А) заблудження (омана);

49. Чому заблудження (омана) є постійним супутником істини в процесі пізнання?

В реальному процесі пізнання, складному й суперечливому, завжди є місце для заблудження (як еквівалент вживаються такі слова, як хиба, похибка, омана) — перекрученого, ілюзорного усвідомлення дійсності, зумовленого в кожний даний момент обмеженістю наших знань та суспільно-історичної практики. Джерелами оманливих уявлень є як особисті якості окремої людини (суб'єктивна причина), так і тимчасова обмеженість ряду людських понять, що використовуються впродовж тривалого часу як абстрактна абсолютизація окремих відомих властивостей дійсності (об'єктивно-історична причина). Як конкретне поняття "оманою" називають невідповідність уявлень сутності речей чи ідей. Цим поняттям користуються для фіксації відсутності істини або протилежного Істині. Суб'єктивні причини хибних думок долаються освітою, розвитком інтелекту особи. Об'єктивні — Історичним розвитком пізнання (філософією, наукою) та практики (практичним застосуванням певних знань).

50. Такий зміст людських знань, який тотожний своєму предмету і не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики - це: а) абсолютна істина;

51. Таке знання, яке в принципі правильне, але не повністю відображає дійсність, не дає її всебічно вичерпного образу - це: б) відносна істина;

52. Що означає конкретність істини?

Конкретність істини – це така її ознака, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу, а також тільки в певній визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо.

53. Критерієм істини є: а) практика;

54. Назвіть рівні наукового пізнання.

У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.

Емпіричний рівень – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання.

Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення.

Емпіричне пізнання формується в процесі взаємодії з об'єктом дослідження, коли ми безпосередньо впливаємо на нього, взаємодіємо з ним, обробляємо результати і робимо висновок. Але отримання окремих емпіричних фактів і законів ще не дає змогу побудувати систему законів. Для того щоб пізнати сутність, необхідно обов'язково перейти до теоретичного рівня наукового пізнання.

Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов'язані між собою і взаємообумовлюють один одного. Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання.

55. Класифікуйте методи наукового пізнання.

Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, як правило, виділяють такі групи методів:

1) всезагальні методи (діалектика і метафізика);

2) загальні методи;

3) спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в біології).

Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.

Методи емпіричного рівня пізнання (вимірювання, порівняння, спостереження, експеримент, порівняння, вимірювання, метод спроб і помилок).

Теоретичні методи пізнання — абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших

56. Дайте визначення експерименту як методу наукового пізнання.

Експеримент — метод вивчення, який полягає у викликанні визначеного явища (чи його зміну) в штучно створених (лабораторних) умовах з метою дослідження і з'ясування процесу його розвитку

Експеримент, перебуваючи в тісному зв'язку із спостереженням, відрізняється від останнього тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій. Він вдається до експерименту тоді, коли для розв'язання проблеми доводиться вдаватися до певної форми взаємодії з досліджуваним предметом, до створення штучного середовища з метою одержання відповідних емпіричних даних. Свідомо і планомірно підбираючи умови, в яких відбувається досліджуване явище чи протікає процес, регулюючи, багатократно повторюючи його, вчений виявляє в ньому істотне і абстрагується від неістотного.

Експеримент використовують не лише для одержання емпіричних даних. Іноді до нього вдаються і тоді, коли виникає потреба підтвердити або спростувати певні наслідки, що випливають з існуючої теорії.

Експеримент дає загалом багатшу і глибшу інформацію про досліджувані явища порівняно із спостереженням. Правда, при цьому виникає можливість привнесення суб'єктивного начала в пізнавальний процес, перекрученого відображення дійсності.