57. «Філософія природи» за Гегелем

Якщо логіка, за Гегелем, є “наукою про ідею в собі і для себе”, то філософія природи характеризується ним як “наука про ідею в її інобутті”. Гегель не пояснює, як відбувається перехід від “чистої” логічної ідеї до природи, він просто декларує, що “абсолютна ідея”, пізнавши свій власний зміст, “вирішує із себе вільно відпустити себе в якості природи”. Чи значить це, що були часи, коли ще не існувало природи і “абсолютна ідея” існувала сама по собі, так би мовити, у чистому, оголеному виді? На це питання в Гегеля немає якої-небудь переконливої відповіді. “Абсолютна ідея”, за Гегелем, існує поза часом, природа також не має початку в часі. Як же можна в такому випадку стверджувати, що “абсолютна ідея” передує природі? Адже і сам Гегель змушений визнати, що “дух є дух, лише опосередкований природою”. І проте Гегель солідаризується з християнським догматом про створення світу Богом із нічого. Він лише переробляє його на свій лад для узгодження з основними положеннями своєї ідеалістичної системи. Тому Гегель говорить: “Світ створений, створюється і тепер і був вічно створений; ця вічність виступає перед нами у формі зберігання світу”.

Головними формами природного буття “абсолютної ідеї” є механіка, фізика, органіка. Характеризуючи механіку, Гегель розглядає простір, час, матерію, рух, всесвітнє тяжіння. Ідеалістично тлумачачи ці основні поняття механіки, Гегель намагається логічно вивести матерію з часу і простору. При цьому він усе ж змушений визнати, що не існує порожніх, незаповнених часу і простору, із чого, всупереч його ідеалістичному твердженню, випливає, що час і простір являють собою форму існування матерії.

Гегель також визнає, що матерія і рух невіддільні один від одного. Але при цьому матерія залишається для Гегеля лише зовнішнім, доступним чуттєвому сприйняттю проявом, виявленням “абсолютної ідеї”. Та й сам рух матерії зображується Гегелем не як зміна, що веде до розвитку, а як просте переміщення в просторі, круговороті, повторення того, що існувало раніше.

У фізиці Гегель розглядає небесні тіла, світло, теплоту, хімію, і т. д., намагаючись розкрити зв`язок між цими процесами і показати, що усі вони утворюють послідовний ієрархічний ряд виявлень, які породжують їхню духовну сутність. У цій частині натурфілософії Гегеля багато довільних допущень, необґрунтованих тверджень, що наочно свідчать про нездатність ідеалізму науково узагальнити дані природознавства. Гегель відхиляв в основному вже сформоване в його час уявлення про хімічний процес як про взаємодію атомів, він заперечив також і той факт, що вода складається з водню і кисню. Він також підходить до розуміння електрики як особливої форми руху матерії.

Третя частина філософії природи – органіка – присвячена питанням геології, ботаніки і зоології. Тут Гегель прагне показати, що перехід від неживого до живого є завершенням природного процесу: “Дух виходить таким способом з природи”. Це значить, що природа є лише нижчий щабель уяви і самопізнання “абсолютної ідеї”; своє вище адекватне втілення “абсолютна ідея” одержує лише в людині, у розвитку суспільства. Проте Гегель не визнає реального процесу розвитку органічної матерії і живих істот: усі ці природні форми, на його думку, є породженням “абсолютної ідеї”.

Філософія природи Гегеля, незважаючи на окремі глибокі діалектичні здогадки, що присутні в ній, дуже далека від дійсно діалектичного розуміння природи як єдиного зв`язкового цілого, що змінюється і розвивається на основі внутрішньо властивих їй протиріч.

У силу свого ідеалістичного характеру філософія природи Гегеля виявилася найбільш слабкою частиною його системи. У ній особливо різко виявилося протиріччя між ідеалізмом і науками про природу, неможливість примирення ідеалістичного тлумачення природи з її науковим дослідженням. Через вихідні ідеалістичні посилання своєї філософії Гегель змушений був розглядати природу як “кінцеву” сферу існування “абсолютної ідеї”, приписуючи природі ту обмеженість, що була властива лише тодішнім природно-науковим уявленням. Тому Гегель не зміг перебороти і метафізичного, механістичного розуміння природи, хоча в ряді

58-60. Суб'єктивний дух , Об'єктивний дух , Абсолютний дух

Заключний етап розвитку Абсолютної ідеї полягає в тому, що вона, залишаючи природу, повертається до самої себе як Абсолютний дух. Абсолютний дух - це самосвідомість людства протягом усієї світової історії. Історія й культура людства - це історія його духовного розвитку. Абсолютний дух як вищий щабель історико-культурного розвитку людства втілюється у вищих формах духовної діяльності - мистецтві, релігії, філософії.

Процес розвитку Абсолютної ідеї можна відобразити в такий спосіб.

Суб'єктивний дух - антропологія, феноменологія, психологія. Ідеться про індивідуальний розвиток людської особистості, про відношення душі й тіла, про расові відмінності, відмінності епох тощо. На думку Гегеля, раси й нації утворюють різні щаблі самовизначення Абсолютного духу, тому відмінності між ними у сфері культурного розвитку непереборні.

Об'єктивний дух, є, за Гегелем, основою індивідуальної свідомості. Це поняття охоплює правові, моральні відносини, сім'ю, громадянське суспільство, економічні відносини й державу. Моральність тлумачиться Гегелем як внутрішній зміст і рушійна сила не лише правових, але й економічних та політичних відносин. Держава ж характеризується ним як вищий розвиток об'єктивного морального духу й справжня основа економічних відносин.

Сутністю духу, згідно з Гегелем, є свобода. Право визначалося ним як безпосереднє здійснення буття свободи. Історія людства зображувалася Гегелем як прогрес у свідомості свободи, яка становить внутрішню природу людини, але лише поступово, протягом багатовікової історії усвідомлюється людиною, завдяки чому вона стає справді вільною. Гегель розумів свободу переважно як свободу духу, думки, інтелектуальну свободу особистості. Вищим втіленням свободи Гегель вважав державу, а народом, який найяскравіше продемонстрував прагнення до свободи, був німецький народ.

Абсолютний дух. Мистецтво, релігія й філософія, за вченням Гегеля, - вищі форми самосвідомості Абсолютного духу. У них завершується всесвітня історія, а світовий розум повністю усвідомлює себе та самозадовольняється. Філософію Гегель розглядав як найглибше вираження істини. Містить абсолютну істину у формі образного уявлення, на думку Гегеля, і релігія. В остаточному підсумку зміст релігії та філософії збігається, оскільки предметом їх пізнання є Абсолютна ідея, що виражає в системі Гегеля Бога й світ у цілому.