Питання для самоконтролю

1. З яких компонентів складається економічна класифікація природних ресурсів?

2. На які блоки поділяються демографічні передумови розміщення продуктивних сил?

3. Як групуються економічні передумови розміщення продуктивних сил?

4. Розкрийте поняття терміну «комбінування», види з яких воно складається.

5. Що являє собою галузева структура господарства?

6. Що являє собою територіальна структура господарства?

7. Що являє собою функціональна структура господарства?

8. Що являє собою управлінська структура господарства?

9. Розкрийте поняття «спеціалізація виробництва».

Лекція 3. Теоретичні основи розміщення продуктивних сил

3.1. Закони і закономірності розміщення продуктивних сил

Життєдіяльність людей протікає на конкретній території або акваторії. Вона характеризується безліччю форм і структур, тісно пов’язаних з просторовими відмінностями у національній культурі, праці, побуті, відпочинку, навичках і традиціях регіону.

Сучасна територіальна організація продуктивних сил України сформувалася під впливом економічних законів планової економіки. Перехід до ринку зумовлює відповідні зміни в теорії розміщення продуктивних сил і передусім утверджує пріоритетність загальних для всіх суспільно – економічних формацій економічних законів.

Економічні закони – це об’єктивні закони розвитку суспільства, що визначають відносини в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та стійкі зв’язки між явищами економічного життя суспільства. Розміщення продуктивних сил і функціонування економіки регіонів визначаються дією загальних економічних законів, хоча у спеціальній економічній та економіко – географічній літературі з цього приводу йдеться не про закони, а про закономірності, які є просторовим виявом окремих економічних законів.

Для сучасного суспільства притаманне сполучення двох діалектично взаємопов’язаних рис. З одного боку, воно являє собою цілісну соціально – економічну і політичну систему з єдиними функціонально – структурними утвореннями – господарським комплексом, системою розселення, характером життя населення, транспортною сіттю і т.д. З іншого – внутрішньо диференційоване і дискретне у просторі і часі. Кожне територіальне формування має універсальні риси, типові для всього суспільства й унікальні, які проявляються лише у конкретному регіоні. Знаходження оптимальних поєднань загальних і індивідуальних рис у регіональній життєдіяльності населення є одним із головних завдань територіальної організації суспільства. Без знань загальних закономірностей територіальної організації всього суспільства неможна раціонально організувати регіональну життєдіяльність населення. Без урахування індивідуальних особливостей кожного регіону важко добитися соціальної справедливості, підвищення благоустрою кожної людини.

Територіальна організація суспільства підкоряється визначеним закономірностям і здійснюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Під закономірністю розуміється окремий прояв суспільних законів у визначених специфічних умовах, який виражається крізь стійко повторювані взаємозв’язки і взаємовідносини соціально – економічних і духовних процесів і явищ.

Для виявлення закономірностей територіальної організації суспільства потрібно опиратися на діалектичні закони розвитку. Суттєву роль для пізнання закономірностей відіграють територіальні дослідження з розміщення продуктивних сил країни і соціально – економічного районного утворення.

Все реальне різномаїття виробничої і невиробничої діяльності населення окремих місцевостей у значній мірі формується як результат багатьох процесів, які впливають на розміщення продуктивних сил.

Розміщення продуктивних сил є результатом взаємодії об’єктивних законів і закономірностей, а також суб’єктивних процесів діяльності людини.

Пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє обрати найбільш ефективні варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організовувати територію відносно вимог регіональної політики. Розробка заходів у відповідності з закономірностями розміщення приводить до формування принципів розміщення продуктивних сил.

Існує певна система закономірностей розміщення продуктивних сил, основними з яких є:

• територіальний поділ праці;

• інтеграція господарства;

• територіальна комплексність продуктивних сил;

• територіальна концентрація продуктивних сил;

• зближення рівнів соціально – економічного розвитку регіонів.

Найважливішою закономірністю є раціональне, найбільш ефективне розміщення виробництва, яке означає економію витрат на виробництво продукції, розміщення на конкретній території по можливості всіх стадій виробництва до готового продукту. Природні ресурси у різних регіонах України відрізняються за розміром запасів, кількістю корисних компонентів, гірничо – геологічних умов. Великого значення при цьому набувають транспортні умови, які забезпечують наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії та споживання. Великий вплив на розміщення виробництва має вартість перевезень, враховуючи територію України з нерівномірним розміщенням природних ресурсів. Тому одним із головних завдань підвищення ефективності, зниження вартісних витрат є скорочення надто далеких, особливо великих перевезень, наближення матеріалоємних виробництв до джерел сировини, а паливно – енер-гетичних – до джерел енергії.

Важливою умовою раціонального розміщення виробництва є кооперування і комбінування виробництва, а також впровадження новітніх, найбільш прогресивних і безвідходних технологій. При цьому раціональне розміщення продуктивних сил передбачає бережливе відношення до природних ресурсів, їх збереження і покращення екологічних умов. Все більшого значення набувають скорочення втрат при добуванні і збагаченні корисних копалин, роботи з лісовідновлення, бережливе використання земельних ресурсів.

Комплексний розвиток господарства економічних районів передбачає поєднання галузей ринкової спеціалізації, які мають загальноукраїнське значення, галузей виробництва, які задовольняють потреби населення, а також потреби провідних галузей і галузей інфраструктури. Комплексність господарства регіонів передбачає укріплення економічних зв’язків між галузями ринкової спеціалізації, галузями, які доповнюють територіальний комплекс і сферою послуг.

Кожний економічний район України має свій особливий природно – ресурсний потенціал, своєрідні економічні та соціальні умови, які визначають його економічний профіль. Економічний район являє собою господарський комп-лекс, цілісну територіальну господарську систему, де провідна роль повинна належати галузям ринкової спеціалізації.

Основне місце у сучасному господарському комплексі України належить регіональним комплексам, які являють собою раціональне сполучення ефективних галузей ринкової спеціалізації з доповнюючи ми територіальний комплекс галузями, а також виробничою і соціальною інфраструктурою (транспорт, зв’язок, житловий фонд, підприємства сфери послуг і т.п.).

Розвиток соціально – економічних районів здійснюється в результаті територіального поділу та інтеграції праці. Формування районів як просторових осередків життя суспільства і ланцюгів територіального розподілу праці стало загальною закономірністю суспільного розвитку. Відкритість районів передбачає наявність можності зовнішніх зв’язків і відносин. Кожний район має свій господарський профіль, свою виробничу спеціалізацію. Це передбачає обов’яз-ковий вивіз в інші райони і країни готової продукції, напівфабрикатів, сировини. Вивіз супроводжується ввозом продуктів, яких недостатньо. Постійний взаємний господарський обмін – типова риса всіх соціально – економічних районів України.

Сучасний розподіл праці будується на основі переходу до ринкових то-варно – грошових відносин. Сучасний період становлення ринку вносить нову специфіку у вже складену систему територіального поділу та інтеграції праці.

Поряд з господарськими зв’язками і відносинами в організації соціально – економічних районів не менш важливу роль відіграють соціально – побутові, соціально – культурні, духовні й інші зв’язки і відносини. Територіальний розподіл і інтеграція праці, культури, науки, мистецтва, побуту, відпочинку та інших сфер людського буття створюють основу просторового соціально – економічного життя суспільства.

Територіальна організація суспільства здійснюється з урахуванням забезпечення різнобічного співробітництва України з Росією та іншими країнами на основі міжнародного поділу та інтеграції праці. Стратегічна лінія відносин України з іншими країнами будується на основі конструктивної творчої взаємодії , розширення міжгосподарських зв’язків. Зміни, що відбуваються у відносинах України з іншими країнами і народами здійснюються на фоні дружніх стосунків.

В останні роки суттєво розширюються традиційні і з’являються нові фор-ми взаємозв’язків між суб’єктами ринкових відносин. Вони обумовлені підвищенням самостійності підприємств та їхніми торговими відносинами із зарубіжними фірмами і корпораціями, створенням акціонерних підприємств і кооперативів на території України, створенням спеціальних економічних зон. Все це веде до поглиблення інтернаціоналізації суспільства, що супроводжується розширенням контактів простих людей, державних і політичних діячів. На територіальну організацію суспільства все більший впливає система організаційних та інтеграційних заходів, здійснюваних із розвиненими країнами – будівництво територіально – виробничих комплексів, створення міждержавних економічних організацій, розробка крупних науково – технічних проблем та ін.

Територіальна організація суспільства обов’язково підкоряється такій закономірності, як економічна, соціальна та екологічна ефективність розвитку регіонів України. Ця закономірність витікає з законів стійкого суспільного прог-ресу, підвищення потреб населення та підвищення продуктивності праці. раціональна територіальна організація суспільства повинна забезпечувати ефективність розвитку всіх територіальних підрозділів.

Соціальна, економічна та екологічна ефективність розвитку районів обумовлена збалансованістю і гармонійністю функціонування всіх сфер діяльності людей, раціонального регіонального суспільного відтворення, оптимальністю виробничої спеціалізації і комплексного розвитку господарства, територіальним сполученням різних форм господарювання і т.п. Ефективний розвиток сус-пільства і кожного регіону забезпечує покращення соціально – екологічних умов життя населення, раціональне природокористування, динамічну рівновагу з навколишнім природним середовищем, сприяє рішенню національних, політичних та інших завдань.

На практиці реалізація і наукове обґрунтування принципів розміщення продуктивних сил покладені в основу регіональної політики, яка передбачає управління соціально – економічним розвитком регіонів.