66. Предмет історії філософії та відношення філософії до науки та релігії (г.Гегель).

Проблема співвідношення філософії і релігії піднімається насамперед Гегелем в його роботі «Лекції по філософії релігії». На початку цих лекцій Гегель каже, що «в религии мы отрешаемся от всего временного, что религия – это та сфера нашего сознания, в которой решены все загадки мироздания, устранены все противоречии глубокой мысли, стихает вся мысль чувства; что она есть сфера вечной истины, вечного покоя, вечного мира» . Релігія це те, що людина безпосередньо знає про Бога . «Все многообразные формы и все сложное переплетение человеческих отношений, деяний, наслажлений, наслаждений, все то, что человек ценит и чтит, в чем он видит свое счастье, славу и гордость, - все это находит свое высшее завершение в религии, в мысли, в сознании, в чувстве бога». В релігії, згідно Гегелю, «человек поднимается на высшую ступень сознания, в сферу, которая свободна от всякого соотнесения с иным, полностью самодостаточна, безусловна, свободна и есть конечная цель самой себя» . Далі автор каже, що саме релігійна свідомість є тією сферою, де люди володіють істиною, отож в релігії вони (люди) завжди бачили свою гідність й свято свого життя. Тому за Гегелем філософія - це породження божественного духу, а не людське відкриття - результат божественного впливу на людину й діяльність бога в людині. Філософія.За Гегелем ціллю філософії аж ніяк не слід вважати намагання розбудити релігійне почуття в окремому суб'єкті, навпаки, вважаеється що, це почуття є в кожній людині, як основне. «Религия не привносит ничего нового в субстанцию человека; подобная попытка была бы столь же нелепа, как упование на то, что собака может обрести дух, грызя книги». Звичайно, каже Гегель, «религиозное чувство может пробиться в человеке, как результат философского познания, но это совсем не обязательно, назидание не входит в намерение философии, так же мало она пригодна к тому, чтобы пробудить веру в том или ином субъекте. Философии надлежит показать необходимость религии в себе и для себя» . Релігія, згідно Гегеля, для людини є притаманною, тому і не може бути далеким його почуттям. Релігія - це співвідношення «духа (человека) с абсолютным духом (то-есть Богом)» . Але не варто думати, що релігія - це справа людини. Релігія, згідно Гегеля - це «высшее определени самой абсолютной идеи» [3, c. 367]. Щодо основного предмета релігії, то як і предмет філософії, - це вічна істина в її об'єктивності, Бог і ніщо, окрім Бога й пояснення бога. «Философия не есть мирская мудрость, но познание немирского, познание того, что вечно, что есть бог и что связано с его природой» . Філософія прояснює релігію, але проясняючи її, вона тим самим проясняє себе, а проясняючи себе, проясняє релігію . Отже, «философия есть та же деятельность, что и религия; философствуя, дух с той же жизненностью погружается в этот предмет и столь же решительно отрекается от своих особенностей, проникая в свой объект. Что и религиозное сознание, которое так стремится отказаться от всего особенного и полностью погрузиться в это содержание» . Тут релігія й філософія займаються однаковою справою. Гегель не боїться навіть говорити про те, що філософія є - служіння Богові. Вона і є релігією. Адже, як і релігія, філософія занимаетс тим, щоб пізнати Бога . Розбіжності лише в методах осягнення свого «предмету» дослідження, якими користуються релігія й філософія. Тут Гегель наводить приклад невірного подання того, що нібито філософія «искажает, разрушает, профанирует содержание религии». Різницю між філософією й религією також можна простежити в тім, чим по Гегелю відрізняється їхній підхід до такого «поняття», як Бог. Гегель показує, що «в философии бог есть результатом, здесь же (в религии) конец сделан началом, предметом нашего специального изучения в качестве конкретной идеи в ее бесконечном явлении». Отож, філософія може і повинна займатися релігією.

Головна мета філософської творчості Гегеля — сприяння перетворенню філософії на науку, дійсне, істинне знання. Формулюючи цей намір у передмові до "Феноменології духу", мислитель, як і Фіхте та Шеллінг, наближав поняття науковості до поняття системності: істинною формою, в якій існує істина, може бути лише наукова система її. Але на відміну від своїх попередників автор "Феноменології духу" вніс до розуміння системності дещо принципово нове. Філософія має таку відмінну рису, що у порівнянні з іншими науками, що відразу мають місце різні погляди відносно її поняття, відносно того, що вона повинна і може давати. Але Гегель вважає, що ця відмінна риса є сутнісною рисою філософії. У той же час Гегель зазначає, що філософські вчення, що виступають як різні в дійсності створюють діалектичну тотожність, яка містить у собі протиріччя, але при цьому залишається сутнісною тотожністю. В роботі «Енциклопедія філософських наук» Гегель зазначає, що якщо справедливим є те, що всі філософські системи були спростовані, то одночасно справедливим буде твердження, що ні одне філософське вчення не було і не може бути спростоване.