52. Проект філософії як науки в «Феноменології духу» г.Гегеля

Становлення філософських поглядів Г. Гегеля починається з засвоєння античної класичної спадщини. В державі древніх еллінів Г. Гегель знайде шуканий ідеал морально-естетичного стану суспільства. Він був енциклопедично освідченою людиною, йому було притаманне мистецтво систематизації. Завдяки цьому мислитель зумів переробити й уза-

гальнити в рамках свого вчення весь матеріал сучасного йому людського знання. Хоча в першу чергу його інтереси завжди були пов'язані з історичним знанням, проблемами історії людського духу. Г. Гегель поставив за мету формулювання основної ідеї у вигляді ідеї абсолютного духу – як нескінченного закінченого в собі буття, щовідкриває себе в процесі пізнання. Весь світовий процес, згідно вченняГ. Гегеля, являє собою саморозвиток світового духу. Ідеалізм мислітеля – філософія становлення. Абсолютне – результат розвитку. Воно є, зрештою, тим, чім воно дійсно є. Завданням філософії – саморозвиток духу, споглядати, думаючи. При цьому не тільки філософ розпізнає світовий дух у своєму розвитку, але і світовий дух є тим, хто думає у філософі. Розвиток філософії відбувається через одкровення духу.

Кожна філософія часу показує стан розвитку світового духу. Завдання філософа – оформити її час у думках. Зазначений процесс розвитку та пізнання здійснюється на трьох ступенях розвитку, яким відповідають три філософськи дисципліни: 1) абсолютний дух, як він існує "у собі" чи "ідея в собі", що складає предмет логіки; 2) дух у своєму "інобутті", як він є чимось зовнішнім "для себе", як природу (натурфілософія); 3) дух, що досяг себе "у собі і для себе" і завершив свійнеобхідний розвиток (філософія духу). Кожна з цих частин підрозділяється далі по тріадному принципу діалектики.

Твори Г. Гегеля можна класифікувати відповідно поділу в "Енциклопедії філософських наук" (1817 р.): "Наука логіки" (1812–1813рр.), "Філософія природи", "Філософія духу", "Феноменологія духу" (1807 р.), "Основи філософії права" (1821р.), "Філософія історії" (1837 р.), "Філософія релігії" (1832 р.), "Лекції з естетики", "Лекції з історії філософії" тощо. Доволі показовим і надзвичайно важливим для розуміння позиції Г. Гегеля є відмова від поняття "філософія" і замість нього використання слова "наука". Гегель зазначає: "Відповідно цьому філософія визначається як пізнання необхідності змісту абсолютного уявлення, а також необхідності двох його форм, – з одного боку, безпосереднього споглядання та його поезії, як рівним чином і об'єктивного та зовнішнього одкровення, яке передбачається уявленням, а з іншого боку, перш за все суб'єктивного входження в себе, потім також суб'єктивного руху зовні та ототожнення віри з засновкомТе що для Г. Гегеля философия є наукою, чи прінаймні повинна нею бути, є вихідною точкою його мислення. Так, зокрема, у передмові він пише: "Істинною формою, в якій існує істина може бути лише її наукова система. Моїм наміром було – спріяти наближенню філософії до форми науки – до тієї мети, досягнувши якої вона могла би відмовитися від свого ім'я любові до знання і бути дійсним знанням". Але якщо філософія є наукою, то вона повинна мати свій предмет і свій метод. Предметом філософії є абсолютне. Ставити питання "що таке абсолютне?" на цьому етапі ще не можна, про що Гегель пише як у передмові, так і у вступі, оскільки відповіддю на нього є викладення всієї системи. Однак щодо методу, то тут необхідна повна ясність. Метод Г. Гегеля – це проходження у досвіді діалектичної Реальності Буття. Більш того, цей досвід є найближчим до нас. Але чим же відріз-няється цей філософський досвід від досвіду до-гегелівської науки та філософії? Останний, на думку Г. Гегеля, здійснюється таким суб'єктом, який, як вважається, є повністю незалежним від об'єкта і повністю відтворює в означеному досвіді об'єкт, яким він є сам по собі. Г. Гегель так пише про філософію: "Ця наука оскільки являє собою єдність мистецтва та релігії, оскільки зовнішній за своєю формою спосіб споглядання мистецтва, властива йому діяльність суб'єктивного творення та розщеплення його субстанційного змісту на множину самостійних форм, стає в тотальності релігією" Г. Гегель також вказує, що у реальності досвід є завжди досвідом людини, яка живе в природі (Бозі) і неподільно з нею пов'язана. З іншого боку, ця людина постійно прагне до перетворення природи. саме тому наука ніколи не буває пасивною, а наукове пізнання чисто споглядальним та дескриптивним. Науковий досвід змінює об'єкт відповідно до втручання суб'єкта, який застосовуєдо об'єкта належний йому метод дослідження і який абсолютно не відповідає самому об'єкту. Те, що розкриває такий науковий метод не є а ни об'єктом, взятим незалежно від суб'єкта, а ні суб'єктом, взятим незалежно від об'єкта, а завжди лише результатом їх взаємодії, чі, можна сказати, самою цією взаємодією. Науковий досвід і наукове пізнання передбачають існування об'єкта незалежного від суб'єкта та ізольованого від нього.