57. Економічна соціологія.

Важливим фактором становлення економічної соціології став процес соціологізації економічної науки, який охопив мотивацію економічної поведінки, співвідношення свободи й регламентованості в економіці, відносини людини і держави, бізнес та менеджмент, соціальні інститути — політику, власність, сім’ю та інші, а також їх роль в економічному житті. Передумовами визначення цього напряму стали дослідження М. Вебера і Т. Веблена, які розробили теорію соціальних інститутів та їх ролей у регулюванні економіки.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, яка стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства - класів, націй, верств і груп. Водночас виникнення економічної соціології було підготовлено багатьма концепціями соціологічних теорій, зокрема теорій соціальної дії, ролей, особистостей, а також конкретними соціологічними дослідженнями.

Засновники економічної соціології визначили емпіричні об’єкти і предмети конкретних досліджень. До емпіричних об’єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів: ринок, гроші, під­приємства, власність, а також соціальні аспекти різних економічних систем, соціальних груп, політичних інститутів та ін. Предметами дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти в ринковій економіці, соціальні функції і процеси.

47.Соціальні страти

Поняття соціальної стратифікації.

Спільне життя людей має очевидні вигоди і переваги, але за володіння ними доводиться розплачуватися. І найсуттєвішою даниною, яку людство сплачує за вигоди спільного життя, є постійно відтворювана нерівність, яка, очевидно, є ровесницею цивілізації. У відповідності до пануючої у суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соціальні групи, належних до них людей за статусами та вибудовує їх ієрархію. Одні мають більше доступу до соціальних благ і ресурсів, і є привілейованими – багатими, владними, престижними, освіченими, а інші – мають обмежений доступ до соціальних благ, і, відповідно, є непривілейованими. Отже, привілеї породжують привілеї, а сімейне життя відтворює структуру нерівності в кожному наступному поколінні. У соціології систему соціальної нерівності називають стратифікацією.

Соціальна стратифікація – це структурована нерівність цілих категорій людей, які через нерівний статус у соціальній ієрархії мають різний доступ до соціальних благ.

Етимологічно слово „стратифікація” походить від двох слів: лат. „stratum” – „пласт, прошарок землі”, та італ. „ґасеге” -„робити”. Іноді замість терміна „стратифікація” вживають поняття „ нерівність ” та „розшарування “.

Історичні типи стратифікації.

В історії людства технологічний прогрес спочатку збільшує, а потім зменшує ступінь соціальної стратифікації. Більша нерівність функціонально значима для аграрних суспільств, а індустріальні суспільства отримають користь з більш рівних умов. Цю історичну тенденцію виявив Нобелівський лауреат, економіст Саймон Кузнєц (1955). Втім, з усіх націй із високим рівнем доходів США вирізняються найбільшою економічною нерівністю. При цьому, деякі сучасні вчені стверджують, що в постіндустріальну еру економічна поляризація дещо посилиться.

Британський соціолог Ентоні Гіденс виділив чотири історичні типи стратифікації: рабство, касти, стани та класи. Перші три характерні для традиційних, а класи – для сучасних суспільств.

Рабство являє собою форму закріпачення людей, яка межує з повним безправ’ям і крайнім ступенем нерівності. Іноді одна людина є власністю іншої і позбавлена прав і свобод. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури.

Каста – це соціальна група, членством в якій людина завдячує виключно своїм народженням. Касти характерні для Індії та пов’язані з індуїзмом (вчення про переселення душ). Система каст (варн – від санскрит, «колір») складається з чотирьох категорій: брахмани, кшатрії, вайш’я і шудри. Але кожна з них складається із сотен субкастових груп (джаті).

Стан – це соціальна група, яка володіє закріпленими звичаєм або юридичним законом правами й обов’язками, які передаються у спадок. Стани властиві європейському феодалізму. До першого (найвищого) стану належали аристократи; до другого – духовенство; до третього – вільні селяни, чиновники не дворяни, міщани – купці й ремісники.

Клас – це велика група людей, які мають подібний соціальний статус у системі стратифікації та вирізняються певними культурними особливостями стилю життя і світосприйняття. Іншими словами, класи являють собою статусні групи – сукупність індивідів, що мають однаковий статус, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж, дотримуються певного стилю життя. Класова система являє собою соціальну стратифікацію, засновану як на походженні людини, та і на її індивідуальних досягненнях.

Сучасні розвинуті суспільства рухаються до меритократії (від англ. «заслуга») – соціальної стратифікації, заснованої на особистих заслугах.

Водночас Курт Воннегут застерігає, що рівність, приваблива сама по собі, може бути небезпечною. Свою розповідь «Гаррісон Бержерон» (1961), яка являє собою уявний звіт про майбутнє США, коли соціальна нерівність зникне, він розпочинає такими словами: «Йшов 2081 рік, і всі люди нарешті стали рівними. Не лише перед Богом і законом. Вони стали рівними у всіх відношеннях. Ніхто не був розумнішим за інших. Ніхто не виглядав краще іншого. Ніхто не був сильніше або спритніше інших. Рівність походила з 211-ї, 212-ї, 213-ї поправок до Конституції і підтримувалася завдяки постійній пильності агентів Генерального Зрівнювача». Отже, рівність небажана, коли вона нав’язується лише за допомогою репресивних заходів, спрямованих на досягнення одноманітності.