4. Історико-культурологічна спадщина м. Грушевського.

Творча спадщина М. Грушевського налічує більш як 2 тис. бібліографічних одиниць — книг, статей, рецензій, інших публікацій. Він — академік Все­української академії наук, перший президент України, ним підписаний IV Універсал, що проголосив державну незалеж­ність України. Головним напрямом його політологічних дос­ліджень була проблема національного самовизначення.

У праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та їх завдання» М. Грушевський захищав ідею пріоритету інтересів народу, суспільства над інтересами держави. У схемі викладу історії України він обґрунтував думку про український народ як окрему етнокультурну одиницю, що є спадкоємницею Київської Русі та сформувала свої етно­культурні риси в умовах Галицько-волинської та Литовсько-Польської держав.

5. 1. Хто є автором поезії «Любіть Україну»: б) В. Сосюра.

5.2. Імпресіонізм в мистецтві – це: с) художній напрям.

5.3. Хто є кінорежисером стрічки «Тіні забутих предків», «Київські фрески»: а) Сергій Параджанов.

5.4. Левко Ревуцький був видатним: с) композитором.

5.5. Визначте постаті театру українських корифеїв: а) Марія Заньковецька; б) Микола Садовський.

вариант 2

тесты

5.1. с (Сосюра)

5.2. д. (Олійник)

5.3. б. (Іллєнко)

5.4. д. (скульптор)

5.5. а. (Курбас)

1. Процес українізації в період влади гетьмана Павла Скоропадського.

У ході Української революції 1917–1921 рр. П. Скоропадський зробив чимало корисного для здійснення започаткованої УЦР політики українізації (хоч і не був прихильником частого вживання цього терміну. Коли в листопаді 1917 р. 2-й гвардійський корпус під впливом певних політичних сил рушив на Київ, щоб розігнати «українських

сепаратистів», П. Скоропадський із своїм 34-м (тепер перейменованим

на 1-й Український) корпусом став на захист хоч і нелюбої йому, але

української Центральної Ради і національного відродження. в жовтні 1917 р. на з‘їзді Вільного козацтва в Чигирині його було обрано отаманом цього новоствореного громадського воєнізованого об‘єднання. П. Скоропадський в середині березня 1918 р. створив об‘єднання «Українська Громада» («Українська Народна Громада.було збережено національну державність у формі Української Держави на чолі з гетьманом. Її визнали

14 зарубіжних країн. Вже в першій відозві П. Скоропадський підкреслював український характер нової форми державності. Здійснювались спроби відродити притаманний українству прошарок козацтва як соціальне підґрунтя суспільного устрою,розширювалась мережа українських наукових, освітніх закладів і культурно-мистецьких установ. Були засновані Українська Академія наук, Академія мистецтв, Кам‘янець-Подільський

університет, ряд музейних закладів

3.Музично-пісенна культура першої половини ХХ ст.

Українська музика кінця на зламі XIX-XX ст. пережила великі зміни. розвиток потужного фольклорного струменя, який живила творчість видатних українських композиторів - Якова Степового, Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича. Геній Миколи Леонтовича особливо яскраво проявився в хоровій творчості, насамперед у галузі обробки пісенного фольклору. Блискучий знавець національної хорової культури, композитор. Такі його хори, як "Дударик", "Козака несуть", "Із-за гори сніжок летить", "Ой з-за гори кам'яної" -справжні шедеври хорової музики. Особливої уваги він надавав співу а капелла ,на його доробку є також незакінчена опера "На Русалчин Великдень".Видатний майстер хорової музики - Кирило Стеценко залишив численні обробки народних пісень. Він продовжив ту громадську справу, яку проводив М.Лисенко організацією концертів, літературних вечорів, творчих гуртків та опікуванням музичною освітою. Серед творів К.Стеценка вирізняються дитяча опера "Лисичка, котик і півник" та оперета "Сватання на Гончарівці". Подальшому розвитку українського музичного мистецтва помітно сприяло відкриття в Києві, Львові та Одесі вищих музичних Зубових закладів. До цього в Україні існували музичні училища. в українські музиці XX ст. інтенсивно розвиваються такі жанри, як опера, симфонія, інструментальна музика, а також виконавство і музична наука. Найкрупнішими композиторами XX ст. були В.Косенко, Б. Лятошинський, Л.Ревуцький, С.Людкевич. Велике значення мало також відкриття оперних театрів в Харкові. (1925), Києві та Одесі (1926) та концертних організацій - філармоній.