1.5. Стресостійкість і стрес як фактор дезорганізації діяльності співробітників овс

Ми вже відзначали, що об'єктивними ознаками, по яких можна судити про стрес, є його фізіологічні прояви (підвищення кровяного тиску, зміна серцево-судинної діяльності, мускульна напруга, зміна ритму подиху та ін.) і психологічні (переживання тривоги, дратівливість, відчуття занепокоєння, утома та ін.). Але головною ознакою стресу є зміна функціонального рівня діяльності, що проявляється в її напрузі.

Стрес дезорганізує діяльність людини, його поводження, приводить до різноманітних психоемоційних порушень (тривожність, депресія, неврози, емоційна нестійкість, занепад настрою, або, навпаки, перепорушення, гнів, порушення пам'яті, безсоння, підвищене стомлюваність і ін.)[11; 87]. У результаті людин може мобілізувати свої сили або навпаки, функціональний рівень знижується, і це може сприяти дезорганізації діяльності в цілому. При стресі, що демобілізує (дістресе) деформуються вся мотиваційна сфера особистості і її адаптивні-поведінкові навички, порушується доцільність дій, погіршуються мовні можливості. Але в ряді випадків стрес мобілізує адаптивні можливості особистості (такий різновид стресу називається австресом). Для юридичної оцінки поводження людини в стані стресу варто мати на увазі, що в стані австреса свідомість людини може й не звужуватися - людина може бути здатним гранично мобілізувати свої фізичні й психічні можливості для подолання екстремального впливу розумними способами. Людське поводження при стресі не зводить повністю на несвідомий рівень. Його дії по усуненню стресора, вибір знарядь і способів дії, мовних засобів зберігають соціальну обумовленість. Звуження свідомості при афекті й стресі не означає його повного розладу.

Відомий закордонний психолог Ганс Сєльє, основоположник західного вчення про стреси й нервові розлади, визначив наступні стадії стресу як процесу :

1). безпосередня реакція на вплив (стадія тривоги) ;

2). максимально ефективна адаптація (стадія резистентності) ;

3). порушення адаптаційного процесу (стадія виснаження).

У широкому змісті ці стадії характерні для будь-якого адаптаційного процесу.

Одним з факторів стресу є емоційна напруженість , що фізіологічно виражається в змінах ендокринної системи людини. Приміром, при експериментальних дослідженнях у клініках хворих було встановлено, що люди, що постійно перебувають у нервовій напрузі, важче переносять вірусні інфекції. У таких випадках необхідна допомога кваліфікованого психолога.

Основні риси психічного стресу:

1) стрес - стан організму, його виникнення припускає взаємодія між організмом і середовищем;

2) стрес - більше напружений стан, чим звичайне мотиваційне; воно вимагає для свого виникнення сприйняття погрози;

3) явища стресу мають місце тоді, коли нормальна адаптивна реакція недостатня.

Тому що стрес виник головним чином саме від сприйняття погрози, те його виникнення в певній ситуації може виникати по суб'єктивних причинах, пов'язаним з особливостями даної особистості.

Взагалі, тому що індивідууми не схожі один на одного, від фактора особистості залежить дуже багато. Приміром, у системі “людина-середовище” рівень емоційної напруженості наростає в міру збільшення розходжень між умовами, у яких формуються механізми суб'єкта, і знову створилися. Таким чином, ті або інші умови викликають емоційна напруга не в силу їхньої абсолютної твердості, а в результаті невідповідності цим умовам емоційного механізму індивіда.

При будь-якім порушенні збалансованості “людина-середовище” недостатність психічних або фізичних ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб або неузгодженість самої системи потреб є джерелом тривоги . Тривога, позначувана як

- відчуття невизначеної погрози;

- почуття дифузійного побоювання й тривожного очікування;

— невизначене занепокоєння, представляє із себе найбільше сильно діючий механізм психічного стресу. Це випливає з відчуття, що згадує вже, погрози , що представляє із себе центральний елемент тривоги й спричиняється її біологічне значення як сигналу неблагополуччя й небезпеки.

Тривога може грати охоронну й мотиваційну роль, порівнянну з роллю болю. З виникненням тривоги зв'язують посилення поведінкової активності, зміна характеру поводження або включення механізмів інтрапсихичної адаптації. Але тривога може не тільки стимулювати активність, але й сприяти руйнуванню недостатньо адаптивних поведінкових стереотипів, заміщенню їх більше адекватними формами поводження.

На відміну від болю тривога - це сигнал небезпеки, що ще не реалізована. Прогнозування цієї ситуації носить імовірнісний характер, а в остаточному підсумку залежить від особливостей індивіда. При цьому особистісний фактор грає найчастіше вирішальну роль, і в такому випадку інтенсивність тривоги відбиває скоріше індивідуальні особливості суб'єкта, чим реальну значимість погрози [14; 34].

Тривога, по інтенсивності й тривалості неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптаційного поводження, приводить до порушення поведінкової інтеграції й загальної дезорганізації психіки людини.

Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких змін психічного стану й поводження, обумовлених психічним стресом.