1 Слов яни на терит Укр в 5-9ст

Вперше про слов'ян згадують римські автори І—II ст. після Н. X., а з VI ст. про них говорять візантійські історики. Готський хроніст Йордан повідомляє, що слов'яни відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавинів. Вони займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верхнього Подніпров'я. Слов поділялились на дві групи: східну і західну.

У V—IX ст. частина слов'ян переселилася на Балканський півострів, де утворилася південнослов'янська група.

Східні слов'яни, що жили на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в Антське державне утворення, яке займало територію між Дністром і Дніпром.. Маючи добру військову організацію, здійснювали успішні воєнні походи на сусідів.

Певний час анти межували з готами. , з якими ворогували. В IV ст. у володіння Готського королівства вторглися гуни. Вони не загрожували

Антському об'єднанню і тому анти виступили на їхньому боці у боротьбі з готами. Готи були розгромлені й покинули територію України. Слідом за ними на захід рушили і гуни.

Упродовж другої пол. V — . VI ст. політичну ситуацію в Європі багато в чому визначали відносини між Антським державним об'єднанням та Візантією. Особливо це виявилося у т.зв. Балканських війнах, які анти разом із близькими до них склавинами, вели за сфери впливу на Придунайській рівнині та на Балканах. З сер. VI ст. починається слов'янське розселення на правобережжі Дунаю та колонізація Балкан.

Подальшим колонізаційним планам антів та склавинів завадила нова хвиля завойовників із Центральної Азії — авари. Заснувавши в Трансільванії свою державу — Аварський каганат та підкоривши склавинів, вони розпочали наступ на антів, який завершився поразкою останніх. Проукраїнське Антське об'єднання розпалося і з 602 р. вже не згадувалося давніми авторами. Почалося формування нових племінних союзів та державних утворень.

У VIII—IX ст., згідно з "Повістю временних літ" літописця Нестора, на території сучасної України проживали такі племена: поляни; древляни ; сіверяни; уличі; хорвати; волиняни ; тиверці

Наприкін. VI — VII ст. вони заснували нове державне утворення — Полянський племінний союз. Його очолював напівлегендарний князь Кий

До полян тяжіли сусідні племена сіверян і древлян. У VII ст. всі вони почали об'єднуватися у федерацію племен, яку вже тоді називали Руссю. Наприкін. VIII — у першій пол. IX ст. на їхніх теренах утворилося стабільне проукраїнське державне об'єднання Руська земля.

Основу господарської діяльності становило орне землеробство,тваринництво. Значну роль відігравали залізо-добування та металообробка. мисливство, рибальство, бортництво, Певного рівня досягла торгівля, передусім зовнішня. Вивозили рабів, зерно, хутра, шкіри, віск, мед, а ввозили вина, вироби зі скла, прикраси тощо.

Основою ідеологічної сфери давніх слов'ян була язичницька міфологія,: Даждь-бог, Перун, Сварог, Стрибог, Род, Велес.

2 Політичний та соцустрій Київської Русі

Найб влада належала князю, який опікувався законодавством і судочинством, керували військом, брав участь у воєнних походах. відносини зі сусідніми державами, укладали мир або оголошували війну.Князівську владу передавали від батька до сина, спадковою.

Ради при князях, князівські з’їзди, віча.За сильної князівської влади роль ради була формальною

Князівські з’їзди. Їх збирали нерегулярно і далеко не всі рішення таких зібрань було втілено у життя, проте питання, що їх обговорювали на з'їздах, мали здебільшого загальнодержавне значення.

Особливо болючим питанням було питання захисту від половців.

Віча ж часів Київської Русі були зборами можновладців – впливових бояр, дружинників, заможного купецтва, і в цьому їхня відмінність від давніх віч.

На верхівці були князі.обіймали найбільшу владу в державі.

Князем у руських землях міг бути лише представник родини Рюриковичів.

До панівних верств належали бояри.

Боярські роди формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів земельні маєтки.Великі бояри ставали воєводами, тисяцькими, а малі – соцькими, десяцькими

дружинники – професійні вояки.

Вони брали участь не лише у воєнних походах, а й обіймали певні урядові посади.За вірну службу князеві дружинники отримували грошову винагороду, а також землю.

духівництво.Духівництво було найосвіченішою верствою тогочасного суспільства.поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, ігумени)та рядових священнослужителів.

Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, а також купці та ремісники. На нижніх щаблях соціальної піраміди руського суспільства перебували: смерди , закупи, рядовичі, челядь, наймити, холопи, ізгої.

Найчисленніша група тогочасного населення – селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.

Якщо смерд через якісь обставини втрачав власне господарство, то він міг позичити гроші – «купу» у феодала, але цю позику мусив відробити. «закупом».

Перетворення смерда на закупа закріплювалися в договорі-ряді. Звідси й витлумачують назву «рядович».

«наймит», «челядин».Якщо наймити працювали в умовах наймання, залишаючись особисто вільними, то челядь була невільною – її продавали, дарували, передавали у спадщину.До челяді потрапляли здебільшого полонені.

У повній власності пана перебували й холопи.

Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин випадали зі своєї Батьківщини