3. Основні течії в образотворчому мистецтві

З-поміж усієї строкатості й розмаїтості течій у повоєнному мистецтві вирізняються дві основні: соціальний реалізм та абстракціонізм. Соціальний реалізм об’єднав художників, які вбачали зміст мистецтва в його зв’язку з дійсністю, у суспільних діях, служінні цій меті засобами художньої творчості. Абстракціонізм об’єднав художників, які віддавали перевагу формам, фарбам, кольору.

Мистецтво соціального реалізму проявилось у двох основних формах: неореалізм (демократичні держави Заходу) і соціалістичний реалізм» (країни соціалістичного табору). Вони мали загальні риси, які виражалися в соціальній спрямованості, але їх кардинально відрізняло ставлення до життя. У мистецтві країн, які називали себе соціалістичними, домінували теми Другої світової війни, класової боротьби, революції, пафосу перетворень. Починаючи з 60-х років, у офіційному мистецтві і масовій культурі посилились парадність, ейфоричне захоплення дійсністю, гігантоманія.

4. Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я: Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; *13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинськ[3] — †19 липня(1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі. Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка»(1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903–1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня»(1911) та ін.

Писати поезії почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» — який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій 1884 у львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).

1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.

5.1. с) А. Малишко;

5.2. с) Василь Стус;

5.3. б) Платон Майборода;

5.4. а) художник;

5.5. б) авангардизм;

5 вариант

Тесты.1)Автор циклу віршів україно моя 1941-42рр.-Малишко

2)автор Марусі Чурай-Костенко3)Автор музики до пісні рідна мати моя-Майборода

4)Тетяна Яблонська-художник5)автор хорових обробок щедрик,дударик т.д –Леонтович

1)Укр.культура 30-40хх років. Установлення тоталітарної диктатури у 1930-х рр. мало для культури руйнівні наслідки. Вона була поставлена під жорсткий ідеологічний та адміністративний контроль. На початку 1930-х рр. для полегшення контролю були створені Спілки письменників, композиторів, художників, архітекторів. Було покладено край стилістичним, художнім 115пошукам, встановлена цензура, перервані контакти з діячами культури інших країн, зокрема українськими емігрантами. Політика українізації була згорнута. У 1938 р. Раднарком УРСР запровадив обов’язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах. Того ж року ЦК КП(б)У ухвалив постанову ―Про реорганізацію національних шкіл на Україні‖. Тепер вони розглядалися як осередкибуржуазно-націоналістичного впливу на дітей‖. У 1932 р. з'явився термін "соціалістичний реалізм", який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало творчий процес. Прославляння міфічних досягнень, лакування дійсності, фальсифікація історії стали органічними якостями ідеологізованої літератури. Були зупинені авангардні пошуки й експерименти, які у всьому світі продовжували залишатися магістральною лінією розвитку мистецтва. Диктувалося верховенство історико-революційної, виробничої тематики. У живописі такі жанри, як натюрморт, пейзаж, портрет, відсувалися на другий план тому, що вони нібито не несли класового навантаження. В архітектурі провідним стилем став неокласицизм, який повинен був відображати непохитність влади. Для придушення вільнодумства сталінський режим розпочав масові репресії. Репресії проти діячів культури увійшли під назвою ―розстріляневідродження‖. У 1930 р. був організований суд над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відокремлення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента ВУАН С.Єфремова. Перед судом постали 45 чоловік – академіки, професори, вчителі, священнослужителі, студенти. Були винесені суворі вироки, хоча насправді такої організації не існувало. Подальші арешти в середовищі діячів науки і культури і жорстокі розправи проводилися без відкритих процесів. Закрили секцію історії АН, був арештований М. Грушевський. Його незабаром звільнили та перевели працювати до Москви. Туди ж перевели і О. Довженка. Обвинувачення в буржуазному націоналізмі було висунене проти наркома освіти М.Скрипника, який відстоював політику країнізації. У 1933 р. напередодні арешту він застрелився. Примусова колективізація, загибель мільйонів селян під час голодомору завдали нищівного удару культурі, бо українське село було носієм традиційної народної культури, звичаїв, мовних традицій. У 1938-1953 рр. було репресовано 238 письменників. Зазнавав арешту М.Рильський, 10 років провів у таборах Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Семенко. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який намагався врятувати товаришів. 116Закрили театр ―Березіль‖, розстріляли Л. Курбаса, репресували 62 вчених-мовознавців. Наркомат освіти ―очистили‖ від 2 тис. співробітників. Держава взяла курс на формування у громадян атеїстичного світогляду

2)культура укр..діаспори У Празі у 1923 р. засновано Українське історично-філологічне товариство. До його складу входили українські вчені: Д. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківський та інші У 1929 р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником української народної хореографії. Створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні. Він прагнув, щоб з українським мистецтвом познайомилось якомога більше американців. У 1934 р. танцювальний ансамбль В. Авраменка (близько 300 осіб) виступив у Метрополітені Опера Гавс у Нью-Йорку, а сам він став засновником школи народних танців у Нью-Йорку та студії звукових фільмів.З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923 р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. Мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзові плити-барельєфи Б. Хмельницького і М. Грушевського, що експонувалися в найбільших музеях світу, постійно виступав з доповідями на мистецькі теми в американських університетах та мистецьких товариствах. Митець виготовив скульптури князя Володимира Великого, Тараса Шевченка та Івана Франка, які були встановлені в Українському культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать Кобзаря прикрасила місто Керхенсон у штаті Нью-Джерсі.У 80-ті роки почала діяти Українська європейська культурно-освітня фундація, її метою є створення кафедри української мови та літератури при Лондонському університеті. В Англії в повоєнний період почали виходити часописи "Українська думка", "Наша церква", "Наше слово", "Сурма", "Визвольний шлях". У червні 1993 р. в Національній бібліотеці України ім. В.Вернадського відбулася презентація журналу "Визвольний шлях" і передача повного його комплексу до фондів бібліотеки.У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри [1,с.291]. З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. Значним здобутком української діаспори стало відродження діяльності Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) як спадкоємця заснованої в 1873 р. у Львові дослідницької установи тієї самої назви. У 1947-1951 pp. президія НТШ перебувала у Мюнхені, а потім переїхала в Сарсель, поблизу Парижа, де знаходиться й тепер. Ціла мережа українських організацій була заснована в Австралії. Серед них можна виділити Жіночу асоціацію, молодіжні організації «Пласт», «СУМ», а також різноманітні профспілкові й творчі колективи Тому я вважаю що, українська культура в діаспорі ─ це культурне продовження тих культурних процесів, що розгорнулися в Україні на початку ХХ ст., розвиток тих напрямів, що були заборонені. Нині ми дуже мало знаємо про досягнення української діаспори, хоча не можна емігрантів відокремлювати від українців, які проживають на Україні. Ми маємо пишатися нашою діаспорою, тому що вона сприяє розвитку нашої науки. Діаспора збагатила вітчизняну культурну спадщину, зберегла багатьох культурних діячів, відродила діяльність низки установ та організацій, підготувала грунт для подальшого піднесення української культури.

3)художня культура пер.пол ХХ ст.. Розвиток живопису відбувався у боротьбі художніх течій. Поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (напр., розписи В. Єрмілова 113Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, прогресу досягла станкова графіка та живопис. У галузі станкової графіки працювали М. Жук, І. Падалка, В.Заузе. У живописі найбільш відомими були полотна К. Костанді, Ф.Кричевського, О. Мурашка, М. Самокиша. Г. Нарбут оформив перші українські радянські книги і журнали "Мистецтво", "Зорі", "Сонце труда".Визначилися групи, які розвивали традиції передвижників. Члени "Асоціації революційного мистецтва України", розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського та староукраїнського живопису. На західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, які входили до "Об'єднання сучасних художників України". На Всеукраїнських виставках експонувалися кращі твори О. Шовкуненка (цикл "Одеський суднобудівний завод"), Ф. Кричевського ("Мати", "Довбуш"), В.Коровчинського ("Селяни"). Київський художній інститут став центром авангардного образотворчого мистецтва. У ньому працював К. Малевич,основоположник супрематизму, в якому зображення складалося зі сполучень найпростіших геометричних фігур. У 1920-х рр. у Харкові таОдесі була організована мережа державних художніх музеїв. У розвиткові скульптури акцент робився на її пропагандистських, ідеологічних можливостях. Практично в кожному місті, селищі були поставлені пам'ятники В. Леніну. У конкурсах на проект пам'ятника Т.Шевченку переміг М. Манізер, пам'ятник якого у 1935 р. був встановлений в Харкові, так само він був автором пам'ятників Шевченку у Києві таКаневі. Пам'ятник відомому більшовику Артему авторства І. Кавалерідзе був встановлений в Святогорську

4)Довженко найвищі мистецькі досягнення український фільм здобув у творчості Олександра Довженка. Літературно Довженко належить до першого покоління, але виступив він у літературі під час Другої світової війни, перебуваючи на вимушенім засланні в Москві 20 років і це, мабуть, врятувало йому життя. Свою творчу працю в кінематографії розпочав він у 1926 р. і, не враховуючи кількох початкових фільмів, встиг він створити лише два фільми, в яких виявилась його мистецька душа. Його першим великим фільмом була картина «Звенигора» з 1927 р. а другим — «Земля» з 1930 p. І на цьому другому фільмі його кіно-мистецька творчість закінчилась. Радянська режимна критика зарахувала його до ворогів. Вернувшись, після смерті Сталіна, в Україну, він написав два твори: він ще раз „проспівав”, імпровізований як повість, сценарій фільму «Земля», і чудово опоетизований міт української землі, повість «Зачарована Десна». За висловом Кошелівця — Довженко був „стихійно національним поетом”, а його «Автобіографія» і «Записні книжки» . . . залишаться найкращими документами про Танталові муки мистця під совєтчиною, людини, яка знає, що може, але не сміє”.

5 модуль 8 вариант

Тести

1)Автор книги “Нариси із ысторії нашої культури”-Маланюк2)Драма-трагедія

3)Автор муз.до пісні два кольори- Білаш4)Микола Самокиш-художник

5)Поп музика у другій пол..ХХ ст. представлена композ.- Івасюк

1) Шістидесятники Письменники-шістдесятники були піддані критиці вже на серпневому (1962) пленумі ЦК Компартії України, що розглядав питання ідеологічної роботи. У грудні того ж року і в березні наступного відбулися зустрічі керівників партії та держави з діячами літератури та мистецтва, на яких прогресивні письменники, художники, режисери були жорстоко розкритиковані. Доклав до цього руку і М. Хрущов. У червні 1963 р. на пленумі ЦК КПРС, який розглядав ідеологічні питання, М. Підгорний накинувся на літературного критика І. Дзюбу, поета, режисера С. Голованівського. Секретар ЦК Компартії України з ідеології А. Скаба гостро критикував творчість В. Некрасова, М. Вінграновського, Л. Костенко, І. Драча. За "формалізм" і "бездушні абстракції" були затавровані художники П. Бедзір, Ф. Симон, А. Горська, Ф. Манайло, І. Литовченко, Л. Кремницька, скульптори Т. Бриж, мистецтвознавець І. Врона та ін.Не всі шістдесятники змогли витримати цей тиск, але найстійкіші не відмовилися від заявлених позицій, поставивши себе поза тоталітарною системою. Так у суспільно-політичному житті країни з'явився самвидав — не підцензурна, офіційно невизнана, заборонена, підпільна література. Починався він з поширення віршів В. Симоненка, Л. Костенко, роману Б. Пастернака "Доктор Жеваго", творів О. Солженіцина та інших. Приблизно на рубежі 1963—1964 pp. стала поширюватися анонімна політична публіцистика ("Про сучасне і майбутнє України", "Стан і завдання українського визвольного руху", "Націоналісти?", "Дванадцять запитань для тих, хто вивчає суспільствознавство", "З приводу процесу над Погружальським" та ін.). У статтях порушувались проблеми принизливого становища української мови та культури, нерівноправного статусу республіки у складі СРСР. Тогочасну самвидавну політичну публіцистику наскрізь пронизувало національне питання.Органи КДБ всіляко намагалися задушити самвидав, але знищити його не змогли. У його поширенні головну роль відігравали два центри: Київ, де активно діяли І. Світличний, Є. Пронюк, В. Чорновіл, і Львів — М. Горинь, Б. Горинь, І. Гель та інші.

2)культура нац..меншин в Укр. У державних музеях України створюються експозиції, що висвітлюють питання історії культури, побуту, традицій національних меншин. Нещодавно в Галичі на Івано-Франківщині відкрився Музей караїмської історії та культури. Це унікальний, єдиний в Україні подібний заклад. Дерев’яний храм – кенаса, споруджений тут у ХVІ сторіччі, 1830 року під час пожежі згорів. Тоді караїми побудували нову муровану кенасу. На початку 1960-х років минулого сторіччя галицьку кенасу комуністична влада закрила, влаштувавши в ній склад. У 1985 році храм зруйнували вщент. Працівники Музею караїмської історії та культури планують дослідити фундаменти зруйнованої кенаси та спорудити на цьому місці меморіальний знак. В експозиції та фондах новоствореного музею майже 5 тисяч експонатів. Серед них культові й обрядові речі караїмської громади Галича та релігійні книги, інвентар караїмського храму – кенаси. У керівництва Національного заповідника «Давній Галич» та у дирекції музею є чимало цікавих задумів. Планується, наприклад, створити при музеї електронну бібліотеку-архів, до бази даних якої увійдуть рідкісні книги, періодика, архівні матеріали, інші раритети, що стосуються караїмської тематики. Донині в Галичі збереглося 11 караїмських будинків кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, які об’єднані між собою однією віссю – вулицею, що не втратила своєї історичної назви Караїмська. Вона виходить на головну Ринкову площу міста.На високому пагорбі правого берега Дністра в селі Залукві біля Галича видніються старі надгробки караїмського зерету (цвинтаря). Кладовище – одна з небагатьох в Україні історико-культурних пам’яток цього етносу, що збереглася донині. Протягом останніх років співробітники Національного заповідника «Давній Галич» здійснили інвентаризацію надгробків, кладовище занесено до Державного реєстру пам’яток].Автономна Республіка Крим може бути прикладом толерантного та вдумливого вирішення міжнаціональних проблем в Україні. Адже третину населення Кримського півострова складають національні меншини – тут проживають росіяни, євреї, татари, грузини, греки, караїми, німці, естонці і, навіть, переселенці зі Швейцарії. Це, звичайно не може не позначатися на культурному житті республіки. У Сімферополі відкрито Інформаційно-методичний центр міжкультурної просвіти й толерантності. Це ініціатива співробітників Кримського етнографічного музею та Інформаційно-дослідницького центру «Інтеграція й розвиток». Справу підтримано Міжнародним фондом «Відродження», Міністерством освіти та науки автономії, Кримською філією Інституту сходознавства НАН України, Британською радою в Україні, Верховною Радою та урядом автономії. Таке поєднання сил дає змогу ефективно реалізувати мету нового центру, здійснювану в рамках проекту «Мультикультурна освіта як основа толерантних міжнаціональних стосунків».З кожним роком збільшується кількість громадських національних організацій, які співпрацюють з органами влади та органами місцевого самоврядування, постійно зростає їх членство, рівень та масштабність культурологічних заходів. Більшість товариств характеризується наявністю потенціалу для відродження історії, мови, збереження самобутньої культури, а також досить високим ступенем взаєморозуміння. Одночасно, слід відзначити, що існують і певні невирішені проблеми. Відтак, в основному діяльність громадських організацій національних меншин шин здійснюється за рахунок членських внесків та спонсорської допомоги. Мають місце труднощі, пов’язані з недостатнім фінансуванням заходів. Великих зусиль потребує забезпечення повноцінного функціонування недільних шкіл, створення теле-, радіопрограм, підтримка аматорських художніх колективів. Через відсутність коштів припинено випуск програм про життя національних меншин на деяких обласних телебаченнях. Залишається актуальною проблема створення Центру культур етнічних спільнот у кожному місті та забезпечення національно-культурних об’єднань приміщеннями на пільгових засадах. Далеко не в повній мірі забезпечуються етнічні меншини друкованими виданнями, підручниками, довідковою та художньою літературою, у тому числі, мовами національних меншин.У кожному обласному центрі треба створити консультативно-дорадчий орган при голові - Раду представників громадських обласної державної адміністрації організацій національних меншин області. На місцях потрібно постійно проводити заходи, які сприятимуть запобіганню проявів розпалювання міжнаціональної та расової ворожнечі, проявів національної нетерпимості, які зустрічаються в суспільстві. Це може бути організація виставок традиційного і сучасного образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва національних меншин; проведення «уроків дружби» та концертів недільними школами громадських організацій національних меншин у загальноосвітніх середніх школах та інших заходів, які сприяють вихованню в молоді толерантного відношення до представників різних національностей, консолідації поліетнічного суспільства, розвитку міжнаціональної взаємодії.Наприкінці підкреслимо, що необхідно проводити вивірену державну програму гармонізації міжнаціональних стосунків, захисту прав національних меншин, задоволення їхніх культурно-просвітницьких, мовно-освітніх та інформаційних потреб. Це дозволить ще більш успішно реалізовувати положення чинного законодавства щодо забезпечення прав національних меншин, вирішення наявних проблем, сприятиме кардинальному поліпшенню етнополітичної ситуації в регіонах України.

3)укр..кінематограф 60-70 рр. Особливого розвитку в 1960-1980-ті рр. досяг кінематограф. Його вершини – фільми С. Параджанова ―Кам’яний хрест‖, ―Тіні забутих предків‖, Л. Осики ―Захар Беркут‖, Ю. Іллєнка ―Білий птах з чорною ознакою‖, Л. Бикова ―В бій ідуть одні старики‖, І. Миколайчука ―Вавілон ХХ‖, Б. Івченка ‖Пропала грамота‖, В. Іванова ―За двома зайцями‖. Водночас на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика.

4)Сосюра. В. Сосюра як поет формувався у складні роки громадянської війни. Сам був активним учасником всіх подій І половини XX століття, тому в його поезії знайшли відгомін такі теми: любов до рідного краю, до свого народу, до України ("Любіть Україну"), "Як я люблю тебе, мій краю вугляний", "Донеччина моя");оспівування трудової доблесті нашого народу ("Щоб сади шуміли", "Дніпрельстан", "Щастя сім'ї трудової"); уславлення минулого та майбутнього України ("Мазепа", "Розстріляне безсмертя");віра в перемогу нашого народу та оспівування героїки Великої Вітчизняної війни ("За все", "Ми переможемо", "Листи");порушення національних проблем та проблеми мови ("Мазепа", "Розстріляне безсмертя", "Юнакові", "Добрата");визначення поетичного слова як всепереможної зброї (зб. "Поезія не спить"); оспівування почуття кохання ("Так ніхто не кохав", "Коли потяг у даль загуркоче").

Варыант №9

1) геополітичне становище україни другої половини хх ст.

Геополітичні дослідження в результаті інтеграції знань з політології,

філософії, історії, географії та інших наук, у ХХ столітті стали одним з

найбільш впливових інтелектуальних напрямів науки, який визначав

характер досліджень в таких сферах, як національні інтереси держав, аналізі

прогнозування локальних і глобальних політичних конфліктів, вплив

географічних і соціальних факторів на функціонування інститутів

суспільства та держави.

Найважливішою специфічною категорією дослідження геополітичної

проблематики у прикладній сфері реалізації інтересів держави є географічна

стратегія(управління різноманітною політичною діяльністю суспільства, її

організація відповідно до національних чи загальнолюдських інтересів ).

Основними на початку ХХІ століття є дві геостратегічні тенденції:

глобалізація економічного та суспільного життя на світовому просторі і

збереження та зміцнення суверенітету національних держав.

Глобалізація – це сукупність явищ і проблем загальносвітового характеру, які

стосуються майбутнього планети і усього людства. За сучасних умов явища

глобалізації значною мірою супроводжують процеси політичної

структуризації українського суспільства та формування політичної нації.

У сучасній системі політичних відносин на світовому просторі важливими

є такі комплекси глобальних соціально-політичних проблем: проблеми війни5

і миру (збройні конфлікти і застосування військової техніки); проблеми

екології довкілля(забруднення території відходами промислового

виробництва); проблеми техногенного і соціального характеру( зростання

чисельності населення ізабезпечення його водою й продуктами харчування в

окремих регіонах планети, глобальні зміни клімату, вичерпність

енергетичних ресурсів). Потенційна загроза екологічно-техногенної

планетарної катастрофи через послаблення контролю держав над ядерною

енергією, процесами розвитку електроніки, інформатики, слабка

контрольованість стрімкого розвитку генної інженерії, техногенні і

антропогенні навантаження на біосферу Землі робить нагальним питання

консолідації людства, зокрема у таких масштабних сферах як наука( сфера,

що продукує нові знання) і освіта (сфера, що апробує знання і забезпечує

досягнення необхідних результатів теоретичного й прикладного характеру).

Явища глобалізаційного процесу (планетарний інформаційний простір,

світовий ринок капіталів та робочої сили, інтернаціоналізація проблем

впливу людства на навколишнє середовище, локальні війни провідних

держав і терористичні акти, спрямовані проти них) є актуальними для всіх

країн світу. На пострадянському просторі, передусім в країнах колишнього

Радянського Союзу аспекти глобалізації пов’язані в суспільній свідомості із

складними процесами становлення новітньої національної державності і

зміцнення суверенітету держави згідно з нормами міжнародного права