3.2. Принципи розміщення продуктивних сил

На основі пізнання закономірностей розробляються принципи розміщення продуктивних сил, тобто правила діяльності і управління економікою, виробляється економічна політика у реалізації законів розміщення. Це означає, що при розміщенні виробництва слід враховувати:

• необхідність раціонального розміщення виробництва – як один з ос-новних принципів, заключається в тому, щоб при розміщенні об’єктів досягалася максимально висока ефективність;

• принцип комплексного розміщення виробництва, який випливає з однойменної закономірності;

• збалансованість і пропорційність розміщення виробництва, яка передбачає притримування збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва і наявністю сировинних ресурсів;

• принцип обмеженого централізму, який передбачає органічне поєднання інтересів країни і її економічних регіонів.

Принципи розміщення продуктивних сил – це керівні, науково обґрунтовані положення, якими повинне керуватися суспільство при регіональній організації життєдіяльності населення протягом визначеного історичного етапу. Якщо закономірності – це наукові абстракції в області регіонального розвитку економічної системи, то принципи – це науково обґрунтовані провідні положення, правила діяльності, якими керуються в соціально – економічній політиці.

Принципи розміщення повинні сприяти пропорційному розміщенню продуктивних сил, поглибленню розподілу праці між районами, їхньому комплексному розвитку і встановленню раціональних міжрайонних зв’язків.

В сучасних умовах визначають такі основні принципи:

– пріоритет соціальних принципів над економічними, виробничими й технологічними, соціальна орієнтація господарського розвитку регіонів;

– розміщення виробничих і невиробничих об’єктів з точки зору ринкової кон’юнктури, враховуючи близькість до джерел сировини, палива, енергії, трудових ресурсів й районів споживання готової продукції;

– раціональне, комплексне використання природних ресурсів, їх відтворення, охоронна та покращення навколишнього природного середовища;

– поєднання самозабезпечення соціально – економічного розвитку регіонів з відкритістю їх на зовнішній ринок, здійснюваний в процесі територіального розподілу й інтеграції праці;

– різноманіття форм господарювання;

– забезпечення процесу саморозвитку і самоуправління;

– надання кожній людині економічної, політичної й духовної свободи у виборі способу життєдіяльності, що не суперечить конституції.

Виходячи з об’єктивних закономірностей і загальних завдань розміщення виробництва слід виокремити загальні принципи:

• наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії і до районів споживання продукції;

• першочергове та комплексне використання найбільш ефективних видів природних ресурсів;

• ефективне розміщення продуктивних сил на території країни;

• реалізація переваг та економічних вигод міжнародного розподілу праці у розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Одним з принципів розміщення продуктивних сил є тяжіння, особливо промислового виробництва, до джерел сировини, палива, енергії до районів споживання. Цей принцип набуває особливого значення на стадії формування ринкових відносин.

Коли мова йде про принцип наближення до джерел сировини, необхідно враховувати, що концентрація промисловості і збільшення розмірів підприємств вимагають наявності великих джерел сировини й палива, щоб забезпечити потреби цих підприємств на весь амортизаційний період. При цьому добування сировини та палива й постачання їх споживачам повинні бути ефективними (здійснені з найменшими втратами).

Значну роль відіграє принцип першочергового освоєння й комплексного використання ефективних видів природних ресурсів за рахунок освоєння нових територій. Це викликане посиленням нерівномірності територіального розподілу природних ресурсів і ускладненням гірничогеологічних та економіко – географічних умов їх розвідки та експлуатації у деяких гірничодобувних центрах.

Будь-який етап розвитку теорії і практики в галузі продуктивних сил характеризується підвищеною увагою до питань ефективності, економічного обґрунтування вибору районів і пунктів для нових підприємств в якості об’єктів для розширення і реконструкції, встановленню територіальних пропорцій і між-народних зв’язків, обґрунтуванню комплексного розвитку районів і формування територіально – виробничих комплексів та промислових вузлів.

Підвищена увага до всіх цих питань є закономірним результатом ряду об’єктивних обставин. Головними завданнями підвищення ефективності є раціональна територіальна організація виробництва, комплексний регіональний роз-виток господарства. Враховуючи регіональні відмінності у витратах на виробництво промислової і сільськогосподарської продукції одна й таж сама кількість в цілому по Україні може бути одержана в залежності від різного розміщення виробництва з більшими чи меншими втратами. Тобто, вірно побудована територіальна модель дає економічний ефект, додатковий до того, який може бути одержаний завдяки науково – технічному прогресу та іншим факторам.

В умовах становлення й розвитку ринкових відносин в Україні особливого значення набуває принцип використання економічних вигод при міжнародному поділі праці, становленні і розвитку економічних зв’язків з країнами ближнього й дальнього зарубіжжя.

Відомо, що розміщення продуктивних сил будь-якої країни повинне здійснюватися в рамках міжнародного розподілу праці. При цьому взаємовідносини

Між країнами повинні будуватися на принципах повного рівноправ’я, довіри, взаємної вигоди і дотримання суверенітету. Співпраця з іншими країнами забезпечить можливість повніше, раціональніше та ефективніше розвивати продуктивні сили і використовувати свої ресурси. Міжнародний розподіл праці має значний вплив на галузеву і територіальну структури господарства, на більш раціональне розміщення продуктивних сил. Причому головною формою співробітництва з країнами зарубіжжя є співробітництво на базі міжурядових двосторонніх угод.

У сучасних умовах особливо важливі такі форми економічного співробітництва, як спільне фінансування і будівництво господарських об’єктів у нашій країні, створення сумісних підприємств, співробітництво у фінансовій та бан-ківській сферах, співробітництво на компенсаційній основі, зовнішня торгівля і т.п.

При розміщенні продуктивних сил повинні враховуватися й інші принципи, наприклад, принцип оздоровлення екологічної обстановки, прийняття ефективних заходів з охорони природи і раціонального природокористування, принцип регулювання зростання великих міст, активізації розвитку малих і середніх міст і т.п. Кожний етап розвитку країни має свої, притаманні даному періоду принципи розміщення продуктивних сил.

Виходячи з системи закономірностей, формується конкретна політика регіонального розвитку, а також ті чи інші її напрямки.