МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

О.В. Посилкіна, О.В. Доровський, Н.Й. Баран, О.В. Літвінова

РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

І РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

7.050107 «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»,

7.050108 «МАРКЕТИНГ»,

7.050201 «МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ»

Харків

Видавництво НФаУ

2014

УДК 658

П61

Рекомендовано ЦМК НФаУ протокол № 2 від 14.02.2013 р.

Рецензенти:

Докт. екон. наук, проф. Харківського національного автодорожнього університету Горєлов Д.О.

Канд. екон. наук, доц., завідувач кафедрою маркетингу Східноукраїнської філії міжнародного Соломонового університету Могілко В.О.

Канд. екон. наук, доц. кафедри економічної теорії Харківської національної академії міського господарства Єгорова О.Ю.

Посилкіна О.В., Доровський О.В., Баран Н.Й., Літвінова О.В.

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник для студ. спец. 7.050107 «Економіка підприємства», 7.050108 «Маркетинг», 7.050201 «Менеджмент організацій». – Х.: Вид-во НФаУ, 2014. – 236 с.

Навчальний посібник призначений для вивчення дисципліни «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» студентами спеціальностей «Економіка підприємства», «Маркетинг» та «Менеджмент організацій».

ЗМІСТ

Вступ

1. Основні визначення, мета і задачі дисципліни «Розміщення

продуктивних сил і регіональна економіка»

2. Передумови розміщення продуктивних сил

3. Теоретичні основи розміщення продуктивних сил

4. Економічне обґрунтування розміщення продуктивних сил

5. Наукові основи формування економічних районів

6. Наукові методи аналізу територіальної організації виробництва

7. Населення і трудовий потенціал України

8. Народно – господарський комплекс України.

Загальна характеристика

9. Тестові завдання

10. Глосарій

Література

ВСТУП

Розміщення продуктивних сил розглядається як основна, головна складова частина регіональної економіки України.

Розвиток науки і практики в галузі розміщення продуктивних сил пот-ребує більш глибокого вивчення найважливіших категорій – об’єктивних закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил.

В Україні визріла необхідність активного перерозподілу територіальної структури суспільного виробництва, здійснення нових, прогресивних здвигів у розміщенні продуктивних сил, докорінної перебудови управлінням цими процесами в умовах регульованого ринку. Питання територіальної організації, як і розвитку ринкової економіки в Україні постають у якісно іншій площині, їх вирішення підпорядковане пріоритету соціальних цілей, інтересів і потреб людини, для реалізації котрих є тільки один шлях – підвищення ефективності сус-пільного виробництва.

Головування адміністративно-командних методів управління у радянські часи негативно вплинуло й на розміщення продуктивних сил. Жорстка централізація управління не дозволила найбільш доцільно використовувати всі фактори розміщення, розкрити виробничо-економічний потенціал регіонів. Спираючись на досягнення світової та вітчизняної економічної науки, науково-технічного прогресу і потенційні можливості регульованої ринкової економіки, належить вивести господарство України з кризового стану. При цьому одне з найважливіших місць займає науково обґрунтоване розміщення продуктивних сил.

В процесі вивчення дисципліни «Розміщення продуктивних сил і регіо-нальна економіка» студенти повинні оволодіти знаннями щодо:

• закономірностей і принципів розміщення продуктивних сил;

• впливу ринкових відносин на розміщення окремих виробництв;

• значення раціонального розміщення продуктивних сил для ефективної організації виробництва;

• галузевої структури виробництва, спеціалізації та групування галузей;

• методів економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва та його етапів;

• характеристики водних, земельних, лісових ресурсів України;

• територіальної організації народного господарства і економічного районування України.

ЛЕКЦІЯ 1. ОСНОВНІ ВИЗНАЧЕННЯ, МЕТА І ЗАДАЧІ

ДИСЦИПЛІНИ «РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

І РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

1.1. Основні визначення дисципліни. Сутність

територіальної організації господарства

Вивченням умов, особливостей та ефективності територіального розміщення виробництва і його розвитку займаються економічна географія та регіональна економіка.

Під умовами розміщення виробництва розуміються економічні та при-родні передумови процесів, які розглядаються (технічний прогрес, мінерально-сировинні ресурси і т.д.), під особливостями – їхні структурні якості (територіальна структура господарства, галузева структура господарства регіонів і т.п.), а під ефективністю – економічна, соціальна та екологічна результативність (ступінь досягнення відповідних цілей). Поняття «розміщення» та «розвиток» можуть взаємно доповнюватися і перекриватися. Наприклад, зсуви у розміщенні чорної металургії означають і розвиток галузі за будь-який період, розвиток економіки – зміни у розміщенні господарського комплексу України і т.п.

Виокремлюють чотири напрямки, які розкривають в цілому не тільки конкретні прояви, але й наукові основи (теорію і методи) комплексного розвитку продуктивних сил, а саме:

• загальні закономірності та умови територіального розміщення й роз-витку суспільного виробництва;

• умови, особливості та ефективність розміщення всього господарського комплексу, промисловості, сільського господарства, транспорту, їх галузей та міжгалузевих комплексів, найкрупніших об’єднань і підприємств;

• умови, особливості та ефективність комплексного розвитку терто-ріального господарства (зональних комплексів, республік, економічних районів і т.д.);

• зовнішні економічні зв’язки у територіальному аспекті. При цьому головна увага приділяється питанням економічного обґрунтування комп-лексного розміщення продуктивних сил.

Методологічною основою системи вивчення територіальної організації господарства є різні теорії і методи.

Вважається, що розміщення суспільного виробництва по території (у просторі) , як і розвиток його у часі (історія) визначається способом виробництва матеріальних благ, соціально-економічними законами. Тому воно має історичний характер, міняється в залежності від рівня розвитку продуктивних сил та особливостей суспільного устрою. Знаючи економічні закони можна впливати на це розміщення.

Територіальний розподіл праці є формою розвитку суспільного виробництва в цілому, а тому, як і спосіб виробництва, повинен розглядатися у поєднанні двох його сторін – продуктивних сил і виробничих відносин.

У наш час розроблено декілька теорій розміщення виробництва.

Найбільш відомими іноземними теоретиками розміщення були німецький аграрник І. Тюнен, який розробив концепцію розвитку сільського господарства «ізольованої держави» і німецький економіст А. Вебер, який висунув « загальні стандарти» (стереотипи місцеположення) промисловості. Ці теорії мали широке розповсюдження у минулому і на початку поточного сторіччя.

У роки другої світової війни з’явилися праці німецького економіста А. Леша. На відміну від А. Вебера, який шукав місце для підприємства, яке забезпечить мінімальні підприємницькі втрати, цей вчений за основу брав максимальний прибуток. Він розглядав вже не окрему галузь, а всю економіку в цілому, у зв’язці із зовнішніми обставинами (міжнародна торгівля). Разом з тим, головним районообразуючим фактором А. Леш вважав не спеціалізацію економічного району, а ринковий збут товару.

Позитивна роль цих теорій складається у приділенні уваги до факторів розміщення (витрати на сировину, основний капітал, робочу силу, транспорт). На сучасному етапі економічного розвитку теорії розміщення виробництва за кордоном її більше пов’язують з практикою. При цьому широко використо-вується системний підхід, поєднання довгострокових і довгострокових завдань, на перше місце частіше за все виділяються соціальні та економічні питання.

Найбільш крупними представниками сучасної регіональної науки є У. Ізард (США) і П.Хаггет (Англія). У роботах цих авторів є ряд цінних практичних розрахунків і математичних методів аналізу територіального розміщення виробництва. Ці вчені вловили взаємозв’язки розміщення підприємств та галузей за допомогою міжгалузевих балансів.

У вітчизняній науці широку популярність мають «розміщенські», регіонально-економічні та економіко-географічні праці академіків І.Г. Александрова, Г.І. Кржижановського, М.М. Некрасова, В.С. Немчинова, С.Г. Струмиліна, О.Є. Ферсмана, професорів П.М. Алампієва, М.М. Баранського, О.Д. Данилова та ін.

Наукова теорія територіальної організації господарства має велике конст-руктивне значення, покликана бути обґрунтуванням стратегії комплексного розміщення продуктивних сил.

Таким чином, територіальна організація продуктивних сил у сучасних умовах – це упорядкований урегульований процес розміщення продуктивних сил у межах країни та її регіонів. Вона передбачає наявність системи цілеспрямованих зв’язків та відношень між окремими видами соціально-економічної діяльності людей на певних територіях країни. Крім того, територіальна організація продуктивних сил охоплює формування галузевих, міжгалузевих комплексів та інших регіональних і локальних господарських утворень.

1.2. Об’єкти, предмет, мета і теоретичні основи вивчення дисципліни «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»

І. Склалося декілька понять розміщення продуктивних сил (РПС): по-перше РПС – це просторове розповсюдження майнових компонентів вироб-ництва і трудових ресурсів. По-друге, – це процес здвигів у РПС на визначеній території за визначений час. Під розміщенням продуктивних сил (РПС) розуміється сукупність процесів по розміщенню підприємств, ресурсів і інфраструктури.

РПС визначається:

1. господарюючим способом виробництва;

2. особливостями територіального розподілу праці;

3. природними і соціально-економічними умовами;

4. факторами розміщення конкретних виробництв і підприємств.

Об’єктами РПС є такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природно ресурсний, людський і трудовий потенціали, галузеві та міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

Предметом РПС є просторова організація продуктивних сил; особливості їх розвитку на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому;

ефективність територіального розміщення загального виробництва та його розвитку у межах окремої країни або її території.

Мета розміщення продуктивних сил, як науки – всебічне (демографічне, екологічне, економічне) обґрунтування перспективного та вдосконалення (оптимізація) сучасного розміщення продуктивних сил, підвищення соціально – економічної ефективності економіки регіонів.

Під умовами розміщення продуктивних сил розуміють природні та економічні передумови. Під особливостями – їх структурні якості (а саме їх галузевої та територіальної структури), а ефективність розуміється як економічна, соціальна та екологічна результативність розміщення продуктивних сил.

Економіка районів (ЕР) – це науковий напрямок регіоналістики.

Об’єктом ЕР є стан розвитку господарства окремих територій, вони носять назви економічних і промислових районів.

У структурі знань РПС виокремлюють три рівні:

1) емпіричний (на ньому накопичується й оброблюється інформація);

2) теоретичний (досліджуються принципи РПС і висуваються гіпотези);

3) конструктивний (вироблюються концепції, даються прогнози, теорія впроваджується у практику).

1.3. Особливості розвитку науки рпс та ер.

В історії науки РПС виділяють три етапи:

1 етап – начальний (утробний) – починається з періоду великих геогра-фічних відкриттів по ХУІІІ ст. У той період вже стали потрібні знання по конкретних територіях, тому аналіз РПС зустрічається у таких науках, як комерційна географія;

2 етап – амеральна політика;

3 етап – становлення (кін. ХІХ – поч. ХХ стор.), він відрізняється появою концепцій, тобто найбільш суттєвих елементів теорії.

1.4. Основні концепції і теорії рпс

Засновники теорії виробництва А. Вебер і І. Тюнен показали, що саме розміщення окремого підприємства може забезпечити, при однакових умовах, індивідуальному власнику найбільший дохід. В кінці ХІХ ст. та на початку ХХ ст. проблема розміщення виробництва обмежувалася «теорією штандорту», сутність якої у виборі оптимального для власника місця розміщення окремого підприємства, за принципом найменших витрат, а розміщення промисловості визначається трьома факторами:

1. транспортною орієнтацією;

2. робочою орієнтацією;

3. агломерацією.

Теорія розміщення сільського господарства І. Тюнена. ЇЇ сутність у тому, що велике місто розглядається як єдиний ринок збуту сільськогосподарських продуктів, відносно якого розміщується сільське господарство, причому автор підкреслює вигідність застосування різних варіантів його розміщення. У 40-х роках ХХ ст. була опублікована праця німецького професора А. Льоша. На відміну від Вебера Льош надає великого значення ринкам збуту готової продукції, як головному фактору розміщення виробництва, категорично стверджуючи, що вірним є таке розміщення, яке забезпечує максимальні доходи.

Зараз серед найбільш розповсюджених теорій виділяється «географічний детермінізм», який рішучого значення надає географічному середовищу у розвитку промисловості різних країн і регіонів. Теоретичні виводи представників цієї теорії спростовуються досягненнями науково-технічного прогресу, однак не можна недооцінювати географічне середовище промислових регіонів.

Найбільш розповсюджені концепції:

1. територіальна організація сільського господарства (І. Тюнен);

2. фактори розміщення промисловості (А. Вебер);

3. розміщення населених пунктів, теорія центральних міст (Кристаллер);

4. полюси розвитку і центри росту (Перру).