55. Детермінація соціальної поведінки.

Фактори детермінації поведінки особистості в діловому спілкуванні  Поведінка будь-якого індивіда визначається не тільки набором особистісних якостей, особливостями конкретної ситуації, але й не завжди враховується специфікою того соціального середовища, в рамках якої реалізується його ділова активність. Цілком чи частково усвідомлені наміри конкретного індивіда переломлюються через призму властивих йому соціальних стереотипів, що формуються під впливом макро-і мікросередовища, і реалізуються в рольовому поведінці.  "Я" - це самосвідомість особистості, що формується в процесі спілкування на основі мови і мислення. Людське "Я" можна представити як результат виділення індивідом самого себе з навколишнього середовища. Красива казка про Мауглі з наукової точки зору не витримує ніякої критики. Становлення індивідуального "Я", усвідомлення особистістю себе як суб'єкта, протиставляє себе іншим членам племені, - тривалий історичний процес. Дослідження первісних народів даютьпідстави вважати, що спочатку панувало колективне, родова свідомість. Індивід не відділяв себе від системи цінностей своєї етнічної групи і лише з часом поділ на "Ми" і "Вони" змінилося на "Я" і "Вони". Отже, відділення "Я" від етнічного, родоплемінного самосвідомості відбувається досить пізно, з переходом відматріархату до патріархату, від збирання і полювання - до землеробства, з появою приватної власності. Разом з тим, існування в людському самосвідомості поряд з індивідуальним "Я" почуття належності до певної етнічної групи багато в чому пояснює живучість націоналізму.  Питання про становлення індивідуального "Я" кожного конкретного індивіда не менш цікавий. На перший погляд, нічого особливо складного тут немає: досить протиставити себе групі - от і з'явилося самосвідомість. Насправді, все набагато складніше. Відокремити-то він себе відокремив, але джерелом формування нашого "Я", або, як кажуть філософи, рефлексії, були і залишаються оточуючі нас люди. Це помітив ще Карл Маркс, а пізніше оформив у наукову теоріюамериканський дослідник Чарльз Кулі. Як писав Маркс, "людина спочатку виглядає як в дзеркало в іншу людину.  Простіше кажучи, зміст нашого "Я" багато в чому визначається тими соціальними відносинами, в які ми включені і, отже, будь-яка людина постійно потребує позитивних з точки зору його самооцінки імпульсах ззовні і несвідомо прагне підібрати собі адекватне оточення. Іншими словами, ми спілкуємося не тільки з тими, з ким змушені спілкуватися в силу об'єктивних причин, але, в першу чергу, з тими, хто забезпечує нам високу самооцінку. А остання практично ненасищаема, красива дівчина постійно потребує знаках уваги з боку шанувальників, артист - у оплесках публіки, дитина - в похвалі з боку дорослих, дорослий - у повазі в родині і з боку колег і т.д. Цікаво відзначити, що люди, багато обдаровані природою, часто не докладають особливих зусиль для самоствердження: у школі, наприклад, простежується зворотний зв'язок між зовнішніми даними, природними здібностями і старанністю учнів. 

Потреби та інтереси як механізми визначеності поведінки

Потреби-внутрішні стимули активності особи,які забезпечують її самозбереження. Потреби відображають об’єктивну залежність особі від зовнішнього світу,соціального  середовища. Потреби людей є рушійною силою розвитку як суспільства, так і самої людини. Заради потреби, власне, і здійснюється людська діяльність. Потреби становлять джерело діяльності людей. Тому суспільство або соціальна група, діючи на процес формування та задоволення потреб, одержує можливість спрямувати її життєві орієнтації та поведінку в той чи інший бік.З потребами тісно пов’язаний інтерес-усвідомлення особистістю власних потреб. Потреби людини є основою її інтересів. Інтереси є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків людей. Інтереси можна класифікувати: а) за суб’єктами; б) за сферами суспільного життя; в) за значенням; г) за тривалістю; д) за наявністю суперечностей і т.д.Потреби й інтереси є основою ціннісного ставлення особи до навколишнього світу, регуляторами її соціальної поведінки. Узгодження соціальної поведінки особистості із соц спільнот, суспільства відбувається завдяки цінностями. Цінність- суспільне становлення особи,яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища,надає їм визначених соц ознак. Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб’єктів. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура. Цінності — це переконання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх досягнення.

56.Соціальні відхилення: сутність, типи. Девіантна поведінка. Соціальний контроль за поведінкою Людство не знає такого суспільства, у якому всі його члени поводять себе відповідно до загальних нормативних вимог. У суспільстві завжди існують особи чи групи, що порушують встановлені суспільством правила. Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальним нормам, називається девіантною (люди – девіанти). Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Мертон, В. Шелдон. Девіація може існувати на індивідуальному рівні, коли окремий індивід порушує норми своєї групи чи суспільства, а також на груповому рівні, коли яка-небудь група відмовляється від встановлених суспільством правил. Соціальні відхилення відіграють у суспільстві подвійну роль: вони загрожують стабільності суспільства; підтримують цю стабільність, стимулюючи суспільство до адаптації культури відповідно до соціальних змін.  Девіаціям сприяє неоднакове становище різних соціальних верств та груп у суспільстві, яке породжує нерівність у реалізації потреб: соціальну невлаштованість; суперечність між домінантною культурою та різними субкультурами; втрату особистістю морально-ціннісних орієнтирів; статусну неузгодженість; аномію. Соціологічне пояснення девіантної поведінки першим спробував дати ^ Е. Дюркгейм. Наявність у буденному житті суперечливих норм, невизначеність можливої моделі поведінки, може спричиняти таке явище, як аномія (розбалансованість у суспільстві). Людина втрачає соціальні орієнтири, надійність і стабільність у виборі лінії нормативної поведінки.Сучасний соціолог ^ Р. Мертон відзначає, що аномія виникає від неможливості для багатьох індивідів поводити себе відповідно до тих норм, які вони сприймають. Головна причина девіацій - дисгармонія між культурними цілями та легальними засобами здійснення цих цілей.  Різновиди девіантної поведінки: злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм, набуває особливого поширення в молодіжному середовищі; пияцтво й алкоголізм також набули значного поширення серед молоді; самогубства, рівень скоєння котрих підвищується в період економічних і соціальних криз. Соціальний контроль - особливий механізм регуляції поведінки та підтримання суспільного порядку, котрий дає можливість зберегти традиції, звичаї, норми моралі, відтворити соціальні відносини в межах нормативної системи, усталеної в суспільстві. Нормативно обмежуючи стиль життя своїх членів, група здійснює контроль за тим, щоб ніхто суттєво не відхилявся від узвичаєних правил. Механізми соціального контролю за членами суспільства: соціалізація - людина має бажати впорядкувати своє життя, добровільно підкорятися законам суспільства та відчувати розгубленість і роздратування, якщо ці закони порушуються; груповий тиск - кожна людина є членом якоїсь групи (сім’ї, студентської групи), що має свої неписані норми взаємодії, поведінки. Член такої групи повинен дотримуватися хоча б мінімуму тих вимог, норм, які існують у ній, інакше до порушника застосовують неформальні санкції (суспільний осуд, ізоляція).  Основними структурними елементами соціального контролю є норми та санкції. Норми - приписи, вимоги й очікування відповідної поведінки. Норми можуть існувати на двох рівнях: 1) норми, що існують у суспільстві чи у великих соціальних групах (звичаї, традиції, закони); 2) норми, які існують у малих групах - "групові звички". Норми можуть існувати як стандарти поведінки чи як очікувана поведінка. Незалежно від форми існування, норми виконують такі функції:інтеграційну - об'єднання членів групи; контрольну - контроль за поведінкою членів групи; еталонну - вироблення зразків і стандартів поведінки. У кожному суспільстві трапляється певне порушення норм. Щодо порушників використовуються санкції: формальні позитивні - засіб соціального контролю, тобто визнання з боку офіційних структур (почесні звання, нагороди); неформальні позитивні - засіб соціального контролю чи публічне схвалення, не пов'язане з офіційними структурами (визнання, слава, визнання лідерських рис); формальні негативні- у формі покарань, визначених юридичними нормами (арешт, ув'язнення, штраф, звільнення); неформальні негативні - у формі покарань, не передбачених офіційними установами (зневага, осуд, зауваження). У сучасному суспільстві соціальний контроль здійснюється переважно формальними нормами (накази, постанови, закони). Він набув інституційної підтримки, котру здійснюють основні соціальні інституції (армія, освіта, правосуддя, уряд).

59. Між економічною і соціальною сферами існують тісні взаємовідносини. Насамперед, має місце вплив економічних відносин на соціальну структуру суспільства і на активність соціальних груп, а також вплив соціальних відносин на соціально-економічні процеси. Особливу роль у цих взаємовідносинах відіграє людський фактор, який є активною силою розвитку економіки і надання їй соціального характеру. Він впливає на розвиток економіки через соціальний механізм.

Соціальний механізм зв'язує всі елементи системи в єдине ціле, стає предметом дослідження, який лежить на стику економіки і суспільства.

Економічна соціологія формулює соціальний механізм, який грунтується на організаційних формах і методах ідейно-політичного, культурно-творчого, морального і соціально-психологічного впливу на соціальні процеси, цінності, установки та орієнтації, на формування світогляду, активності і свідомості. Соціальний механізм об'єднує механізм економіки, соціального управління, демографічного розвитку, організації та стимулювання праці, формування міграційних процесів, впровадження досягнень науки у практику та ін.

Під соціальним механізмом управління економікою розуміється стійка система економічної поведінки і взаємодії різних груп, регулювання дій соціальних чиновників і забезпечення внутрішньої єдності функціонування складних соціально-економічних об'єктів узгодження розвитку економічної і соціальної сфер.

Соціальний механізм управління і розвитку економіки реалізується як на рівні країни в цілому, так і на рівнях регіону, області, міста, району, а також на відповідному рівні організаційної структури виробництва — відомства, об'єднання, підприємства, фірми тощо.

Отже, має місце множинність окремих соціальних механізмів, що діють на різних рівнях територіальних та організаційних структур економіки.

Вчення соціальних механізмів управління і розвитку економіки має на меті не лише фіксацію його нормального функціонування, а й виявлення дисфункцій, суперечностей та складнощів у розвитку економіки.