61. Екологічне та технічне нормування вмісту токсичних речовин. Поняття едк, гдв і гдс. Моделювання процесів змішування та самоочищення забрудненних потоків (шлейфів) у довкіллі.

Екологічне нормування припускає облік так званого допустимого навантаження на екосистему. Допустимим вважається таке навантаження, під впливом якого відхилення від нормального стану системи не перевищує природних змін, а отже, не викликає небажаних наслідків у живих організмів і не веде до погіршення якості середовища. В даний час все частіше звертають увагу на вплив домішок нваколишнього середовища на рослинність і тварин. Основним параметром еколочіного нормування є ЕДК (екологічно допустима концентрація ) токсиканта у певному компоненті довкілля (грунті, воді, повітрі, біомасі).

Технічне формуфвння До технічних нормативів відносяться нормативи викидів і скидів шкідливих речовин, законодавчо визначенних для підприємств різних галузей промисловості. В основу встановлення технічних нормативів встановлений принцип: за умови дотримання цих нормативів підприємствами регіону вміст будь-якої домішки в повітрі, воді і грунту повинне задовольнятит вимогам санітарно гігієнічного нормування. Технічне нормування визначає гранично допустимі потоки шкідливих речовин, які можуть поступати від джерел дії в повітря, воду, грунт. Таким чином, від підприємсть потрівне не забезпечення ГДК, а дотримання гранично допустимих викидів і скидів шкідливих речовин (ГДВ і ГДС), встановлених для обєкту в цілому або конкретних джерел, що входять до його складу. ГДВ – маса шкідливої речовини в газах, що відходять, максимально допустима до викиду в атмосферу за одиницю час (г/с, m/год.). ГДС – маса шкідливої речовини в стічних водах, максимально допустима до скиду у водойму за одиницю часу (г/с, m/год.). Принцип встановлення ГДВ і ГДС: їх величини повинні гарантувати досягнення встановлених норм якості повітря і води. Моделювання процесів привнесення (скидів) забруднень, змішування та самоочищення потоків (шлейфів) у довкіллі. Це метод дослідження складних обєктів, явишщ, процесів шляхом їх спрощеного імітування (натурального, математичного, логічного), що базується на теорії подібності. Для технічного нормування викидів та скидів най частіше застосовують методи модилювання процесів привнесення забруднень, змішування та самоочищення. Вони грунтуються на тому, що у епіцентрі надходженні забруднюючих речовин у компоненти довкілля виникає зона активного забруднення – та частина середовища, в який при наявності токсикантів порушуються природні біохімічні або біологічні процеси, а їх концентрація перевищує нормативного-санітарні чи іншим показники. На деякій відстані від зони активного забруднення розташованя зона впливу – частина ураженого забрудненням середовища, в якій концентрація токсиканті зменшується до ГДК, але перевищує природний геохімічний фон.

Ще далі локалізована зона природного геохімічного фону, в межах якої токсикант нейтралізований чи розбавився до природніх концентрацій.

62. Закон радіоактивного розпаду. Періоди піврозпаду найпоширеніших ізотопів урану, плутонію, цезію, стронцію, йоду. Природні та штучні радіоактивні елементи, застосування, використання, джерела надходження у довкілля та вплив на здоров’я людини.

Період напіврозпаду T – це час протягом якого розпадається половина наявних радіоактивних атомів. No – число радіоактивних атомів в початковий момент часу. N – число нерозпадених атомів в любий момент часу.

Радіоактивність – може бути властивостю хімічних елементів, які зустрічаються у природі та може бути властивістю хімічних елементів, які отримані внаслідок штучного опромінення.

Відповідно розрізняють природи радіоактивність – довільний розпад ядер елементів у природному стані і штучну – викликану людиною в лабораторіях, реакторах АЕС, ядерними вибухами. Уран, торій, радій, та інші елементи, з порядковим номером вище 83, тобто, ті які розташовані у таблиці Менделеєва після вісмуту і є у земних надрах характеризуються властивістю безперервно і без будь-якого зовнішнього впливу (тобто під впливом внутрішніх причин) генерувати невидиме випромінювання, яке подібне до рентгенівського: здатне проникати крізь непрозорі екрани з чітко враженою іонізуючою дією. Крім важких елементів вета радіоактивністю характеризується ізотоп калію – 40. У пророді уран зустрічається у вигляді мінералу уранініту UO₂ та десятків інших мінералів. Радон зумовлює 90% природного фону денної поверхні (за рахунок загазованості грунту). Штучні радіоактивні хімічні елементи: Полоній, плутоній, кобальт-60, стронцій-90, цезій-137 та інші елементи, які отримали у значних кількостях при опромінені в ядерних реакторах порядковим номером вище 83, тобто, ті які розташовані у таблиці таблиці Менделеєва після вісмуту і є у земних надрах характеризуються властивістю безперервно і без будь-якого зовнішнього впливу (тобто під впливом внутрішніх причин) генерувати невидиме випромінювання, яке подібне до рентгенівського: здатне проникати крізь непрозорі екрани з чітко враженою іонізуючою дією. Крім важких елементів вета радіоактивністю характеризується ізотоп калію – 40. У пророді уран зустрічається у вигляді мінералу уранініту UO₂ та десятків інших мінералів. Радон зумовлює 90% природного фону денної поверхні (за рахунок загазованості грунту). Вплив іонізуючих променів на живі істоти: Внаслідок багаторічної роботи з радієм здоровя Марії і Пєра Кюрі значно погіршилось, оскільки вони не докінця усідомлювали з чим мали справу. Пєр постійно носив із собою пробірку з розчином солей радію і хвалився, що радій у мільйон разів радіоактивніше урану. Марія небагато солей радію зберігала поруч з ліжком – їй подобалося, як він світиться в темряві. Їхні пальці були обпалені. Пєр мучився від страшних болей. Лічильник Гейгера при зустрічі з листком із блокнота Пєра через 55 років після того, як він був пописаний зашкалював. Шляхи забезпечення радіаціної безпеки в умовах роботи з джерелами іонізуючого випромінювання

1. Збільшення відстані між оператором і джерелом;

2. Скорочення тривалості роботи в полі випромінювання ;

3. Екранування джерела випромінювання ;

4. Дистанційне керування;

5. Використання маніпуляторів і роботів;

6. Повна автоматизація технологічного процесу;

7. Використання засобів індивідуального захисту й попередження знаком радіаційної небезпеки;

8. Постійний контроль над рівнем випромінювання й за дозами опромінення персоналу.