56. Центри одомашнення свійських тварин.

Питання про центри походження свійських тварин вивчено значно слабше в порівнянні з культурними рослинами тому, що дикі предки багатьох тварин були винищені людиною.

Дослідники припускають, що країни Близького Сходу і побережжя Середземного моря були батьківщиною великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней, собак, ослів; степові райони Азії і Європи – коней, Аравія – одногорбих верблюдів; Центральна Азія – двогорбих верблюдів; Єгипет – кішок; Тібет – яків; Індія – бика гояла і курей; Південна і Південно-Східна Азія – буйвола і бика бантенга; Північна Азія – оленів; Африка – цесарок; Північна Америка – індиків; Південна Америка – лам.

Вперше карту центрів походження свійських тварин розробила група спеціалістів під керівництвом М.І. Вавилова у 1934 р., а опублікована в 1938 р. [1]. Центри приручення свійських тварин (Риc. 13).

І. Китайсько-Малайський – золота рибка, кілька видів шовкопряда, індійська бджола, кури, качки, китайські гуси, свині, ймовірно собака.

ІІ. Індійський – індійська бджола, кури, павичі, собака, індійська кішка, зебу, азіатський буйвіл, бик гаял.

ІІІ. Південно-західноазіатський – велика рогата худоба, кінь східного типу, вівця, коза, свиня, одногорбий верблюд-дромадер, голуб.

IV. Середземноморський – велика рогата худоба, кінь західного лісового типу, вівця, коза, свиня, качки нільські, кролик, кішка, антилопа-газель.

V. Андійський – лама альпака, мускусна качка, морська свинка.

VI. Тібето-Памірський – як.

VII. Східнотуркестанський – двогорбий верблюд-бактріан.

VIII. Східносуданський – одногорбий верблюд-дромадер.

VIII a. Південно-Аравійський – одногорбий верблюд-дромадер.

IX. Абіссінський – нубійський осел, бджола Адансона.

X. Південномексиканський – індик.

XI. Саяно-Алтайський – курдючна вівця, північний олень.

57. Австралійська флористична область та її характеристика.

Охоплює Австралію, крім північних її районїв, острів Тасманію і ряд прилеглих островів. Переважаючі тип природних краєвидів в Австралії — тропічні степи і субтропічні пустелі. У ряді випадків виявляється спільність з флорами Антарктичної та Капськой області (буки, кипарисові, магнолієві, араукарії, деревовидні папороті, протейні й ін.). Проте в центральній частині материка спостерігаються розриви ареалів багатьох рослин (джексонія, банксія та ін.), що пояснюється стародавнім тривалим роз'єднанням західної і східних частин Австралії морем. На теренах області майже немає ендемічних культурних рослин з соковитими плодами. Тут батьківщина посухостійких дерев і чагарників, поширених у культурах по всьому світові (евкаліпти, акації).

Рослинність неоднорідна. Засолені пустелі центральних районів покриті солянками (солерос, кохія, лобода), піщані — жорсткими колючими злаками (триодія, спиніфекс). Зі сходу й заходу від цих районів поширюються території жорстколистяних чагарників — «скреб». На схід вони поступово переходять в широкі савани з невисокими акаціями та евкаліптами, що далі змінюються саванновими лісами. У міру наближення до моря на південний захід і схід материка з'являються вічнозелені субтропічні ліси, а по берегах Коралового моря і вологі тропічні ліси — гілеї, схожі за структурою та походженням з сусідніми маланезійськими гілеями. Для субтропічних і субантарктичних лісів області характерні гігантські (заввишки понад 100 м і в діаметрі до 12 м) евкаліпти, деревовидні папороті, саговники і ін. На південному заході росте своєрідна деревовидна ксанторія з родини лілейних Liliaceae.

На сході материка і на острові Тасманія — ліси з евкаліптів та інших миртових (Myrtaceae), південних буків. На острові Тасманія зустрічаються степові ділянки, скреби; у горах ростуть справжні антарктичні ліси з чилійського буку, антарктичних хвойних (подокарпус, філокладус) і ін. На схилах високих гір і на плато Великого вододільного хребта межа лісів місцями не доходить до самих вершин. У горах — субальпійські луки, болота, зустрічаються північні гірські рослини: ранункулюс, генціана, вероніка, віола, гнафаліум