорію діалогу). → плавно переростає в теорію листа-розмови.

* У середньовіччі (зокрема в німців) ці дві теорії стоять поруч.

- листа-розмови (досягла особливого розвитку у Франції). *Вважалося, що цьому мистецтву можна і слід вчитися, опановуючи техніку листування.

- лист-зізнання/лист-сповідь (розвиток в естетиці гуманістів ХУІІІ ст., у сентименталістів, пізніше — з певними модифікаціями — в романтиків. Характерна відома формула Руссо: в листі йдеться не про те, щоб щось повідомити, а про те, щоб висповідатися).

Деметрія (пізньоантичний ритор) з його трактату «Про стиль»: «Лист — це стислий вияв дружньої приязні і оповідь про прості речі простими словами... у листі однаково важливі і стиль його, і довжина. Листи, надто довгі і до того ж обтяжені пишнотами, настільки позбавляються природності, що з листів перетворюються на трактати, хіба що починаються вони, як і листи, з привітання... Лист має відзначатися і свободою побудови. Нелегко вибудовувати в листі ряд періодів, мовби ви пишете не лист, а складаєте промову для судового процесу. [...] Слід добре знати, що листові властиві не тільки свій стиль, а й своя тематика. [...] Якщо хтось виклав свої софізми як розмисли про природу, то, хоча він усеце й напише, але напише він аж ніяк не лист. [...] Однак красу листа можуть створити інші люб’я зності, особливо якщо в них багато прислів’їв. І хай це буде єдиним мудруванням в листі — адже при­слів’я загальноп риступній загальновживані... Загалом же стиль листа змішує два стилі: вишуканий і простий».

Схема листа:

• античного грецького листа (проста): вступна частина (прескрипт), головна і заключна (клаузула) частини

* Тематика цієї переписки завжди конкретна, зміст і композиція цих листів підпорядковані певному шаблону: у них говориться про найнеобхідніше, стисло, коротко. Початок і кінець листа пишуться за трафаретом. Лист починається з імені автора, потім коштує ім’я адресата, потім уже вітання, освідомлення про здоров’я й благополуччя. Закінчується лист уклонами й побажанням щастя й здоров’я. Шаблонність формул вела до шаблона інтонацій.

АЛЕ: в цих стійких формулах допускалися варіанти:

- у листах до високопоставлених осіб ім’я адресата ставилося на першому місці

- дозволялося прикрашати листа вираженнями ввічливості, робити їх більше серцевими, або, навпаки більше сухими тощо.

Класифікація Цицерона (трикомпонентна):

- по їхньому тоні – на інтимні й призначені для публічних читань;

- по відношенню автора листа до адресата – на офіційні й особисті;

- по змісту – на прості повідомлення, на дружні, жартівливі й не строгі, серйозні й смутні.

• середньовічний лист (з п ’яти частин): привітання, преамбула, виклад справи, прохання і заключна частина.

Курси та посібники із теорії написання листів: 1) в Росії – відоме перекладне з французької «Наставление, как сочинять и писать всякие письма разным особам» (1765); 2) риторика Києво-Могилянської академії: рукописний трактат Митрофана Довгалевського «Про листи» (1686/87 р.) з розділами; «Про природу і прикрашення листів», «Про роди листів», «Про лист інакомовний і про його види»; курси «Двоголовий Киферон» (1695), що навчав студентів складати листи в фамільярному стилі, знайомив з тайнописом; «Кедр Аполлона» (1702 — 1703), повністю присвячений епістолології.

Так формувався певний епістолярний штамп, коли, як зазначає дослідник, «з трьох ланок епісто­лярної ситуації (автор — повідомлення — результат) значення першої і останньої зводиться до мінімуму».

+ наперед визначалося, що можна, а чого не можна допускати в листуванні, існувала ціла система регламентацій.

Регламентованість листа в романтичному епістолярії: активно руйнується;

- ростає міра природності, свобода вираження свого «я», відходять у непам’ять приписи й трафарети написання.

- !!Правилом, власне, стає лист без правил – своєрідний, ні на що не подібний, навіть свавільний.

- Лист все далі відходить від канонів. Посилюється його творче, художнє начало.

- описовий елемент відходить на другий план

- головні змістові риси романтичного вірша — неспокій, постійне шукання свого «я», перебої настрою та інтонації, багатошаровість смислу, розрив поступовості — повернення до одного і того ж предмета у світлі нового емоційного досвіду, суб’єктивна розкутість.

+ Основні типи сучасного листа (за тематикою повідомлюваного):

• Дружній: здається що друг пише другові. При цьому не завжди пишуть теперішні друзі. Часто високопоставлені особи за якимись причинами знаходять потрібним писати дружні листи своїм підпорядкованим і один одному, такі листи полководців, правителів.

• Рекомендаційні: коли ми пишемо на користь кого-небудь іншого, присовокупляя похвалу й додаючи нові дотоле невідомі відомості.

• Зневажливий: коли хто-небудь робить вигляд, що не вважає себе приниженим.

• Докірливий: коли того кому ми раніше зробили благодіяння, ми зі скаргами дорікаємо за його вчинки.

• Втішливий: коли пишуть тим хто засмучений яким-небудь нещастям.

• Осудний: коли з докором пишуть про минулі вчинки. Що напоумляє: коли «влагают» розум і повчають тому, що треба й чого не слід робити.

• Загрозливий: коли ми хочемо нагнати сильний страх за доконані або замишляти поступки, що.

• Хулительний: коли ми заявляємо, що характер у такий^-те дурний, а вчинок його огидний.

• Хвалебний: коли ми схвалюємо чийсь учинок або задум.

• Дорадчий: коли спонукаємо до чого-небудь, або відговорюємо від чого- те, пропонуючи свою власну думку.

• Просительний: полягає в проханнях, вимогах і так званих угодах, наприклад, із проханням про прощення.

• Питальний: коли ставлячи запитання, просимо відповіді.

• Відповідний: коли даємо відповідь на питання.

• Алегоричний: коли хочемо бути зрозумілими тільки тим особою, кому ми пишемо, і для цього ведемо мову нібито про іншу справу.

• Пояснювальний: коли ми вказуємо причини, по яких що-небудь не відбулося або відбудеться.

• Обвинувальний: полягає в осудженні за які-небудь погані вчинки.

• Захисний: коли обвинувачеві пропонуються доводи, що доводять невинність.

• Вітальний: коли пишемо кому-небудь, розділяючи радість із приводу великих і несподіваних подій.

• Іронічний: коли називаємо речі навпаки й поганих іменуємо гарними.

• Вдячний: коли хочуть сказати благодійникові, що про його благодіяння пам’ятають.

* Зазвичай лист не належить суто до одного типу, а поєднує відразу кілька.