23. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів мовлення. Основні принципи охорони за Римською конвенцією.

Бурхливий розвиток звуко- і відеозаписувальної техніки та технічних пристроїв для передачі звуків і зображень на далекі відстані зумовили виникнення ринку аудіо- і відеопродукції. Цей ринок досить інтенсивно і успішно розвивається і вже приносить солідні прибутки його учасникам. Шоу-бізнес на ринку посідає одне із самих прибуткових місць. Зазначені фактори зумовили необхідність створення системи правової охорони як на національному, так і на міжнародному рівні нових об'єктів інтелектуальної власності — об'єктів суміжних прав.

Міжнародно-правовий документ, що забезпечує охорону прав виконавців при виконанні творів, виробників фонограм і організацій мовлення, який підписаний в Римі 27 жовтня 1961 року. Щоб приєднатися до Римської конвенції, держава повинна бути не тільки членом ООН, а й членом Бернського союзу або Всесвітньої конвенції про авторське право. Держава перестає бути учасницею Римської конвенції з моменту виходу з Бернського союзу або Всесвітньої конвенції про авторське право. Україна є членом Римської конвенції з 12 червня 2002 року.

Відповідно до Конвенції виконавці охороняються від несанкціонованої радіотрансляції і прямої трансляції їх виконань, відтворення такої фіксації тощо. Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане використання їх фонограм. Конвенція передбачає, що кожна договірна держава надає виробникам фонограм національний режим охорони за умови, що перший запис звуку здійснений в іншій договірній державі або фонограма вперше опублікована в іншій договірній державі. Встановлено, що організації мовлення мають право дозволяти або забороняти відтворення передач, їх фіксацію, відтворення такої фіксації, показ публіці їх телевізійних передач, якщо такий показ здійснюється у місцях, куди доступ публіці дозволений лише за вхідну плату. За випуск фонограми з комерційною метою, для вторинного використання необхідно сплатити разову винагороду виконавцям чи виробникам фонограм. Винятки із зазначених прав у національних законах допускаються щодо використання фонограм в особистих цілях, використання коротких уривків із них з метою повідомлення про поточні події, короткочасного звукового запису, здійснюваного організацією мовлення на своєму обладнанні й для своїх власних передач, використання виключно для навчальних або науково-дослідних цілей тощо. Охорона, яка надається Конвенцією, здійснюється на основі принципу національного режиму, тобто всі виконавці, виробники фонограм і організації мовлення користуються у тих країнах-учасницях такими самими правами, що і громадяни (резиденти) цієї країни.

Стаття 1 Римської конвенції передбачає, що надавана відповідно до неї охорона жодним чином не впливає на охорону авторського права на літературні та художні твори. Це означає, що жодне з положень Римської конвенції не можна інтерпретувати як таке, що шкодить авторсько-правовій охороні. Із тексту ст. 1 також випливає, що в тих випадках, коли авторське право для використання твору вимагає згоди автора, Римська конвенція жодним чином не впливає на необхідність одержання такого дозволу.

Тривалість охорони за Римською конвенцією повинна становити принаймні 20 років, рахуючи від кінця року, коли:

- був зроблений запис (у разі фонограм і включених до них виконань);

- відбулося виконання (у разі виконань, не включених до фонограми, тобто «живих»);

- відбулася передача в ефір (у разі радіотелепередач).