17. «Коперніканський переворот» Канта у філософії.

Як в свій час Коперник, Кант зробив своєрідний переворот. А саме: якщо перший заявив всьому світові, що не Сонце ходить навколо Землі, а навпаки Земля – навколо Сонця, то Кант у своїй філософській системі першим поставив в самий її центр людину, навколо якої виростають питання. Тобто Кант перший підняв важливість суб’єкта, що веде дослідження. Кант відмовився від ідеї пасивного спостерігача перед яким природа розкривається, як книга, і якому ця остання нав’язує свої жорсткі закони. Кант підриває підґрунтя минулих теорій пізнання, підриває фундаментальне припущення про те, що передумовою пізнання є вплив об'єкта на суб'єкт. Кант звертає це відношення між об'єктом і суб'єктом і каже, що ми повинні уявити, що саме суб'єкт впливає на об'єкт. Об'єкт, як ми його знаємо, репрезентується в результаті сприйняття і мислення суб'єкта. Саме цей зсув епістемологічних припущень називається коперніканським переворотом у філософії і становить ядро кантівської теорії .пізнання.

18. Кант про можливість метафізики як науки.

Як ми знаємо, метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і початок буття. В Канта такими «надчуттєвими речами», а точніше ідеями заправляє розум. Кант розглядає 3 таких ідеї (при цьому ці ідеї є центральні для традиційної метафізики): душа - безумовна цілісність всіх обумовлених психічних явищ; світ - безумовна цілісність причинно-обумовлених явищ; та Бог - безумовна причина всіх обумовлених явищ. Критика чистого розуму показує, що ці ідеї внутрішньо суперечливі, їх не можна ні раціонально довести, ні спростувати, намагаючись їх обґрунтувати, розум впадає в протиріччя (антиномії). Справа в тому, що поняття абсолютного, нескінченного допустимі тільки в світі ноуменів та застосовується до світу феноменів, де є лише минуще, кінцеве, обумовлене. Бог, світ, душа - як безумовні цілісно мислимі та ніяк раціонально не верифіковані. Тобто метафізика виключається з області синтетичних суджень a priori і не має наукової основи. Значить, якщо ми візьмемо будь-яке поняття метафізики, наприклад Бога, ми не можемо висловити наукового судження про нього, тому що будь-які категорії відносяться тільки до досвіду. Отже, розмова про існування чи неіснування Бога - результат неправильного застосування категорій. Метафізика як теоретична наука можлива тільки в якості критики чистого розуму. Тобто такая, що відповідає на питання «яким чином ми можемо пізнати предмет». Наукове знання про предмет ідей чистого розуму неможливо, вони не мають конститутивного застосування, але лише регулятивне застосування. Вони дають розуму системну єдність, спонукають його до нескінченного руху до вдосконалення, досягнення повного знання. Найголовніше: ідеї Бога, світу, душі несуть ціннісний зміст, необхідні для затвердження безумовного гідності особистості, її свободи. Дані ідеї не підлягають раціональній перевірці, вони - предмет віри, першопринципу практичного розуму, виражають безумовні мети. Кант по-своєму відновлює значимість ідей колишньої метафізики, стверджуючи, що позитивний зміст їх - предмет не теоретичного, а практичного розуму.