67. Проблема періодизації та спосіб історико-філософського розгляду в історії філософії г.Гегеля.

В історії філософії Гегель виділяє два великі періоди, кожен з яких характеризується особливою культурою філософствування: період грецької і період німецький філософії. Під німецький філософією він розуміє взагалі європейську філософію, що виросла на основі християнської культури. А оскільки, як вважав Гегель, саме німецькі народи сприйняли з найбільшою повнотою християнство, то європейська культура, строго кажучи, це і є німецька культура. Починається германська філософія з того часу, коли вона прийняла вид філософії в чистому вигляді, тобто з Нового часу. Між першим періодом і новим часом Гегель виділяє середній період: «Історія філософії розпадається тому на три періоди: період грецької філософії, період середньовічної філософії та період нового часу ... Перший період: він починається Фалесом приблизно за 600 років до Р. Х. і триває до розквіту неоплатоновской філософії в III столітті в особі Гребля і подальшого продовження і розвитку цієї філософії Проклом в V столітті, коли зникає будь-яка філософія ... Перший період охоплює приблизно тисячоліття, кінець якого збігається з переселенням народів і падінням Римської імперії.Другий період: середні століття. Це - епоха схоластиків ... Цей період охоплює понад тисячу років.Третій період: філософія Нового часу виступила вперше самостійно, лише починаючи з епохи Тридцятилітньої війни, і її родоначальниками є Бекон, Яків Беме і Декарт ... Цей період обіймає собою кілька століть...». Послідовною реалізацією принципу історизму є гегелівська "Феноменологія духу". Історія людства тлумачиться тут як закономірний поступальний процес реалізації творчих потенцій космічного духу, котрий, втілюючись у прогресуючих, дедалі масштабніших соціокультурних формах, тим самим дістає (і реалізує) можливість пізнати самого себе. Так, подібно до просвітників, Г. також предметом свого розгляду обирає саме всесвітню історію. Цілком небезпідставно мислитель був переконаний, що якраз з'ясування всесвітнього характеру людської історії, філософське осмислення її сутності й форм вияву, основних тенденцій, стадій і закономірностей уможливлює коректну постановку та продуктивне вирішення будь-яких локальніших проблем історичного пізнання. Про метод Гегеля Історія філософії відрізняється від історії інших наук тим, що саме у розгляді історико-філософських концепцій ми можемо віднайти саму філософію, іншого способу у філософської науки немає. Сам Гегель щодо ролі у філософії історії філософії зазначає, що історія філософії як наука суттєво відрізняється від історії всіх інших наук, у яких накопичення знання внаслідок історичного наслідування попередніх наукових досягнень є доступним для огляду процесом. Т.І. Ойзерман визначає два основні методологічні принципи історико-філософського вчення Гегеля – це «об'єктивна партійність в історії філософії», яка означає, що історик філософії не має упередженості у викладенні історії філософії, при цьому, він має власне розуміння її природи; і «історичність», яка пов'язана із зв'язком філософії з певними історичними епохами, існуючими у різні епохи звичаями, віруваннями . Проблема історико-філософського дослідження є дуже важливою у філософії. Вона пов'язана не лише з різним відношенням філософів до історико-філософського процесу, а і з філософською методологією.