41.Ідея «нації» в філософії й.Фіхте.

У «промовах до німецької нації» (1808) нація визначається як колективна особистість, що є частиною всеосяжного цілого духовної дійсності. У більш ранніх творах Фіхте стоїть на космополітичнsq точws зору; в «промовах» він є палким патріотом. Не можна сказати, щоб ці дві точки зору (загальнолюдська і національна) у Фіхте виключали одна одну. Соціальний характер етики і метафізики не виключав у Фіхте індивідуалізму: кожне емпіричне «я» має реалізувати моральний закон деяким йому одному властивим самобутнім шляхом.

Соціалізм Фіхте аж ніяк не виключає повного індивідуалізму у сфері духовної діяльності: адже вся соціальна організація призначена саме для надання можливості кожному найліпше утилізувати його дозвілля для особистого вдосконалення. Точно так само не суперечить загальнолюдським ідеалам і любов до батьківщини. Надаючи кожній нації, як соціальній групі, що володіє тільки їй властивими особливостями, віддаватися вільній духовній творчості, Фіхте закликає німецьку народну самосвідомість до розкріпачення від уз поверхневого наслідування.

Закликаючи німців до морального відродження, Фіхте бачить єдиний шлях в новому національному вихованні. Він пропонує заснувати державні установи, в яких виховувалися б діти грядущих поколінь. У цих закладах повинні бути відсутні станові обмеження; всякому відповідно його здібностям повинна бути надана повна можливість отримати як нижчу і середню, так і вищу освіту.

У вихованні головна увага має бути звернена не на накопичення знань, а на розвиток розуму і характеру. Тому самодіяльність учнів повинна бути завжди на першому плані. У навчально-виховних закладах повинні виховуватися діти обох статей і притому спільно. У юнацтві треба виховувати здатність до зусилля; для цього важливо подбати про фізичне виховання. Поряд з цим кожна дитина повинна навчатися ремеслу, ручна праця має величезне виховне значення. Обстановка училищ повинна бути плодом праці самих учнів; вони повинні вивчитися самі готувати собі їжу, шити одяг і т. д. У школі повинна панувати повна спільність майна.

Розумове виховання має бути пройняте духом філософської єдності. Фіхте вже замислюється над думкою про поширення в масах філософії.

42.Основні періоди філософської творчості ф.Шеллінга.

Філософія Шеллінга не представляє собою цілком об'єднаного і закінченого цілого, а скоріше декілька систем, послідовно розвинених ним протягом життя. Перший період у розвитку філософії Шеллінга полягає в дослідженні гносеологічної проблеми основного принципу пізнання і можливості пізнання з точки зору критики видозміненого Фіхте. Головним завданням другого періоду є конструювання природи як саморозвивається духовного організму. Система тотожності, що характеризує третій період, полягає в розкритті ідеї абсолютного як тотожності основних протилежностей реального та ідеального, кінцевого і нескінченного. У четвертому періоді Шеллінг викладає свою філософію релігії - теорію відпадання світу від Бога і повернення до Бога при посередництві християнства. До цього ж періоду примикає, як доповнення, «позитивна» філософія, відома тільки по читаних Шеллінгом лекціям. У ній філософія релігії викладається не як предмет раціонального пізнання, а як істина, що інтуїтивно відкривається. З цієї точки зору позитивна філософія є водночас філософією міфології і одкровення.