75. Напрямки розуміння націй і націогенезу

Відповідно До розглянутих підходів до розуміння нації існують і основні концептуальні схеми її розвитку, або націогенезу, тісно пов'язані з соціальною практикою.

В межах об'єктивістського напрямку прибічники однофакторності перебільшують роль і значення одного чинника, зазвичай економічного. Це приводить до тверджень, що в сучасну добу економічне життя має тенденцію до інтеграції та створення світової економічної системи, де національні явища поволі втрачають своє значення і нація поступово відмирає. Прикладом такого роду процесів часто слугує створення Європейської Спільноти з руйнацією кордонів, об'єднанням економічного і політичного життя.На думку вчених, які визнавали однаково важливу роль декількох факторів у національному розвитку, з часом переважна більшість об'єктивних ознак нації втрачає своє значення і у своєму розвитку людство прийде до якихось безнаціональних форм об'єднання.Помірковану позицію у поглядах на націогенез займає український соціолог м. Шаповал. Не заперечуючи інтеграційних тенденцій у сучасному світі, він вбачає подальшу можливість утворення в майбутньому "громади національних громад", в якій би органічно поєднувалися інтернаціональні та національні чинники у рівній мірі. Нація тоді не має спрямування до зникнення, а шукає можливостей до співпраці і рівноправних стосунків між національними державами.Погляди представників суб'єктивістського напрямку щодо розвитку і майбутнього націй є більш послідовними. По-перше, націогенез передбачає проходження нацією певних етапів розвитку і переходу від культурницької фази свого існування до державницької.

По-друге, створення національної держави не є тією висхідною точкою, від якої починається занепад нації чи її розчинення серед інших етнічних організмів.Нині серед соціологів, політиків, державних і громадських і діячів домінує ідея української нації насамперед соціально-політичної спільноти, члени якої пов'язані єдиною територією, спільними економічними і політичними інтересами і усвідомлюють себе громадянами України незалежно від їх етнічної та релігійної приналежності, мови спілкування тощо. Те, що їх єднає, сьогодні є більш вагомим, ніж те, що їх розмежовувало в минулому: це — ідея побудови власної незалежної держави особливої соціальної спільноти — Українського народу. Таке положення закріплене у Конституції України.Синтезований чи символічний підхід до націогенезу наголошує на тому, що національний розвиток відбувається з використанням як традиційних символів і знакових мереж, так і виробництвом нових. У такий спосіб нація створює стимули до спільного життя своїх представників, адаптуючись до нових, змінених обставин. Особливу роль у співжитті членів нації нині відіграють різного роду політичні події, які набувають значення символічної вартості.

72. Основні напрямки етносоціології і її характеристика

Етносоціологія– це наука, яка досліджує параметри соціальної структури народів як етносів, значимі явища культури різних етносів, взаємозв’язок змін у культурі та суспільстві, зокрема у мові, побуті, етнічних орієнтаціях, закономірності й особливості міжетнічних стосунків. У широкому розумінні терміну предмет етнсоціології включає соціальні події, процеси, зв’язки, явища, які відбуваються в етнічно маркованому соціальному просторі. До структури основних функціональних напрямів етносоціології належать:1) соціологія етносу як соціокультурної комунікативної системи, вивчення проблем етнічної ідентифікації та етнічної стратифікації;2) соціологія етнічних (національних) меншин та діаспор, мігрантських груп;3) соціологічне дослідження міжетнічних (міжнаціональних) конфліктів;4) вивчення проблем соціальної адаптації у різних етнокультурних середовищах;5) проблеми етнорегіоналізму та етносепаратизму, міжетнічної взаємодії. Основними функціями етносоціології є теоретико-когнітивна, прогностична, просвітницька.Етносоціологія як окрема галузь соціологічного знання почала формуватися у 20 30-ті рр. XX ст. у Німеччині та США. Вважається, що її початки були закладені у класичній праці У. Томаса та Ф. Знанецького «Польський селянин в Європі та Америці» (1918 р.). На території колишнього Радянського Союзу вона виокремлюється у 1960 1970-ті рр., що було пов’язано з усвідомленням необхідності адекватного проникнення у сутність суспільних явищ, зміст котрих великою мірою визначався етнічною специфікою країни чи її окремих регіонів. В Україні етносоціологія як наука формується починаючи з кінця 1980-х р. і зосереджує увагу на дослідженнях поліетнічного характеру українського суспільства; статусу українського етносу й етнічних меншин та їх взаємодії, етносоціальних процесів у їхньому середовищі; української діаспори, зокрема, взаємодії її представників з населенням країни проживання та з країною походження; міграцій, передусім умови їх інтеграції у суспільстві поселення та адаптивні можливості самих мігрантів. З середини 1990-х р. етносоціологія включена до бакалаврських та магістерських програм багатьох вузів як навчальна дисципліна. Об’єктом етносоціології виступають етнічні спільноти суспільства (етноси, нації, етнічні (національні) меншини; субетнічні групи; мігрантські групи; діаспорні спільноти тощо). Предметом етносоціології є вивчення соціальних аспектів розвитку та функціонування етнічних спільнот, взаємозв’язків особистості, що включена у ці спільноти, та її соціального середовища. В Україні такий методи етносоціології застосовуються при дослідженні етнічних спільнот, що мешкають у міських агломераціях та індустріально-урбанізованих регіонах; метод снігового кому («snowball») застосовується тоді, коли етнічна спільнота чисельна і розселена компактно у рамках одного населеного пункту. Формування вибірки у цьому випадку починається з вибору кількох «стартових точок», «стартових персон». Найкраще формувати вибірку методом снігового кому через товариства, центри, національні школи тощо. Ця ситуація є більш зручною для дослідника, у порівнянні з першою, бо тут дослідження здійснюється переважно в ареалах компактного проживання етнічних спільнот. До таких у нас відносяться історично стабільні і географічно локалізовані етнічні групи: угорці, румуни, гагаузи, молдавани, болгари при їхній локалізації в аграрних регіонах традиційного проживання, частково білоруси, греки, поляки, росіяни, кримські татари та інші, які мешкають невеликими громадами, сполучаючи компактне проживання з розпорошеністю; метод відбору за непрямими ознаками, тими, що пов’язані з національністю. Цей метод, маючи короткотермінові та технічні переваги, має найбільші проблеми у сенсі репрезентативності та повноти вибірки, бо не враховує аспект самоідентифікації громадян.

Об'єктом етносоціології є люди, які утворюють різноманітні соціально-етнічні спільноти, представлені у різних соціально-етнічних організаціях та інститутах і, які виступають дійовими особами в подіях, явищах і процесах соціально-етнічного характеру. Предметометносоціології є сукупність соціально-національних відносин, що виникають між представниками різних соціально-етнічних груп, спільнот у процесі їх створення, життєдіяльності та розвитку. До предметної області етносоціології належать такі основні теми, як: вплив національних факторів на соціальну структуру та міграцію населення; соціальна детермінованість національної самосвідомості і міжнаціональних взаємин; міжетнічні конфлікти; національні особливості ціннісних орієнтацій, стереотипів поведінки, культурних інтересів і потреб у соціальних групах; специфіка галузевої і професійної зайнятості етносоціальних груп; етномовні процеси тощо.