22. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (09.09.1886)

09 вересня 1886 року в Швейцарії (в місті Берн) було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, якою був заснований Міжнародний союз про охорону літературних і художніх творів. Бернська конвенція – багатосторонній міжнародний договір котрий визначає основні принципи авторсько-правової охорони й дозволяє уніфікувати правову охорону творів авторського права в державах-членах Бернського союзу. Спочатку в якості її учасників виступали такі країни, як Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Туніс, Швейцарія та Іспанія. У подальшому Бернська конвенція стала діяти і в інших країнах світу, які до неї приєдналися, і до 2010 року їх кількість склала вже 164 держави. Приєднання до Союзу здійснюється шляхом вручення відповідного документа Генеральному директору ВОІВ і набуває чинності через 3 місяці після одержання від нього повідомлення про отримання документа щодо приєднання.

Слід зауважити, що первинний текст Конвенції неодноразово переглядався (у Берліні у 1908 р., Римі — у 1928 р., Брюсселі — у 1948 p., Стокгольмі — у 1967 p., Парижі — у 1971 р.) – багаторазовий перегляд зумовлюється розвитком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяльності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення міжнародної охорони творів науки, літератури і мистецтва. Бернська конвенція набула чинності на території України 25 жовтня 1995 р. У Преамбулі Бернської конвенції сформульована мета її прийняття: охороняти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів на їхні літературні та художні твори.

Мета Конвенції – забезпечити взаємне визнання авторських прав різними державами й визначити міжнародні норми для їхнього захисту. Творці Бернської конвенції опирались на два принципи: принцип асиміляції (або національного режиму) та принцип мінімального обсягу охорони що дозволило розв’язати основні проблеми котрі стояли перед ними. Перший принцип «національного режиму» передбачав що твори перераховані в конвенції мають охорону у всіх країнах Бернського союзу і надають іноземцеві (громадянинові країни-учасниці конвенції) права в обсязі визначеному для своїх громадян (ст.5 п.1). Другий – визначав межі в обсязі прав нижче яких рівень охорони авторського права іноземця не може опускатися. Бернська конвенція неодноразово переглядалася й доповнювалася. Принцип асиміляції зазнав певних змін і тепер передбачено дві категорії охорони прав: національний режим у країні походження й національний режим плюс права окремо надані конвенцією у країнах Бернського союзу (за винятком країни походження).

Таким чином у країнах які підписали конвенцію іноземний твір у ряді випадків може користуватися навіть більшими правами на охорону в порівнянні з творами для яких дана держава визнана країною походження. Іншим принципом виробленим у процесі розвитку конвенції є принцип автоматичної охорони відповідно до якого охорона надана твору не повинна обумовлюватися виконанням будь-яких формальностей.

Отже, Бернська конвенція у сучасній редакції ґрунтується на трьох принципах:

1) принципі «національного режиму», відповідно до якого створені в одній із країн — членів цього Союзу твори повинні отримувати в усіх інших країнах — членах Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає своїм громадянам;

2) принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від будь-яких формальних умов, охорона надається у міру факту створення твору і не зумовлюється реєстрацією, депонуванням тощо;

3) принципі «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами та їх реалізація не залежать від надання охорони в країні походження твору.

Передбачений конвенцією обов’язковий мінімальний строк охорони авторського права який відраховується від дня смерті автора також постійно збільшувався й зараз становить 50 років (у 1886 році – 10 років). У межах Конвенції забезпечується охорона оригінальних творів літератури, науки та мистецтва незалежно від того, яким способом або в якій формі вони створені. Похідні твори за Конвенцією охороняються нарівні з оригінальними творами. У сферу дії Конвенції потрапляють незалежно від місця першого опублікування твори авторів — громадян країн Союзу, а також твори авторів — громадян іноземних держав за умови першої публікації їхніх творів в одній з країн Союзу. Документ містить перелік виключних прав автора на використання твору: право на переклад, право на відтворення примірників твору, право на публічне виконання драматичних і музичних творів, право на передачу творів по радіо та телебаченню, право на публічне читання, право на адаптацію, екранізацію і переробку творів, право на запис творів механічними засобами.