ЗМІСТ
ВСТУП ЕТАП №1. ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ. Виробничий процес. ЕТАП №2. ОРГАНІЗАЦІЯ НЕПОТОКОВОГО ВИРОБНИЦТВА 1.1 Розрахунок мінімального, оптимального розмірів партії деталей та кількості партій 1.2 Розрахунок відхилення розміру місячної програми випуску від запланованого 1.3 Розрахунок кількості одиниць обладнання та його завантаження 1.4 Розрахунок чисельності основних виробничих робітників 1.5 Розрахунок тривалості виробничого циклу та вибір виду руху деталей 1.6 Визначення середнього розміру заділів ЕТАП №3. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОТОКОВОГО ВИРОБНИЦТВА 2.1 Розрахунок такту, темпу та ритму безперервно-потокової лінії 2.2 Синхронізація операцій безперервно-потокової лінії 2.3 Розрахунок кількості робочих місць безперервно-потокової лінії та коефіцієнту їх завантаження 2.4 Розрахунок швидкості руху, продуктивності та пропускної спроможності безперервно-потокової 2.5 Розрахунок довжини робочої частини конвеєра безперервно-потокової лінії 2.6 Розрахунок тривалості циклу виготовлення одного об’єкта виробництва та кількості виробів, що одночасно перебувають на безперервно-потоковій лінії 2.7 Розрахунок величини заділів безперервно-потокової лінії та потужності приводного двигуна конвеєра 2.8 Розрахунок кількості робітників-операторів безперервно-потокової лінії ЕТАП №4. ВИЗНАЧЕННЯ ТИПУ ВИРОБНИЦТВА СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
|
Вступ
Актуальність теми дослідження. Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність. Виробнича діяльність спрямована на задоволення потреб. Засоби для задоволення потреб, тобто споживчі блага, створюються у виробництві.
Реформування економіки країни, що відбувається, перш за все торкається зміни характеру організаційно-економічних відносин у процесі виробництва. Сучасні підходи до ринкового господарювання ставлять перед виробництвом конкретні цілі: випускати певні види продукції (надавати послуги) за номенклатурою, кількістю, якістю та ціною, які відповідають існуючому попиту чи прогнозу щодо нього. Тому завданнями виробництва є систематичне підвищення рівня його організації, гнучкості реагування на зміни попиту, мобільності проектування та освоєння нової продукції (послуг); підтримання оптимальності функціонування з найменшими витратами; забезпечення високої культури трудової діяльності персоналу, спрямованої на точне і своєчасне виконання замовлень належної якості та конкурентоспроможності.
Проблема надання гнучкості та мобільності виробничим підприємствам особливо актуалізується на сучасному етапі реформування економіки, проведення широкомасштабних заходів реструктуризації промислового виробництва. Це потребує розроблення і впровадження нових підходів, способів та методів організації виробництва, які б узгоджувались із змінами, що виникають навколо та всередині підприємства.
Методи й умови створення та раціонального функціонування самої структури виробничої системи характеризують організацію виробництва. Практика показала, що традиційні, класичні концепції організації та управління виробництвом, що ґрунтуються на дрібному розподілі праці, стали стримувати розвиток, створювати бар'єр між вимогами своєчасного задоволення потреб споживачів та прагненням отримати якомога більшу економію на масштабах виготовлення продукції.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади економіки.
Предмет дослідження – організація виробництва.
Метою дослідження курсової роботи є дослідження організації виробництва.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:
дослідити структуру та принципи організації виробничого процесу;
охарактеризувати організаційні типи виробництва;
дослідити виробничий цикл і види руху предметів праці у виробництві;
виявити методи організації виробництва;
проаналізувати технічну підготовка виробництва.
ЕТАП №1. ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ. Виробничий процес.
Результативність на виході будь-якої системи залежить від рівня організації виробничих, трудових, творчих та управлінських процесів. Тому менеджерам усіх рівнів і спеціалістам, що розробляють їх, варто дотримуватися принципу пропорційності за якістю, кількістю, ресурсами і термінами. Відповідно до закону найменших параметрів (потужність, продуктивність тощо) якість процесу в цілому визначається його компонентом (підсистемою, ланкою, цехом, дільницею, бригадою, виконавцем і т. д.), де даний показник найгірший.
Виробничий процес — це сукупність взаємозалежних основних, допоміжних і обслуговуючих процесів праці і знарядь праці з мстою створення споживчих вартостей — корисних предметів праці, необхідних для виробничого або особистого споживання. У процесі виробництва робітники впливають на предмети праці за допомогою знарядь праці і створюють нові готові продукти, наприклад, верстати, автомобілі, товари народного споживання і т. д. Предмети і знаряддя праці, будучи речовинними елементами виробництва, на підприємстві знаходяться у визначеному взаємозв'язку один з одним: конкретні предмети може бути оброблено тільки визначеними знаряддями праці; вже самі по собі вони мають системні властивості. Однак жива праця повинна охопити ці речі і тим самим почати процес перетворення їх у продукт. Таким чином, виробничий процес — це насамперед трудовий процес, оскільки ресурси, використовувані людиною на його вході, як інформація, так і матеріальні засоби виробництва є продуктом попередніх процесів праці. Розрізняють основні, допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси
В основі кожного виробничого процесу лежить оптимальний варіант технологічного процесу. Розроблення технологічного процесу полягає в плануванні економічного методу або кількох методів виготовлення деталі або виробу. Метою розроблення технологічного процесу є забезпечення якості продукції (деталі), яка відповідає кресленням або спеціфікаціям.
Для встановлення послідовності операцій під час технологічного процесу необхідні такі дані:
обсяг виробництва (впливає на вибір виду обробки, верстатів, оснащення, спосіб транспортування, типу виробництва);
матеріал (від виду і структури матеріалу залежить вибір операцій);
допуски, що вказані в кресленнях (залежить вибір устаткування належної точності обробки та додаткових операцій);
вимоги до устаткування (технічний рівень, технологічна функціональність, кількість);
завантаження устаткування (продуктивність, потужність, поточна завантаженість, пропускна спроможність, додаткове придбання устаткування);
креслення (ступінь деталізації, допуски на точність обробки впливають на кількість додаткових операцій);
уніфікація термінології (впливає на правильність розуміння і точність виконання всіх операцій процесу).
У разі підбору необхідних операцій кожен етап виробничого процесу підлягає ретельному осмисленню та аналізу з різних поглядів і з урахуванням усіх чинників. Для технолога-проектувальника виробничого процесу довідковими матеріалами є: карти виробничих операцій; маршрутні карти виробничого процесу; поопераційні карти виробничого процесу; карти завантаження устаткування; відомості про наявність устаткування; технічні паспорта устаткування; ескізи планів розташування устаткування, дільниць, цеху; нормативи часу; установлені накладні витрати по цеху; карти параметрів подач і швидкостей механічної обробки заготовок; відомості про наявність робочої сили певної кваліфікації.
Основні виробничі процеси — це та частина процесів, у якій відбувається безпосередня зміна форм, розмірів, властивостей внутрішньої структури предметів праці і перетворення їх у готову продукцію. Наприклад, на підприємстві сільського машинобудування процеси виготовлення деталей і складання з них підвузлів, вузлів виробів у цілому.
До допоміжних виробничих належать такі процеси, результати яких використовуються безпосередньо в основних процесах, для забезпечення їх ефективного здійснення. Прикладами таких процесів є: виготовлення інструментів, пристосувань, засобів механізації й автоматизації власного виробництва, запасних частин для ремонту устаткування.
Обслуговуючі виробничі процеси — це процеси праці з надання послуг, необхідних для здійснення основних і допоміжних виробничих процесів. Наприклад, транспортування матеріальних потужностей, складські операції усіх видів, технічний контроль якості продукції й ін.
Основні, допоміжні й обслуговуючі виробничі процеси мають тенденції розвитку й удосконалення. Так, багато допоміжних виробничих процесів може бути передано спеціалізованим бригадам, що в більшості випадків забезпечує більш ефективне їх виконання. З підвищенням рівня механізації й автоматизації основних і допоміжних процесів, обслуговуючі процеси поступово стають невід'ємною частиною основного виробництва, відіграють організуючу роль в автоматизованих і особливо у гнучких автоматизованих виробництвах.
Основні, а в деяких випадках і допоміжні, виробничі процеси протікають у різних стадіях (або фазах).
Стадія — це відособлена частина виробничого процесу, на якій предмет праці переходить в інший якісний стан. Наприклад, матеріал переходить у заготівку, заготівка — деталь і т. д.
Основні виробничі процеси протікають у таких стадіях: заготівельна, обробна, складальна і регулювально-налагоджувальна.
Заготівельну стадію призначено для виробництва заготівок деталей. Вона характеризується досить різноманітними методами виробництва. Наприклад, розкрій або різання заготівок деталей з листового матеріалу, виготовлення заготівок методами лиття, штампування, кування і т. д. Основна тенденція розвитку технологічних процесів на цій стадії полягає у наближенні заготівок до форм і розмірів готових деталей. Знаряддями праці на цій стадії с відрізні верстати, пресово-штампувальне устаткування, гильотинні ножиці й ін.
Обробна стадія — друга в структурі виробничого процесу — включає механічне і термічне оброблення. Предметом праці тут є заготівки деталей, знаряддями праці — в основному різні металорізальні верстати, печі для термічного оброблення, апарати для хімічного оброблення. У результаті виконання цієї стадії деталям надаються розміри, що відповідають заданому класу точності.
Складальна (складально-монтажна)— це стадія виробничого процесу, в результаті якої виходять складальні одиниці (дрібні складальні одиниці, підвузли, вузли, блоки) або готові вироби. Предметом праці на цій стадії є деталі і вузли власного виготовлення, а також отримані зі сторони (комплектуючі вироби). Розрізняють дві основні організаційні форми складання: стаціонарне і рухливе. Стаціонарне складання — це коли вироби виготовляються на одному робочому місці (деталі подаються). За рухливого складання вироби створюються у процесі його переміщення від одного робочого місця до іншого. Знаряддя праці тут не такі різноманітні, як на обробній стадії.
Основними з них є усілякі верстати, стенди, що транспортують і направляють пристрої (конвеєри, електрокари, роботи й ін.). Складальні процеси, як правило, характеризуються значним обсягом робіт, виконуваних вручну, тому їх механізація й автоматизація — головна задача удосконалювання технологічного процесу.
Регулювально-налагоджувальна — заключна стадія в структурі виробничого процесу, що проводиться з метою одержання необхідних технічних параметрів готового виробу. Предметом праці тут є готові вироби або їх окремі складальні одиниці, знаряддя праці, універсальна контрольно-вимірювальна апаратура і спеціальні стенди для іспитів.
Складними називаються процеси, в яких шляхом з'єднання частин виходять готові продукти праці тобто складні вироби (верстати, машини, прилади і т. д.).
Рух предметів праці у виробничому процесі здійснюється так, що результат праці одного робочого місця стає вихідним предметом для іншого, тобто кожен попередній у часі й у просторі дає роботу наступному.
Від правильної і раціональної організації виробничих процесів (особливо основних) залежать результати виробничо-господарської діяльності підприємства, економічні показники його роботи, собівартість продукції, прибуток і рентабельність виробництва, величина незавершеного виробництва і розмір оборотних коштів.
РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА
ЕТАП №2. ОРГАНІЗАЦІЯ НЕПОТОКОВОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1 Розрахунок мінімального, оптимального розмірів партії деталей та кількості партій
На умовній ділянці №1 обробляються три види деталей (А, Б і В) на трьох операціях. Деталі запускаються у виробництво партіями.
Необхідно визначити мінімально-допустимий та оптимальний розмір партії для кожного виду деталей, що мінімізував витрати з врахуванням конкретних виробничих умов.
Партія деталей - група деталей одного найменування, які обробляються на одному робочому місці без переналадки устаткування та одночасно запускаються у виробництво.
Для визначення мінімально допустимого розміру партії деталей використовуємо метод за співвідношенням норми тривалості підготовчо-завершального часу та тривалості виконання операцій.
Для визначення мінімально-допустимого розміру партії використовуємо формулу:
(1.1)
де a — припустимі втрати часу на переналагодження устаткування по відношенню до штучного часу в залежності від складності обладнання, %;
tпз вj — підготовчо-завершальний час (т.т. час на переналагодження) за ведучою операцією на партію деталей j-го найменування виробу, хвилин;
tв j — норма штучного часу тривалість обробки на ведучій операції j-го найменування виробу, хвилин.
Розраховуємо мінімально-допустимий розмір партії для кожної деталі на кожному цеху.
Вибір ведучої операції:
|
Токарна |
Фрезерувальна |
Шліфувальна |
А |
10/4,5=2,2 |
10/3=3,3 |
10/6,5=1,5 |
Б |
10/4,3=2,3 |
10/4,5=2,2 |
10/6=1,67 |
В |
10/3,8=2,6 |
10/4,5=2,2 |
10/8,5=1,18 |
Мінімальний розмір партії деталей:
Токарний верстат, деталь А:
Токарний верстат, деталь Б:
Токарний верстат, деталь В:
Розмір партії повинний бути кратним місячній програмі випуску деталей, відповідати стійкості інструменту та дорівнювати як мінімум змінному виробітку.
Граничні розміри партії деталей j-го найменування коригуються виходячи з мінімального розміру.
Коригування починається з установлення легкого для планування ритму (Rрj) періоду чергування (або запуску/випуску) партій виробів, які залежать від кількості робочих днів у місяці.
Періодичність запуску (випуску) деталей (Rр j) у виробництві є тривалістю часу (в днях або змінах) між моментами запуску та випуску партій в обробку та розраховується за формулою:
(1.2)
де Dp – кількість робочих днів в плановому періоді;
Nj доб - добова програма випуску деталей, штук на добу.
Dp =22 дні
Знаходимо добова програма випуску деталей:
Nj доб=Nj міс/Dр
Добова програма випуску для деталі А:
Nj доб=2150/22=102,38
Добова програма випуску для деталі Б:
Nj доб=2000/22=95,24
Добова програма випуску для деталі В:
Nj доб=1500/22=71,43
Періодичність випуску А деталей у виробництві:
3,46.
Прийнята періодичність (Rпр А) – 11.
Періодичність випуску Б деталей у виробництві:
3,26.
Прийнята періодичність (Rпр А) – 2.
Періодичність випуску В деталей у виробництві:
4,22.
Прийнята періодичність (Rпр А) – 11.
При 22 робочих днях в місяці ритми виготовлення деталі А,Б і В дорівнюють — 22, 11, 2 та 1 день.
Оптимальний
розмір партій деталей (
)
кожного j-го найменування здійснюється
за формулою:
(1.3)
Для партії деталей А оптимальний розмір партії буде дорівнювати:
717
штук
Для партії деталей Б оптимальний розмір партії буде дорівнювати:
штук
Для партії деталей В оптимальний розмір партії буде дорівнювати:
штук
Кількість партій (Хj) по кожному j-му найменуванню деталей визначається за формулою:
(1.4)
Кількість партій деталей А дорівнює:
Кількість партій деталей Б дорівнює:
Кількість партій деталей В дорівнює:
Обсяг всіх трьох партій є рівним, що свідчить про ефективну організацію виробництва продукції.
2.2 Розрахунок відхилення розміру місячної програми випуску від запланованого
Обсяг запланової місячної програми випуску продукції може відхиляться від обсягу фактичного випуску через те, що вона не є кратною кількості запланованих партій випуску. Таким чином, необхідно розрахувати відхилення розміру випуску від запланованого, що буде враховано при плануванні виробництва у наступному періоді.
Відхилення розміру випуску від запланованого(∆Nj):
(1.5)
Розрахуємо відхилення розміру випуску від запланованого для деталі А:
Розрахуємо відхилення розміру випуску від запланованого для деталі Б:
Розрахуємо відхилення розміру випуску від запланованого для деталі В:
Допустиме відхилення фактичної величини від норми 5-10%.
В нашому випадку відхилення менше допустимого значення, що свідчить про ефективну організацію виробництва та відмінне планування, отже програма виробництва є оптимальною.
Також необхідно розрахувати виробничу програму (Nзап j) запуску деталей j-го найменування, що можуть бути фактично оброблені за розрахунковий період з врахуванням кількості партій, у штуках:
(1.6)
де γ – технологічно неминучі втрати деталей (брак, випробування) , %.
Виробнича програма запуску деталі А:
Виробнича програма запуску деталі Б:
Виробнича програма запуску деталі В:
