2.2. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил

В комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні передумови це найважливіша складова бо трудові ресурси це сама людина, як носій робочої сили яка є головною продуктивною силою суспільства.

Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил необхідно враховувати те, що населення не тільки виробник матеріальних благ, але й їх споживач. Тому необхідно до складу трудових ресурсів включать й осіб працездатного віку, дітей, які працюють та осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок і ринок праці.

Демографічні передумови можна поділити на наступні основні структурні блоки:

• чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;

• розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

• статево – вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їх класифікації;

• структура зайнятості населення;

• національний склад населення;

• демографічна політика держави.

У взаємодії з іншими передумовами й факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним, визначальним.

Чисельність населення найбільш впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни чи регіону. Визначною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоч ця залежність є непрямою: визначний вплив на розмір прибутку надають інші фактори.

Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, необхідно враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку у часі. Це необхідно для визначення цілого ряду економічних показників:

• забезпеченість трудовими ресурсами на розрахунковий період;

• обсяги виробництва товарів господарського споживання;

• обсягу грошових коштів, які виділяються на соціальне забезпечення;

• розмірів будівництва житла, шкіл, лікарень і т.д.

Навіть власник невеликого підприємства повинен хоча у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність. А керівники великих виробничих структур повинні мати інформацію про населення не тільки свого регіону й країни, але й інших країн.

Демографічна ситуація в Україні характеризується показником середньої тривалості життя, тобто кількістю років, які в середньому належить прожити даному поколінню народжених, якщо припустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий, як зараз.

В Україні визначений вік початку трудової діяльності – 16 років, а вихід на пенсію – 55 років для жінок, 60 років – для чоловіків.

Низькі показники народжуваності та зростання смертності, виявлені за останнім переписом населення, свідчать про несприятливу демографічну ситуацію практично на всій території України. Проте найгірша вона у північних і східних областях (Чернігівська, Сумська, Полтавська, Донецька обл.), де найнижчі показники природного руху населення. Зниження природного приросту населення спричиняє деформацію його вікової структури, зниження природного приросту трудових ресурсів.

Економічні передумови – це сукупність економічних умов і відносин, які впливають на особливості розміщення продуктивних сил. Вони в значній мірі визначають територіально – галузеву структуру виробництва, ефективність роз-міщення об’єктів господарства., спрямованість міжрегіональних зв’язків. З економічними передумовами тісно пов’язані такі поняття як економічний потенціал країни, структура господарства, територіальний розподіл праці.

Економічні передумови можна згрупувати таким чином:

• історико – економічні;

• особливості суспільної організації виробництва;

• характер прояву територіального поділу праці;

• загальний рівень економічного розвитку регіону.

Ці передумови пов’язані і взаємообумовлені. Так, історико – економічні передумови визначають загальний економічний потенціал країни та участь її у територіальному поділі праці. Вони є результатом закономірної послідовності подій попереднього розвитку економіки, які суттєво вплинули на сучасний характер розміщення продуктивних сил. Вони бувають загальними та регіональними.

Загальні історико – економічні передумови визначаються закономірностями загального розвитку. Це розвиток соціально – економічних відносин, пос-лідовне чергування засобів виробництва, удосконалення засобів праці, індустріалізація, науково – технічний прогрес і т.д. Соціально – економічному розвитку пристала нерівномірність у просторі і часі: в одних регіонах він більш інтенсивний, в інших – менш інтенсивний.

Сприятливі історико – економічні передумови сприяють ефективному розміщенню продуктивних сил, формуванню галузевої структури адекватної технічному прогресу на кожній стадії його розвитку.

Галузева структура української економіки також обумовлена історично. Територія України протягом тривалого часу входила до складу різних країн, які мали свої закономірності територіального поділу праці, що надало суттєвого впливу, на те, що в економіці України створилася ситуація при якій у її структурі спостерігається диспропорція – переважають галузі важкої індустрії при недостатньо розвинених легкій і харчовій промисловості, виробничій інфраструктурі, рекреаційному господарстві.

Загальні історико – економічні передумови проявляються і у територіальному аспекті, зокрема у суспільній організації виробництва. Що адекватно рівню соціально – економічного розвитку країни.

Територіальна організація виробництва утворює цілісну систему, яка складається з промислових центрів різного рівня, вузлів, територіальних комп-лексів, розвиненої інфраструктури. Такій системі принадна гнучкість, яка створює кращі можливості для перебудови економіки, якщо це викликане зміною кон’юнктури світового ринку або науково – технічним прогресом.

Засіб організації територіального виробництва, методи територіального управління значно впливають на розміщення продуктивних сил.

Форми суспільної організації виробництва – це важлива складова частина системи економічних передумов розміщення продуктивних сил. Таких форм нараховується чотири: концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування виробництва.

При концентрації виробництва виникає ефективність виробництва за рахунок масовості випуску продукції. На великих підприємствах є більше можливостей для маневрування матеріальними ресурсами і виробничим персоналом.

Велике підприємство є районообразуючим фактором: навкруг нього зростають підприємства – суміжники, виокремлюються філії. Таке підприємство стимулює розвиток всього регіону, у якому воно розташоване.

Разом з тим, концентрація має свої межі. На визначеному рівні концентрації підприємство перестає давати економічний ефект, починає підвищуватися собівартість продукції, падає фондовіддача, збільшується екологічне навантаження, що потребує збільшення витрат на охорону навколишнього середовища і т.д. Крім того, великі підприємства погано піддаються переплануванню – переходу до випуску принципово нової продукції. Тому в період науково – технічного прогресу концентрацію виробництва неможна враховувати як безумовне благо.

Спеціалізація виробництва – при визначеному виді продукції означає, що з внутрішньо – регіональних і локальних причин саме в цьому місці створюються всі сприятливі умови для виробництва саме цієї продукції. Це визначається економічним аналізом. Якщо ефективність спеціалізованого виробництва достатньо висока, то це означає, що підприємство знаходиться у фокусі сприятливих факторів для цього виробництва. Територіальною спеціалізацією називається орієнтація регіону на виробництво товарів і послуг для позарайонного споживання у загальній системі територіального розподілу праці.

Кооперування – це організований взаємозв’язок спеціалізованих підприємств. Особливо широко використовується кооперування у машинобудуванні, де на його основі проводиться вся його складна продукція.

Кооперування буває внутрішньогалузевим, якщо кооперативні постачання здійснюються між підприємствами однієї галузі і міжгалузеве.

У територіальному понятті кооперування поділяється на внутрішньорай-онне і міжрайонне. Внутрішньорайонне кооперування визначається ступінню поєднання з міжгалузевим, що є основою формування регіональних терито-ріально – виробничих комплексів. Важливою формою організації виробництва є міжнародне кооперування.

Комбінування – це форма організації виробництва, яка має такі переваги: одержання економії на транспортних витратах; можливість комплексного використання сировини, здійснення оперативного управління. Комбінування особливо ефективне в галузях, де перероблюється велика кількість сировини: металургія; харчова, текстильна, лісова і деревообробна промисловості.

Найбільш типовим прикладом комбінування є металургійні комбінати, де послідовно здійснюються операції: виробництво чавуна, потім – сталі і наприкінці – прокату. Існує три види комбінування:

• на основі послідовної обробки сировини;

• на основі комплексного використання сировини;

• на основі використання відходів.

Часто названі види комбінування об’єднуються. Комбінування широко використовується в Україні тому що її промисловість значною мірою пов’язана з матеріалоємними галузями.

На розміщення продуктивних сил суттєво впливають форми суспільної організації виробництва, пов’язані безпосередньо з територіальним поділом праці.

Територіальний поділ праці як економічна передумова розміщення продуктивних сил є визначним. Власне розміщення виробництва є територіальним аспектом суспільного розподілу праці. Територіальний поділ праці на міжрайонному рівні формує господарський комплекс країни.

При суспільно – географічному вивченні господарства як системи розкривається багато ліній зв’язку з населенням та його розселенням, з територією країни, природною основою виробництва. Суспільне господарство у суспільно – географічному розумінні, якщо його не зводити до сукупності видів і форм праці та її результатів, охоплює також природну основу виробництва, населення і розселення.

Структура господарства може бути галузевою, функціональною. територіальною й управлінською.

Галузева структура відображає внутрішньорайонний суспільний поділ праці між галузями і виробництвами. Для аналізу, поряд із системою традиційних показників, можна використовувати міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції для прогнозування — динамічну модель міжгалузевого балансу з елементами оптимізації.

Функціональна структура галузей передбачає розчленування за їхніми функціями у міжрайонному та внутрішньорайонному суспільному поділі праці. Отже, потрібно розрізняти міжрайонні та внутрішньорайонні функції галузей.

Застосовують кілька схем групування галузей:

• за роллю у міжрайонному поділі, що передбачає використання коефіцієнтів спеціалізації з метою поділу на галузі спеціалізації та галузі, які доповнюють господарський комплекс району;

• за послідовністю стадій технологічного процесу – галузі та виробництва, які видобувають паливо, сировину та виробляють енергію;

• за характером продукції, що виробляється, — галузі які випускають напівфабрикати, а також товари загальнопромислового призначення та ті, що здійснюють випуск готових виробів.

Територіальна структура господарства регіону відтворює внутрішні територіальні пропорції та особливості внутршньорайонної територіальної організацій виробництва або розселення. Вона формується під впливом регіональної політики. Остання має відображення у формах різного територіального поєднання виробництв. Раціональна територіальна структура сприяє правильному розв'язанню таких важливих проблем, як спеціалізація та комплексний розвиток галузей окремої території, установлення доцільних територіальних пропорцій, міжгалузевих зв'язків, раціональне використання природних та економічних ресурсів, формування системи розселення, розвиток малих і середніх міст, стримування надмір-ного зростання великих міст тощо.

Управлінська структура господарства передбачає найперше керування галузевим, функціональним і територіальним розвитком продуктивних сил. Під керуванням, в основному, мається на увазі планування, як система заходів, що враховує закономірності, тенденції соціального і науково-технічного прогресу, зміни структури і пропозицій, об'єктивні залежності та причинно-наслідкові зв'язки у суспільному господарстві. У більшості країн управлінська структура має триланкову систему, вершину якої утворюють центральні органи управління, яким підпорядковуються регіональні та локальні територіальні структури.

Загальний рівень розвитку регіону (країни) суттєво впливає як на галузеву, так і на територіальну структуру господарства. Високо розвинена економіка постійно впроваджує новітні засоби для подальшого розвитку продуктивних сил, що відображається у підвищенні рівня доходів населення, пов’язаного з масовим виробництвом продукції масового споживання, із стимулюванням інвестицій у виробництво обладнання, що призводить до розвитку металургії, гірничовидобувної промисловості, енергетики і т.п.

Загальний рівень розвитку регіону характеризується також розміром виробленого валового національного продукту і національного доходу, створених у сфері матеріального виробництва.

Економічний розвиток країни визначається галузевою структурою економіки, її збалансованістю, питомою вагомістю галузей, які визначають науково – технічний прогрес. Важливою характеристикою при цьому є ступінь участі країни у міжнародному територіальному поділі праці.