73.Філософія історії ф.Шлегеля

Шлегель-представник і теоретик німецького романтизму, філософ, критик, філолог. Незадовго до смерті так підсумував свій життєвий шлях: 1788—1798 — нечіткі погляди й пошуки; 1798—1808 — прагнення до оформлення філософських і естетичних поглядів, котре привело до філософії всеохоплюючого "Я"; 1808—1818 — перехід до католицизму, покора і підпорядкування розуму церковним істинам; 1818—1828 — містичне особисте життя, послух церкві. Формувався під впливом Вінкельмана, подібно до нього у статтях 90-х років розглядав давньогрецьку поезію як прообраз справжнього мистецтва, втілення "об'єктивно-прекрасного", на відміну від мистецтва нового часу, у якому панує манірність, переплутання жанрів, постійне прагнення до нового, пікантного й вражаючого. В кінці 90-х років, формулюючи основні проблеми, ідеї й поняття йєнського кола романтиків, навпаки, вже "сучасне" романтичне мистецтво протиставляє "класичному", античному, зараховуючи до вершин першого Данте і Шекспіра, Сервантеса та Гете. Висунув ідеал нової, універсальної системи знань, принципово незавершеної, відкритої назустріч безконечній повноті універсуму; синтезуючої мистецтво, філософію, релігію й науку як своєрідну нову міфологію, прообраз якої вбачав у міфології стародавній; постійно рефлексуючої до себе й власних витворів. Після переходу до католицької віри Ш. у деяких своїх працях обґрунтовує ідеї універсальної християнської філософії, яка, на відміну від попередніх філософських систем, є не формою розщепленої свідомості, а заснована на внутрішній цілісності людської свідомості в єдності її душевних і духовних здатностей (розсудку, розуму, волі, фантазії тощо). Вивчаючи старовину, Шлегель постійно звертався поглядом і до сучасності. Він бажав би, наприклад, надати німецькій поезії тієї ж досконалості, яку він знаходив у грецькій. Тому він наполягав на необхідності грунтовного і глибокого вивчення давньої поезії. Стаття «Про вивчення грецької поезії» починається з різких нападок на нову поезію, знаходячи, що вона, на противагу ,стародавній, має штучне походження; грецька ж поезія, особливо трагедії Софокла, досягла на грунті натуралізму вищої свободи, краси, об'єктивності та ідеальності. Історія грецької поезії є натуральна історія загальної поезії.

74.Метод філософської іронії як здобуток романтизму

Романтична іронія, концепцію якої запропонували й опрацювали представники єнської школи романтиків, насамперед брати Фридрих та Август Вільгельм Шлегелі, поді но як і сократівська у свій час, дозволяла висміювати навколишню дійсність так, щоб змусити людину обивателя замислитись над своїм буттям, своєю сутністю й діями. Така іронія не є просто насмішкою, вонапобуджує до високих помислів, зворушує в людині її справжнє людське єство, наближене до трансцендентного. Для єнських романтиків, насамперед Ф. Шлегеля, іронія була філософією життяадже світ облуди, брехні, потоптання найвищих ідеалів заслуговував лише іронічного ставлення. Поняття іронії, теорія якої опрацьована й розвинута Шлегелем урецензіях «Про Лессінга», «Про “Майстера” Гете», у фрагментах, опублікованих у журналах «Ліцей» та «Атеней», а також у нарисі «Про незрозуміле»,характерне не тільки для філософського мислення Ф. Шлегеля. Вонотак чи інакше притаманне й іншим представникам романтичного руху в єнський період, так званим «єнським романтикам». У лекціях з теорії літератури це поняття розвивав Август Шлегель, втілювали у своїх художніх творах Тік і Новаліс. Отже, Шлегель формулює ідею неадекватності мислення, яке завжди пов'язане причинно-наслідковими відносинами. Вийти за межі раціонального мислення і просунутися до розуміння буття допомагають гумор і іронія. Іронія - це механізм «вистрибування» розуму за свої межі. Іронія і гумор показують відносність форм життя людського суспільства, їх обмеженість. Іронія розвінчує те, що пов'язане з побутом людей, відсталістю буття, класової і професійної обмеженістю мислення. Ірраціональний початок людського духу вкрай важливий. Мислення в чому безсиле. Те, що дійсно важливо для розуміння, головні істини людства - невимовно раціональні і незбагненні. Іронія над власним пізнанням, його безсиллям, схильністю до ілюзій допомагає пом'якшити неможливість задовольнити пристрасть до пізнання світових ідеалів. Іронія  як  метод  несистематичного,  фрагментарного філософування  стає  в концепції  Ф.  Шлегеля  основою  романтичного ототожнення  філософії  й поезії.  Наповнення  поезії  іронією  зумовлює створення філософської поезії, або поетичної філософії, тобто розвитку діалектичної  тотожності  філософії  й  поезії.