
- •1.Культурно-історична обумовленість становлення і розвитку просвітницької філософії.
- •4. Передумови і джерела філософії г.В. Ляйбниця.
- •5. Поняття «субстанції» в філософії г.В. Ляйбниця.
- •6. Місце і значення філософії х.Вольфа в становленні і розвиткові Німецького Просвітництва.
- •Метафізика х.Вольфа. Система науки в тлумаченні х.Вольфа.
- •Філософські погляди г. Лессінга.
- •9.Філософія історії й. Гердера.
- •10. Ідея гуманності в філософії й.Гердера.
- •11. Й. Гердер про походження мови.
- •12. Історичні та теоретичні передумови формування німецької класичної філософії.
- •16. Головна проблема філософської системи Канта. Структура системи.
- •17. «Коперніканський переворот» Канта у філософії.
- •18. Кант про можливість метафізики як науки.
- •19. .Кант про аналітичні та синтетичні судження.
- •20. І.Кант про відмінність чистого та емпіричного знання.
- •21. Співвідношення мислення і споглядання. Кант.
- •22. Вчення і.Канта про простір і час.
- •23. Вчення і.Канта про категорії.
- •24. Вчення і.Канта про «трансцендентальний схематизм».
- •25. Вчення і.Канта про розсудок і розум.
- •26. Вчення і.Канта про ідеї.
- •27. Вчення і.Канта про антиномії.
- •28. Явище і «річ в собі».
- •29. Етика і.Канта.
- •30. І.Кант про поняття «категоричного імперативу».
- •31. Проблема релігії в філософії і.Канта.
- •32. І.Кант. «Відповідь на питання «Що таке Просвітництво?»
- •33. Філософія історії Канта.
- •34. Поняття «вічного миру» в філософії і.Канта.
- •35 (2) «Від і.Канта до й.Фіхте» філософські погляди с.Маймона.
- •36. Філософія й.Фіхте як «науковчення».
- •37.Система й.Фіхте. Три основоположення.
- •38.Практична філософія й.Фіхте.
- •39.Філософія історії й.Фіхте.
- •40.Характеристика п’яти «світових епох» в філософії історії й.Г. Фіхте.
- •41.Ідея «нації» в філософії й.Фіхте.
- •42.Основні періоди філософської творчості ф.Шеллінга.
- •43. Ставлення ф. Шеллінга до суб’єктивного ідеалізму й. Фіхте та критицизму і. Канта.
- •44. Проблема співвідношення «конечного я» та «абсолютного я» у й. Фіхте та ф. Шеллінга.
- •45. «Філософія тотожності» ф. Шеллінга.
- •46. Натурфілософія ф. Шеллінга.
- •47. Ф. Шеллінг «Система трансцендентального ідеалізму».
- •48. Проблема походження зла у філософії ф. Шеллінга.
- •49. Філософія міфології та одкровення ф. Шеллінга.
- •50. Шеллінг як історик філософії.
- •51. Основні принципи гегелівської теорії пізнання.
- •52. Проект філософії як науки в «Феноменології духу» г.Гегеля
- •53.Стоїчна, скептична та нещасна свідомість («Феноменологія духу» г.Гегеля).
- •54. Основні принципи побудови «Науки логіки» г.Гегеля.
- •55.Загальне поняття логіки в «Науці логіки» г.Гегеля.
- •56. Г.В.Ф. Гегель. «Наука логіки»: буття-ніщо-становлення
- •57. «Філософія природи» за Гегелем
- •61.Філософія права за Гегелем
- •62.Філософія історії за Гегелем
- •63. Абсолютна релігія за Гегелем
- •64. Поняття «природної релігії» в «Філософії релігії» г.Гегеля.
- •65. Гегелівське поняття історії філософії.
- •66. Предмет історії філософії та відношення філософії до науки та релігії (г.Гегель).
- •67. Проблема періодизації та спосіб історико-філософського розгляду в історії філософії г.Гегеля.
- •68. Розклад гегелівської школи. Правогегельянці і лівогегельянці.
- •70. Гуманізм Фейєрбаха.
- •71. Л.Фейєрбах як історик філософії
- •72.Філософія німецького романтизму
- •73.Філософія історії ф.Шлегеля
- •74.Метод філософської іронії як здобуток романтизму
- •75. «Магічний ідеалізм» Новаліса.
39.Філософія історії й.Фіхте.
Фіхте вважає можливим встановити апріорним шляхом план історичного розвитку людства, і цим прокладає початок довільним конструкціям історичного процесу.
Фіхте оголошує нерозв'язними для науки та такими, що лежать поза її сферою вивчення, такі питання, як походження світу, людського роду, культури і мови. Негативне відношенггя до еволюційної точки зору. Фіхте стверджував, що безглуздо припускати, що розумне могло виникнути з нерозумного; тому необхідно допустити вже на початку історії існування розумних істот.
Людство у своєму розвитку проходить п'ять фазисів:
Первісний стан, коли між людьми встановлювалися нормальні відносини в силу простого інстинкту розуму. Потім ця первісна невинність, безпосередність людського духу помалу заглушується зростаючою гріховністю; інстинкт розуму глухне в людях; лише деякі обрані зберігають його в собі, і в їх руках він перетворюється на примусовий зовнішній авторитет, що вимагає від інших безумовного, сліпого підпорядкування. Далі настає перехідна епоха, коли авторитет, а з ним і розум відкинуті, панування ж розуму в новій свідомій формі ще не встановлено. Це - сучасна Фіхте епоха. Слідом за нею повинен початися період піднесення наукового знання, коли розум піднімиться від рівня інстинкту на ступінь ясно усвідомленого початку, що викликає загальне шанування. Нарешті, розвиток людства завершиться розвитком мистецтва - мистецтва втілювати розум у всіх явищах життя, у всіх формах соціальних відносин. Це - апофеоз історичного процесу, настання Царства Божого на землі. Вся історія являє собою поступову перемогу цивілізації над варварством.
40.Характеристика п’яти «світових епох» в філософії історії й.Г. Фіхте.
Заключна частина практичної філософії Фіхте присвячена періодизації всесвітньої історії. Фіхте поділив всесвітню історію на 5 епох.
1.Епоха невинності людини. Це епоха панування розуму, за допомогою розумного інстинкту, епоха панування в давнину міфологічного світогляду.
Епоха, що починається гріховністю людини. Вона пов'язана з тим, що розумний інстинкт поступається примусовому зовнішньому авторитету. На зміну міфологічному світогляду приходить позитивне релігійне світобачення. Але оскільки ці позитивні релігійні системи не можуть дійти до підстав, щоб люди зрозуміли, потрібно вірити в них потрібен авторитет і примус до віри. Звідси і панування примусового авторитету. Це було пов'язано з авторитарною релігійністю, насамперед, з християнською.
Епоха завершення гріховності. На зміну примусовому авторитету приходить наступне.
По-перше, немає єдиного керівного ланцюга для поведінки людей. Істина не розглядається як вища мета. Панує загальна розгнузданість. Фіхте пов'язує цю епоху з Реформацією, оскільки Реформація усуває релігійний авторитет для віруючих, і просвітництвом, яке сприяє загальній розбещеності.
Епоха виправдання і спокути. Це епоха розумної науки. У ній починається здійснення людської свободи. Вищою метою стає істина. Під розумною наукою Фіхте мав на увазі перш за все власне науковчення як абсолютне знання і прилеглі до нього інші галузі.
Епоха завершення виправдання і освячення. Це епоха розумного мистецтва, оскільки Фіхте вважав мистецтво вищою формою пізнання божественного абсолюту.
Фіхте розрізняє 5 історичних епох.1) епоха панування розуму "як природного закону і природної сили", як "смутного почуття", "розумного інстинкту".2)епоха "перетворення індивідуального розумного інстинкту в примусовий авторитет", тобто епоха, в яку розум відчужується від самого себе і постає перед собою у вигляді зовнішнього авторитету.3) епоха "звільнення від розумного інстинкту".4)"епоха розумної науки", тобто епоха пізнання істини відповідним їй способом — науковим.5)"епоха розумного мистецтва, коли людство впевненою і твердою рукою творить із себе точний відбиток розуму - стан завершеного виправдання і освячення". Сучасну йому епоху Фіхте розглядав як перехідну: авторитет повалений, але до "мистецтва розуму" ще далеко; набула поширення "порожня свобода" індивідуальних думок, які керуються особистою вигодою.