9.Філософія історії й. Гердера.

Філософія історії Гердера базується на ідеї, що людство у своєму розвитку закономірно приходить до гуманізму, тобто до автономного використання сил, які дані йому для вдосконалення розуму і нравів, і позитивного впливу індивідів один на одного. Історичний розвиток має висхідний характер, який направляє його до людство до максимуму, однак не безпосередньо, а опосередковано через епохи, носіями яких були великі народи (Єгипет, Персія, Греція, Рим, європейські народи). Історія людства включена в генезу нашої сонячної системи. Історичний розвиток Гердер повязує з усіма попередніми космологічними розвитками. У 5-ти книгах праці «Ідеї дофілософії історії людства». Гердер показує органічний розвиток всієї природи. Розвиток землі і творінь неможливо спостерігати прямо, оскільки розвиток живих істот розтягнутий в межах відмінностей між рослинними й тваринними видами, як і розвиток Землі – в рамках формування земної поверхні. Тобто, за Гердером, історія людства продовжує історію природи, відповідно тоді, природа визначила й арену людської історії і стрияла її першим крокам. Гердер виходить з географічного детермінізму – напряму, який був введений в науковий дискурс Монтеск’є. Те, що стиль життя в деяких народів зберігався без змін тисячоліттями, тоді як у інших змінювався, обумовлено географічним середовищем. Однак людина – не пасивний продукт середовища, розвинені народи змінюють навіть клімат, а відповідно й перебіг історико-культурного процесу.

Характерним для концепції історії Гердера є те, що суб’єктом історичного розвитку виступають невидатні історичні особистості. Прогрес людства він більшою мірою повязує з дослідженнями ,винаходами, відкриттями, новими знаннями. Винахідники постають для нього як істинні герої людства. Одним з найважливіших факторів концепції історії є за ним традиція, тобто збереження попередніх досягнень і їх активний розвиток. З традицією Гердер повязує суспільне, колективне, історичне прагнення європейців жити в комфорті, а також характер їх освіти й духовної зрілості.

Підкреслюючи значення винаходу для прогресу людства, Гердер наштовхується на той факт, що індивідуальні дії людей підкорені загальним історичним закономірностям. Специфіка історії полягає в тому, що її «дитинство» як би консервується у народів з багатовіковим розвитком, що зберегли свій давній спосіб життя. До них належать перш за все китайці, організацію, характер, захоплення яких можна пояснити як дитячий розум людства. Китайське суспільство є деяким продовженням патріархального устрою, притаманному монгольським кочівникам. Китайський устрій є жорстким деспотизмом, який має розслаблюючий вплив на розум та доброчинність. Добродетель стає формальним вираженням синівської поваги до вищих за рангом і є штучною, а не природною. Гердер вважає, що найвидатнішим народом в прогресі людства були греки. В Греції законодавство вперше відділилося від релігії. Жрець не мав тут безмежного авторитету, як у інших народів. Грецька освіченість – плід щасливого віку юності людства. Як підступи до створення оригінальної філософії історії слід розглядати працю Гердера «Ще одна спроба філософії історії для виховання людства» («Еіпе Philosophie der Geschichte zur Bildung der Menschheit», 1773). У цій праці Гердер піддав сумніву справедливість твердження, що кожна наступна епоха є свідченням «всезагального прогресивного покращення світу». Для Гердера історія існування людства — це часина історії всесвіту, а потім він аналізує закономірності розвитку суспільства так само, як еволюцію органічної природи, тобто трактуючи кожне явище водночас і як ланцюг, і засіб, ланку ланцюга, але й одночасно і як самостійну ланку. При такому підході кожен етап на довгому шляху історичного розвитку набуває самостійності і жодна з епох не може бути визнана за взірець. Завдання історика, на його думку, полягає в тому, щоби показати цю відмінність, підкреслити самобутність, пояснити причини своєрідності кожного історичного етапу, аж ніяк не з метою протиставлення його всім решта, щоб нав'язати якийсь канон. Така позиція знімала наліт ідеалізації з будь-якої епохи, в тому числі й з античної, яка протягом століть слугувала таким каноном. Гердер зробив спробу урівняти в правах усі епохи, піддав сумніву ідею прогресивності сучасного йому суспільства, виступив з різкою критикою Просвітництва, яке він назвав «паперовою цивілізацією».