1.ПОЛІТОЛОГІЯ (грец. politika – державні й суспільні справи і logos – слово, поняття, вчення) – наука, об’єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

ПРЕДМЕТОМ ПОЛІТОЛОГІЇ є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

Структуру політології становлять:– теорія політики і політичних систем;– міжнародні відносини і світова політика;– управління соціальними процесами;– політична ідеологія;– історія політичних учень.

2.КАТЕГОРІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ – це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. “Політична влада” – відношення, за якого одні люди здатні і мають можливість нав'язувати свою волю іншим.“Політика” – одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб.“Політична система суспільства” –Це інтегрована сукупність відносин влади, суб’єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції.“Політичні інститути” (“держава”, “політичні партії”, “групи інтересів”),

3.МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ. Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. П-гія використовує практично всі методи суспільно-гуманітарних наук: діалектико-матеріалістичні, правові, соціологічні, історичні, математичні, загальнологічні (аналіз і синтез, абстрагування, узагальнення, індукція і дедукція, аналогія і моделювання), порівняльні, культурологічні тощо

Найпоширеніші є такі методи:

- інституціональний – аналізує офіційні структури та формальні правила прийняття рішень;

- історичний – вивчає становлення та розвиток політичних відносин, явищ та норм в єдиному зв’язку минулого, сучасного та майбутнього (у часі та просторі)

- соціологічний – досліджує сфери інтересів і потреб різноманітних соціальних груп

- біхевіористський (поведінковий) – аналізує мотиви політичної поведінки індивідів

- психологічний – досліджує психічні чинники та індивідуальні риси характеру, що впливають на політичну поведінку

- системно-функціональний – вивчає взаємозв’язки політики з іншими функціональними системами суспільства та зовнішнім середовищем, у т.ч. способи розподілу ресурсів між інститутами влади

- конвент-аналіз – аналізує політичну інформацію, правові акти, партійні програми, інструкції...

- спостереження за подіями – збирає емпіричні дані безпосередньо під час політичних подій

Крім вищезазначених загальних методів у політології розробляється й конкретна методика політичних досліджень, яка полягає у використанні в належній послідовності та взаємозв’язку сукупності певних технічних прийомів.

4.ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ.Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, політичних явищ. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід політичної діяльності, Методологічна функція. Охоплює методи й принципи теоретичного дослідження політики і реалізації надбаних знань.Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє оптимальному функц-ванню політичних інститутів. Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів .Завдання політології: виражені в її функціях.

5. Платон мріяв про ідеальну державу. Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Останні визначаються природними нахилами людини . Арістотель розглядав державу як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і во­на може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Служіння спільному благу було для Арістотеля критерієм правильності державної форми, а найкращою формою держави він вважав політею Конфуцій розвивав патріархально-патерналістську кон¬цепцію держави, Згідно з його вченням, держава виникає з об'єднання, сімей і уподібнюється сім'ї, де імператор - батько, що турбується про своїх підданих Кінцева мета державної влади - досягнення спільного блага Конфуцій був противником будь-якого насильства На відміну від Конфуція, який виступав із позицій аристократії, обґрунтовуючи природність і необхідність поділу суспільства на правителів і підданих, «старших» і «молодших», інший давньокитайський мислител-Мо Цзи , засновник моїзму, розвивав ідею природної рівності всіх людей і обґрунтовував договірну концепцію виникнення держави, в основі якої лежить ідея належності верховної влади народу. Ідея єдиної для всіх справедливості і єдиної законодавчої влади була спрямована у Мо Цзи проти свавілля чиновників.Сократ був принциповим прибічни¬ком законності. Основу нормального функціонування держави, її благополуччя він убачав у непорушності законів, підпорядкуванні їм усіх громадян.

6.Після розпаду рабовласницького устрою в Західній Європі виникло феодальне суспільство. В умовах існуючої феодальної роздробленості (V—Х ст.) ка­толицька церква — з чіткою ієрархією й стійкими догматами — справляла значний вплив на все духовне життя Середньовіччя. Головним у комплексі соціально-політичних ідей раннього Середньо­віччя стало вчення «отців» та «вчителів» церкви: Василія Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Міського та інших про нікчемність земного існування, про марність та даремність людських зусиль. Найбільш відомими соціально-політичними мислителями Середньовіччя були Аврелій Августін (пізніше названий «блаженним») та Фома Аквінський. Так Августин Блаженний вважав, що все соціальне, політичне, державне, все, що напрацьовано людством – гріховне. Виправдовував нерівність в суспільстві. Вважав необхідним підкорення світської влади церкві. Фома Аквінський – середньовічний філософ і теолог, читав твори Арістотеля. Розглядає людину як суспільну істоту. Признає право народу постати проти своїх вождів.

7. Нікколо Макіавеллі зазначав, що політика має свої цілі й закони, які не залежать не лише від релігії, а й від моралі. На його думку політика має:1.пояснити минуле2.керувати сучасним3.прогнозувати майбутнє. Політика у своїй діяльності має опиратися на знання людської природи, а людська природа не завжди позитивна їй притаманні і негативні риси. Головним критерієм політичної діяльності, метою якої е зміцнення держави, виступає користь і успішність у досяг­ненні поставлених завдань. Тому добре все те, що сприяє зміцненню держави, політичного результату можна досягати будь-якими засобами, в тому числі обманом і відкритим насиллям.Найкращою формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть особа обрана на невизначений строк. Диктатура допоскається лише при надзвичайному стані. Найгіршою формою правління вважав тиранію.

8. На думку Гоббса, людина — не суспільно-політична істота, а егоїстична тварина («людина людині вовк»). Рівна від природи, вона отримує «право на все», яке в умовах суцільного егоїзму, честолюбства перетворюється на «право ні на що», на війну всіх проти всіх. держава,- відбирає в індивідів природні права, окрім права на фізичне життя. Безмежні права держави зосереджуються в руках абсолютного монарха, а тому поділ влад на гілки неприпустимий, бо знову призведе до громадянської війни. За Гоббсом, держава — це і є суспільство, а суспільство — і є держава.Локк був виразником ліберально-конституційного напряму англійської політичної думки..Держава, за Локком, виникла з первісного миру і злагоди серед рівних і вільних людей Люди, передавши державі права, не втрачають їх. Держава оберігає такі права. А найдосконалішою формою держави є не абсолютна, а конституційна монархія. Шарль Луї Монтеск´є наголошує, що головне завдання держави — забезпечити людині політичні свободи і громадянські свободи.Монтеск´є стверджував, що таке забезпечення політичних і громадянських свобод можливе лише за існування в державі незалежних одна від одної гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. Жодна з влад не повинна володіти повноваженнями скасовувати рішення перших двох, але кожна може призупинити ухвалу, яка суперечить законові. Іншими словами, гілки влади стосовно одна одної виконують ще й контрольні функції. Жан Жак Руссо - Ядро його політичної програми складає ідея народного суверенітету як основний принцип республіканського ладу.Вихідним пунктом політичної концепції Руссо признаєтся "загальна воля народу", , чим є держава. він відмітає принцип поділу влади: "воля або є загальною, або не є ; вона являє собою волю народу, як цілого, або тільки однієї його частини"..Народ у цілому - джерело і носій політичної влади.

9.Кант Пріоритетне місце в його політичному вченні посідає людина як істота емпірична Кант формулює правила «категоричного імперативу» — морального закону: За Кантом, людина може бути засобом тільки для досягнення відносної мети, а сама по собі є абсолютною метою, Мета людства — розвиток і здійснення свободи, громадянської рівності й справедливості, створення громадянського суспільства. Мета громадянського суспільства — щастя громадян, втілення принципу самоцінності кожної особистості. Мета держави — торжество ідеї права. Держава має бути правовою, де влада належить суверенному народу, але політичних прав у ній позбавлені «пасивні» громадяни.Форми політичного правління Кант поділяє на деспотичні, автократичні, аристократичні, демократичні та республіканські, віддаючи перевагу автократії — абсолютній монархії Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову слід здійснювати на основі вза-ємопідтримки і координації владних гілок, а не на основі стримувань і противаг. Гегель Своє політичне вчення Гегель вибудовує за трьома аспектами діалектичного розвитку духу: суб´єктивний дух — об´єктивний дух — абсолютний дух; розглядає проблеми політики, права, держави, суспільства в площині об´єктивного духу, який аналізує з позиції духу абсолютного. Держава — вінець розвитку моральності. Держава не може бути засобом служіння громадянам і суспільству, бо вона є засобом панування, найвищою з усіх цілей, її авторитет має безумовний божественний характер. Держава займається сферою політичної діяльності; загальнообов´язковими, об´єктивними і раціональними законами та власними інституціями забезпечує реалізацію прав і свобод громадян. Сутність держави — суверенітет, поділений між монархом і народом. Державна влада поділяється на законодавчу (депутати представляють і захищають інтереси станів), виконавчу (здійснюється урядом) та правлячу (втілює єдність законодавчої і виконавчої влади в особі монарха, який спирається на закон і поважає права та свободи підданих).

10. Стрижневі політичні ідеї марксизму: 1) скасування приватної власності, її усуспільнення; 2) досягнення в суспільстві повної соціальної справедливості,3) визначальними в політичному розвитку людства є матеріальне виробництво, взаємодія базису і надбудови,; 4) головною умовою перемоги є диктатура пролетаріату; 5) авангардом робітничого класу має бути комуністична партія, мета якої — завоювання політичної влади; 6) робітничий клас повинні керуватися гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся; 7) суспільство — фундамент для закону; 8) одне з головних завдань революції — зламати буржуазну державну машину організувати її, поєднавши в одному органі функції законодавчої і виконавчої влади; 15) у комуністичному суспільстві не буде приватної власності, експлуатації людини людиною,

11. Розвиток політології як самостійної науки і навчальної дисципліни - це не тільки період визначення її предметної сфери та методологічної основи, але й період організаційного оформлення. З другої половини XIX ст. політологія стає на шлях активного організаційного оформлення.. Деякі вчені пов'язують її появу з виникненням у середині XIX ст. в Німеччині правової школи, орієнтованої на вивчення держави. Пізніше, у 1871 р. в Парижі створюється інший політологічний центр - Вільна школа політичних наук. Інші дослідники символічною датою появи політології називають 1857 p., коли у США в Колумбійському коледжі, що згодом став університетом, став читатися курс політичної теорії. У 1880 р. тут відкривається Школа політичної науки. З цього року в США починає видаватися перший політологічний журнал. Після другої світової війни у багатьох країнах спостерігається своєрідний "бум" на політологічні дослідження. У 70-90 pp. XX ст. відбувається кінцева інституціоналізація політичної науки. З допоміжної дисципліни, яку нерідко розглядали як доповнення до юриспруденції і соціології, політологія перетворилася в загальновизнану, організаційно оформлену академічну дисципліну з широко розгалуженою системою освітніх та дослідницьких закладів

12. В умовах середньовіччя стрижнем ідеології була релігія. Політична думка Київської держави розвивалася під впливом політичної думки Візантії. Джерелом світорозуміння духовних мислителів Київської Русі були Старий та Новий Заповіти Князь Володимир Святославич, як визначний політичний діяч, розумів, що розбудувати державу можна лише за умови міцної релігійної централізації. Утвердження Християнства мало важливе значення для розширення міжнародних зв'язків руської держави, входження її в лоно могутніх країн раннього середньовіччя. Отже, нова релігія як серцевина державної ідеології сприяла утвердженню політичної могутності владних структур. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній міцну ідеологічну опору. Центральне місце в суспільно-політичній думці Київської Русі належить проблемі князя та князівської влади. У системі політичної влади князя вагома роль належала судовій діяльності, основне вістря якої було спрямоване на придушення класового невдоволення, а також на регуляцію правових відносин між громадянами. За свідченням тогочасних документів, найвищою судовою інстанцією в країні був князь. незважаючи на авторитет і громадську вагу князя, існування віча в добу Київської Русі обмежувало князівську владу, робило її інституцією, покликаною оберігати інтереси суспільства. 13. Цей документ, увійшов в історію як одна з перших в Європі демократичних конституцій,: 1) Україна обох боків Дніпра (по р. Случ) мала бути вільною від чужого панування; 2) гетьманська влада обмежувалася Генеральною радою, 3) виборність усіх посадових осіб з наступним затвердженням їх гетьманом; 4) недоторканність особи та її відповідальність лише перед судом; 5) строгий розподіл між державною скарбницею й особистими коштами гетьмана; 6) ревізія захоплених старшиною земельних маєтків та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ; 7) православ'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви за формального підпорядкування константинопольському патріархові тощо.

14. Ініціаторами створення товариства були Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський. товариство ставило за мету об'єднання всіх слов'янських народів у федерацію Головними завданнями члени товариства вважали: ліквідацію самодержавства, скасування станів і кріпосного права; визволення слов'янських народів та об'єднання їх у федеральну республіку з парламентським ладом, наданням кожному народу автономії; запровадження загальної освіти народів тощо.. Суть слов'янської федерації, за М. Костомаровим, полягала в тому, щоб кожна слов'янська держава — польська, литовська, українська, білоруська, російська — була самостійною та щоб у них був спільний виборний орган для вирішення загальних справ. Очолювати як кожну окрему державу, так і їхню спілку загалом мали виборні особи. У всіх суб'єктів федерації мали бути однакові основні закони, єдина грошова одиниця, свобода торгівлі, єдина центральна влада, якій належить управління збройними силами та зовнішніми відносинами за збереження повної автономії кожного суб'єкта федерації щодо внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства та народної освіти.

15.Ідеї Михайла Драгоманова Не заперечуючи певної ролі соціальної революції в історичному розвитку суспільства, віддавав перевагу еволюційним методам дій політичних сил, політичних партій і рухів, вважав, що політичною просвітою і пропагандою можна добитися більшого успіху, ніж кривавими повстаннями. Михайло Драгоманов виходив з того, що вихідним принципом у вирішенні національних проблем є "космополітизм в ідеях і меті, а національність в ґрунті і формах культурної праці". Праця для народу вимагає пристосування до місцевих і національних обставин,. Національні права можуть бути осягнуті на ґрунті політичних свобод: чим більше політичних свобод, тим більше національних прав. " Акцентуючи увагу на об' єктивних причинах загрози денаціоналізації українського народу, Михайло Драгоманов все ж таки недооцінював суб'єктивний фактор - намагання народу досягти ідеалу національного державного суверенітету, незалежності України.

16 На ранньому етапі творчості Іван Франко - соціаліст, але не виступав за диктатуру пролетаріату, натомість акцентував увагу на загальнолюдських, а не класових цінностях. Значну увагу приділяє і проблемам економічного, політичного і соціокуль-турного розвитку України. Йому імпонує російсько-федеративний принцип устрою суспільства. Кожна громада вільна, і ніхто не має нав' язувати їй якісь правила, встановлювати норми, порядок. Федерація - найоптимальніша форма організації життя суспільства. Вбачаючи в соціальній революції докорінне перетворення всієї системи соціально-економічних і політичних відносин, Іван Франко підкреслював і те, що соціальна революція не має обов' язково приводити до "всесвітньої різні", що є результатом тиранії та жорстокості панівних сил, низького рівня матеріального та духовного розвитку суспільства Значне місце приділяється концепції держави, аналізується і саме виникнення, і розвиток держави, простежуються ступені її становлення від утворення общин, формування суспільних відносин до утворення самої держави. Іван Франко розглядає проблему соціокультурного розвитку, простежує сам культурно-історичний процес.

16.Концепція Михайла Грушевського полягає в тому, що суспільно-політичний прогрес однаково визначався біологічними, економічними та психологічними факторами. Суспільний розвиток полягав у певному чергуванні двох протилежних інстинктів - колективістського (солідарності) та індивідуалістського. Політичну владу, джерела, що її визначають (релігійні культи, матеріальний добробут та ін.), розуміє як природне, соціальне явище. Характеризує різні типи і форми влади, механізм завоювання влади та її утримання панівною елітою, На початку 1918 р. Михайло Грушевський перейшов до ідеї національної незалежності та суверенітету України, її самостійності. Суть історіософської концепції полягає в трьох основних поняттях: народ, держава і герой в історії. Розглядаючи еволюцію так званої класової держави, Михайло Грушевський робить висновок, що такий процес характеризується значним загостренням конкурентної боротьби в самій панівній верхівці за владу

18.В.Винниченко про державуРозроблена ним концепція державності України ґрунтується на принципах соціалізму та федералізму. На його думку, реальним ідеалом в існуючих умовах є автономія України у складі Російської Федерації на принципах рівності, взаємовигідних економічних зв' язків, збереження державної цілісності Росії та України. Незалежність України неможлива, насамперед, через міжнародне положення України, оскільки, відірвавшись від Росії, може попасти в залежність від іншої сильної держави Заходу. Тому Україна має добиватися не політичної і економічної незалежності від Росії, а ставитись до неї на взаємовигідних умовах, у формі співдружності двох держав. Пізніше, Володимир Винниченко переглядає свої погляди стосовно союзу України та Росії на основі федерації. Почуття панівної нації, що формувалося століттями у свідомості росіян, в тому числі у свідомості "простих" людей - великоросів, швидко не зникне. Почуття сервіризму, тобто плазування, прислужування представникам, які підкорили українську націю, теж не вмирає одразу. Отже, потрібно створити політичні умови, щоб допомогти позбутися шкідливої спадщини. Такими умовами, доходить до висновку Володимир Винниченко, має стати політична незалежність української нації. Отже, як політичний діяч Володимир Винниченко еволюціонує від ідеї української культурно-національної автономії у складі Російської федерації до відродження ідеї української державності і незалежності. Та метою Володимира Винниченка стала не сама державність, а відродження нації, пробудження в народі національної гідності. Державність є тільки засіб для досягнення мети.

19. Українська політична думка 20-30 рр.ХХ століття.Найяскравішим представником націонал-комунізму є пись-менник і публіцист М. Хвильовий. Головними завданнями, що постали перед Україною, він вважав:1) подолання комплексу просвітянської провінційності, меншовартості («малоросійства;2) переродження нації на засадах волюнтаризму Дмитро Донцов (1883-1973)  Філософським фундаментом поглядів Д. Донцова був ідеалізм з його приматом духовного над матеріальним. мету існування нації він убачав не в матеріальних, а в духовних благах..В. Липинський вважав, що тільки демократія може стати твердою опорою державності.

20. Поняття політики. Зміст і суть.Політика (від грец. - державна діяльність) - організаційна і регулятивна сфера суспільства, яка є основною в системі інших соціальних сфер: економічній, правовій, культурній, релігійній тощо. Розвиток політичної думки й уявлень про державу привів до виділення наук про державу та їх відокремлення від політичної філософії і науки про політику. Існує вислів: якщо сучасна людина не цікавиться політикою, то політика цікавиться людиною.

Ознаки політики. По-перше, фіксується момент, що політика виражається, матеріалізується в діяльності політичних суб'єктів з метою викликати ті або інші політичні результати, наслідки. По-друге, на політичній арені діють політичні суб'єкти з різноманітними інтересами і цілями. По-третє, глибинна, суттєва риса політики як суспільного явища - це її прямий або непрямий зв'язок з політичною владою. По-четверте, політика зачіпає інтереси мільйонів людей, а тому є багатоцільовою. Зміст політики виражається в її цілях і цінностях, у проблемах, які вона вирішує, у мотивах і механізмах прийняття політичних рішень.

21. Структура і функції політики.

Функції: - керівництво та управління суспільством; - конституювання відносин і дій суб´єктів та стану об´єктів політичного процесу, забезпечення захисту основних прав людини; - напрацювання загальних цілей і завдань суспільства, організація його для спільних дій завдяки сформованій системі засобів і технологій - забезпечення суспільства дійовим принципом розподільчої справедливості;- гарантування як усередині самої держави, так і за межами її безпеки для всіх груп і верств суспільства; - формування ціннісних орієнтирів соціального прогресу й актуалізація інтересів і зацікавленості в досяганні їх; - залучення громадян до участі в політиці; - забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і самої людини.Структура: 1. Політичні відносини, 2. Політична свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх владнозначущих інтересів, . Політичний інтерес, 4. Політична діяльність, 5. Політичний процесс, 6. Політична організація. Для того щоби показати межі поширення політики, в науці використовується поняття політична сфера. Політична сфера - це галузь політики, політичного життя суспільства, межі поширення безпосередніх дій політиків і політичних організацій, вплив політичних ідей.

22. Субєкти і обєКти політики. Суб'єктами політики виступають різні соціальні групи (класи, етнічні і конфесіональні спільноти тощо), держави, партії, міжнародні організації тощо. Треба визначити, що під суб'єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Останнє значить, що вони усвідомлюють своє становище у суспільстві і безпосередньо через владу (впершу чергу, державну) намагаються реалізувати свої інтереси і завдання. Об'єктами політики виступають суспільні явища, на які направлена діяльність суб'єктів політики, зокрема влада. Суб'єкти, здійснюючи політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Ці взаємодії будуть визначатися політичними інтересамиучасників, які є безпосередньо спонукальною причиною політичної активності.

23. Влада, сутність політичної влади, та її властивості.

, влада існує в будь-якому суспільстві та є результатом існування відмінності інтересів.. Політична влада є найважливішим видом влади в суспільстві. Властивості: — тип поведінки (управління діями інших людей, керівництво державою);— властивість характеру (спроможність нав'язати свою волю іншим);— спосіб досягнення цілі (свідоме визначення мети, а також шляхів і способів її досягнення);— відносини підпорядкування (у межах групи між керівним центром і членами групи);— здатність вирішення конфліктів раціональним вмотивованим насильством. Характерними рисами політичної влади є легальність, вплив, верховенство, всезагальність, моноцентричність, легітимність, ефективність.

24. Функції влади та методи її здійснення.

Функції:— розроблення та прийняття рішень з важливих напрямків розвитку суспільства;— вироблення стратегії управління суспільством;— оперативне управління та регулювання суспільними процесами;— контроль за найважливішими параметрами стабільності та спрямованості розвитку суспільства, формування політичної системи, ) організація політичного життя суспільства;управління суспільними і державними справами на різних рівнях;керівництво органами влади, політичними і неполітичними процесами;контроль за політичними відносинами, створення певного типу правління, політичного режиму і державного устрою (монархії, республіки), відкритого чи закритого суспільства. Засобами здійснення усіх зазначених різновидів суспільної влади є право, авторитет, переконання, традиції, маніпуляції, примус, насильство;

25. Ресурси політичної влади.Ресурси влади, як сукупність засобів, використання яких забезпечує дієвий вплив на об'єкти влади, у відповідності з цілями суб'єкта, прийнято поділяти на:— економічні (матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання, землі, гроші, корисні копалини тощо);— соціальні (здатність підвищення соціального статусу або рангу, місця в соціальній структурі);— силові (зброя й апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені для цього люди);— демографічні (людина як універсальний ресурс, що створює інші ресурси);— політико-правові (конституція, закони, програмні документи політичних партій);— інформаційні (знання та інформація, засоби їх отримання та розповсюдження).

26. Легітимація політичної влади.- визнання і підтримка, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими її структурами та інститутами = здатність політичної влади досягти суспільного визнання, виправдання обраного курсу. Вона має забезпечувати покору, згоду, політичну участь без примусу.Існують різні погляди на це поняття, так: = ліберально-демократичний погляд – легітимна лише та влада, яка здобута законним способом = прагматичний погляд – легітимна та влада, яка здатна підтримувати в суспільстві спокій, стабільність, порядок незалежно від способу її здобуття.М.Вебер, він виділив 3 ідеальні типи:- традиційний – існує звичай чи традиції норм коритися владі, віра у непорушність встановленого порядку (влада є божественно встановленою, та вищою від людської) – деякі країни близького Сходу: Йорданія, Ємен, Кувейт тощо- харизматичний – віра в авторитет, надзвичайно виняткові особисті якості та велич політичного лідера. Слова та справи лідера мають ореол безгрішності (Наполеон, Ленін, Сталін, Гітлер), використовується під час революційних змін та необхідність спиратися на авторитет- легально-раціональний – віра та підкорення законам, за якими обираються та діють представники влади, в раціональність формальних правил формування інститутів влади. Легітимність влади оцінюється за: =рівнем примусу, необхідним для проведення політики = наявності спроб усунення уряду або його лідера = силою вияву громадянської непокори