6. Місце і значення філософії х.Вольфа в становленні і розвиткові Німецького Просвітництва.

Вольф – уособлення ідеї Просвітництва, адже для нього найвищими цінностями були самостійне мислення, застосування розуму, віра в його безмежну силу, апеляція до раціональності. Він трактував Бога як найдосконалішу розумну істоту. Тому філософія Просвітництва в Німеччині не сприйняла емпіризму саме завдяки видатному мислителеві — Христіанові Вольфу  та його школі. Вона пішла дорогою раціоналізму.

Христіан Вольф як популяризатор і послідовник філософії Лейбніца, а потім — як самостійний мислитель, в німецьких державах мав величезну славу і популярність. Викладав філософію в Галле (1706-1739 pp.) і Марбурзі, потім знову в Галле.

Свою філософію Вольф розглядає як засіб досягнення загального блаженства на підставі завбаченої гармонії, яка лежить у первинній основі буття усіх творінь. Вважаючи, що гармонія світу перебуває в абсолютно могутній істоті (Бог), яка створює світ, керуючись логічними принципами, Вольф розробляє поняття про систему знання.

В основу системи закладено вказаний теологічний принцип. Вольф виділяє фізичне знання — про "прості субстанції"; рух і просторові відношення тіл, які пояснюються механічними силами, розглядаються як шляхи встановлення гармонії. Виділяється також наука "пневматологія" — про діяльність духів, математика — про причини речей, етика, право, політика — про волю як властивість душі, філософія — про зв'язок усіх духовних і тілесних сутностей.

Займаючись систематичною формалізацією та узгодженням накопичених філософією знань, послідовно даючи визначення поняттям, які не повинні заперечувати одні одних, Вольф розробляє принципи аксіоматичної побудови наукової теорії. Дані принципи стали помітним поштовхом для розвитку філософії у XVIII ст..

Прихильник освіченого абсолютизму, Х.Вольф в поміркованій формі проголошував теорію природного права, був палким прихильником гуманізму. Завдання філософії, які він виклав у праці «Логіка або Розумні думки про силу людського розсудку», Вольф вбачав у виясненні первинної основи існування всіх живих істот. Цією основою, доводив він, є Бог. Природа, писав він у праці «Розумні думки про Бога, світ і душу людини, а також про всі речі в цілому», є результатом Божого творіння, і все в ній діє гармонійно, навіть якщо людині іноді і ввижається, що в природних процесах мають місце аномалії. Вищий розум, яким є Бог, створив світ таким чином, щоб у ньому були певні відхилення, завдяки яким природа має можливість виходити на вищий ступінь гармонії.

В руслі раціональної традиції Вольф доводив, що немає таких процесів і явищ, яких би розум не зміг витлумачити. Спираючись на раціональні форми мислення, людина завжди знайде причину і наслідок всього того, що відбувається навколо неї і в ній же самій, передбачить розвиток подій у майбутньому на основі логічних висновків.

Безмежна віра Вольфа в силу розуму, переконливий характер його виступів, аргументованість положень у писемних творах створили йому таку славу, що у всіх німецьких державах заговорили про «школу Вольфа».«Школа Вольфа» сприяла розвитку раціоналізму не тільки на теренах німецьких князівств, а і в Франції та Англії. Завдяки Вольфу раціоналізм набув «чистого» вигляду, відмовившись від декартівського інтуїтивізму. Філософія Вольфа була строго систематизована, схематизована. З одного боку, це догматизувало її, але, з другого, згідно з висловом Канта, формувало в німецькому народові «дух сумлінності», раціональних підходів при вирішенні теоретичних і практичних проблем не тільки в науковій сфері, але і в щоденному житті. Раціоналізм, доказовість, системність, чіткість філософських суджень створили грунт для формування «коперніківського перевороту» у філософії, здійсненого І.Кантом.