65.Категорії соціології праці: визначеності, вибору, зумовленості

Категорії соціології праці– це загальні поняття, які відтворюють певні властивості її об'єкту, тобто трудової сфери, як цілісної соціальної системи. Дослідження будь-якого процесу, що відбувається в сфері трудової діяльності, вимагає з'ясування його суті і явищ, з якими пов'язаний цей процес. Спеціальні категорії, які використовують при даних дослідженнях, прийнято типологізувати як категорії визначеності, обумовленості і вибору.

Категорії визначеності(зміст праці, її характер, суб'єкти праці– групи, індивіди, трудові дії тощо) відповідають на запитання: що це таке, чим воно є стосовно праці як об'єкту вивчення?

Категорії обумовленості(інтереси, потреби, норми, цінності) відповідають на запитання: чому індивід чинить саме так, а не інакше? Чим обумовлені його дії?

Категорії вибору(стимулювання, мотивація, ціннісно-нормативне регулювання тощо) відповідають на запитання: що необхідно зробити, щоб людина діяла відповідним чином? Таким чином, категорії визначеності дають уявлення про сутнісні характеристики праці, а категорії обумовленості і вибору дають можливість виявити явища і процеси, які безпосередньо впливають на роль і статус індивідів у сфері трудової діяльності

62.Соціальний механізм розвитку економіки — стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, регульована історично сформованими в даній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою суспільства.

Рушійною силою його є соціально-економічні потреби та інтереси соціальних груп, що регулюють їх поведінку в сфері економіки. Дія його поширюється на всі фрагменти соціальної структури суспільства: класи і соціальні прошарки (підприємці, менеджери, робітники, селяни та ін.); різні рівні територіальної структури (країна, регіон, область, місто, район), а також організаційно-управлінської структури виробництва (відомства, об'єднання, підприємства, підрозділи). Уявлення про соціальний механізм розвитку економіки ґрунтується на тому, що результати економічного розвитку є наслідком не лише діяльності органів управління, а передусім діяльності й активності соціальних груп, які залежать від мотиваційного, статусного, культурного, управлінського регуляторів.

Економічна свідомість — погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самостійності та ін.

Взаємодія економічної свідомості, яка є внутрішнім чинником економічної діяльності, із зовнішніми чинниками (інституціалізованими формами економіки) складає соціальний механізм економічної діяльності та поведінки. Економічна свідомість базується на систематизованих наукових знаннях, заснованих на свідомому використанні соціально-економічних законів. У процесі пізнання реальних причин, корінних стимулів економічної діяльності й економічної поведінки людей використовують категорію «економічний інтерес».

Економічний інтерес — усвідомлена економічна потреба людини, груп, спільнот, об'єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності.

Визначається він місцем людини в економічній системі, еволюцією відносин економічної власності, сприяючи узгодженню взаємодії індивідів, груп, верств.

Економічні інтереси, відображаючи роль конкретних суб'єктів у системі суспільного поділу праці, є об'єктивними, належать реальним суб'єктам, що вступають у відносини між собою. їх структура настільки різноманітна, наскільки різноманітні суб'єкти господарських зв'язків. Вони змінюються із зміною ролі їх носіїв у суспільному поділі праці, стають рушійною силою суспільного розвитку економічних відносин.

У взаємодії між собою, особливо щодо розподілу і споживання економічних ресурсів, суб'єкти дбають передусім про власні економічні інтереси, задовольняють свої потреби. Це є однією з передумов їх економічної поведінки. Особливе місце в економічній соціології займає економічна культура. Під нею розуміють сукупність соціальних цінностей та норм, які є регуляторами економічної поведінки людей і виконують роль соціальної пам'яті суспільства. Сюди віднесені і цінності, знання, норми, вимоги, санкції.

Особливе значення для економічної культури мають цінності, які збагачують людей та колективи. До них належать: влада, багатство, майно, гроші, взаємодопомога, обмін, авторитет, скооперованість і т. п.

Особливостями економічної культури є те, що вона охоплює лише ті цінності, норми, потреби, які виникають з потреб економіки і суттєво впливають на неї, і вона більш, ніж інші види культур, орієнтована на управління поведінкою людей.

63.Соціологія праці та управління — одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці.Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Об'єктом соціології праці та управління є праця як суспільно значуще явище, як процес реалізації, а водночас і відтворення здібностей, знань та умінь особи, як вид соціальної діяльності.

Праця — цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття.

Далі визначимо основні категорії, якими оперує соціологія праці та управління.

Процес праці — включає в себе:

• доцільну діяльність людини (сама праця),

• предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність.

• знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці.

Організація праці — форми, способи і порядок поєднання живої і предметної праці.

Умови праці — сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних організаційних та соціально-побутових чинників, які впливають на працездатність і здоров'я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставлять під загрозу саме людське життя.

Зміст праці — узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є: мета, стимули до праці, ставлення до праці, мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації. Предмет науки нами визначено так, що він "поєднує" п'ять складових:

• соціальні верстви,

• соціальні інститути в сфері праці,

• соціально-трудові відносини,

• соціально-трудові процеси,

• соціальне управління ними.

Суб'єкти праці — це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завжди збігаються.

Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них.

64. Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодав чої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ці відносини охоплюють широке коло питань — від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, пов'язаних з колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, визначенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.

Соціально-трудові відносини мають об'єктивний характер, оскільки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об'єктивна взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин. Разом з тим, соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, оскільки вони відображають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності.

Соціально-трудові відносини в сучасному розумінні їх сутності й змісту є сферою не класового протистояння, а взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів між покупцями й продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави.

На стан трудових відносин активно впливають такі чинники, як структурні зміни в економіці, соціальна політика уряду, науково-технічний прогрес, професійно-кваліфікаційні зміни в робочій силі, темпи економічного розвитку, інфляція, гнучкість ринку праці, активність колективних переговорів, ефективність зайнятості, зокрема в державному секторі, тощо.

Соціально-трудові відносини як система виявляються у двох формах: 1) фактичні соціально-трудові відносини, які функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях і 2) соціально-трудові правовідносини, що відображають фактичні соціально-трудові відносини на інстйтуціональному, законодавчому, нормотворчому рівнях.

Система соціально-трудових відносин характеризується такими складовими:

· сторони соціально-трудових відносин;

· суб'єкти соціально-трудових відносин;

· механізм соціально-трудових відносин;

· рівні соціально-трудових відносин;

· предмет соціально-трудових відносин;

· принципи соціально-трудових відносин;

· типи соціально-трудових відносин.

Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх сторони і суб'єкти. І сторонами, і суб'єктами соціально-трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу. Ці поняття близькі, але не ідентичні. Відмінність між ними полягає в тому, що сторони соціально-трудових відносин є носіями первинного права у цих відносинах, а суб'єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами.