- •Предмет біогеографії. Основні поняття біогеографії.
- •Едафічні фактори середовища та їх роль в житті та поширенні організмів.
- •Індикаційне значення організмів.
- •Поняття про елементи і чинники середовища.
- •Біоми напівпустинь Євразії та їх характеристика.
- •Характеристика Голарктичної фауністичної області.
- •Прерії Північної Америки та їх характеристика.
- •Проаналізувати історію розвитку поглядів на походження і розвиток життя на Землі.
- •Класифікація факторів середовища.
- •Австралійська флористична область та її характеристика.
- •Біоми хвойних лісів Північної Америки і їх характеристика.
- •Обґрунтувати біогеографічне районування Світового океану.
- •Географічні типи біомів субтропіків.
- •Біоми листяних лісів Європи.
- •Обґрунтувати кругообіг азоту і вуглекислого газу.
- •Капська флористична область та її характеристика.
- •Охарактеризувати кліматичні фактори середовища.
- •Голарктична флористична область та її характеристика.
- •Життєві форми рослин тундри та їх характеристика.
- •Індо-Малайська фауністична область та їх характеристика.
- •Проаналізувати структуру листяних лісів.
- •Малий і великий кругообіги речовин в біосфері та його обґрунтування.
- •Палеотропічна флористична область та її характеристика.
- •Основні положення еволюційної теорії ч.Дарвіна.
- •Голантарктична флористична область.
- •Біоми вологих тропічних лісів Африки та їх характеристика.
- •Орографічні чинники та їх роль в житті та поширенні організмів.
- •Ефіопська фауністична область та її характеристика.
- •Центри рясності, різноманітності та виникнення виду.
- •Взаємовідношення між організмами в біоценозі та їх обґрунтування.
- •Проаналізувати поняття про ареал. Розміщення виду всередині ареалу. Типи ареалів.
- •Ксерофіти та їх ознаки.
- •Неотропічна флористична область та їх характеристика.
- •Біоми саван.
- •Новозеландська фауністична область.
- •Поняття про біосферу. Границі біосфери.
- •Обґрунтувати флористичне районування суші Землі.
- •Гідрофіти та їх ознаки.
- •Неотропічна фауністична область та її характеристика.
- •Типи пристосувань організмів до факторів навколишнього середовища.
- •Дати характеристику центрів ареалів.
- •Ефіопська фауністична область.
- •Зональні, інтразональні та екстрозональні біоценози та їх аналіз.
- •Вертикальний розподіл організмів у водному середовищі.
- •Проаналізувати біологічний або малий кругообіг речовин.
- •Охорона видів. Червона книга.
- •Структура біоценозу: ярусність, мозаїчність, синузіальність і консартивність.
- •Проаналізувати центри походження культурних рослин.
- •Типи роз’єднаних ареалів та причини, що їх обумовили.
- •Обґрунтувати структуру вологих екваторіальних лісів.
- •Дати характеристику життєвих форм організмів.
- •Біоми саван суші та їх характеристика.
- •Аналіз понять едифікатори та домінанти, різниця між цими поняттями.
- •Висотна поясність. Екологічні фактори висотних поясів.
- •Австралійська фауністична область та її характеристика.
- •Центри одомашнення свійських тварин.
- •Австралійська флористична область та її характеристика.
- •Екологічні області моря.
- •Палеотропічна флористична область та їх характеристика.
- •Широколистяні ліси Північної Америки та їх характеристика.
- •Обґрунтувати фауністичне районування суші Землі.
- •Амфібореальне та біполярне поширення організмів.
- •Охарактеризувати типи взаємовідношень між організмами.
Типи пристосувань організмів до факторів навколишнього середовища.
Еутрофи (гр. eu справжній і trophe) – рослини вимогливі до наявності в ґрунті поживних речовин. До них належить переважна більшість рослин заплавних лук і широколистяних лісів. Безумовно, ступінь еутрофності у них різний. Оліготрофи (гр. oligos – незначний і trophe)зростають на бідних ґрунтах, що мають дуже мало поживних речовин і відзначаються високою кислотністю. До них належать рослини північних суходолів, сфагнових боліт (верес, білоус, росичка, журавлина тощо). Мезотрофи (гр. mesos – середній і trophe) займають проміжне положення між еутрофами і оліготрофами, вони ростуть на середніх за наявністю поживних речовин ґрунтах
Псамофіли (гр. psammos – піщаний і philos) – рослини, що живуть на піщаних ґрунтах.
Літофіли (гр.lithos – камінь і philos) – рослини, які ростуть безпосередньо на камінні і скелях; у цих умовах можуть рости лишайники, водорості, сосни, ялівці тощо
Нітрофіли (гр. nitron – селітра і philos) – рослини пристосовані до ґрунтів збагачених азотом (понад 0,01%). Звичайно такі ґрунти поширені на лісових вирубках, пасовищах, удобрюваних худобою, на смітниках та інших місцях де інтенсивно протікає діяльність нітрифікуючих бактерій
Світлолюбні рослини можуть розвиватися лише в умовах повного сонячного освітлення, сильне затінення пригнічує їх ріст. Це рослини відкритих місцезростань. З лісових рослин до них належать дерева першого ярусу, наприклад сосна звичайна, дуб звичайний, а з тропічних – евкаліпти, деякі види пальм тощо. У помірних широтах світлолюбними рослинами є лісові ефемероїди – підсніжник, проліска.
Тінелюбні розвиваються в умовах недостатнього освітлення і не переносять яскравого світла. До тінелюбних рослин відносять види, що розміщені в нижніх ярусах фітоценозу, а також рослини печер, розщілин, скель, водних глибин, деякі ґрунтові водорості, епіфіти тропічних лісів тощо.
Особливо багато тінелюбів зустрічається в покриві темнохвойних і широколистяних лісів. Це веснівка дволиста, щучник звивистий, та ін., характерні для темнохвойних лісів, а також вороняче око, копитняк, плющ, що ростуть у дубових та букових лісах.
Тіневитривалі рослини в більшості є світлолюбними, але за рахунок широкої екологічної амплітуди по відношенню до світла можуть жити в умовах значного затінення
За відношенням до температури виділяють дві екологічні групи рослин: теплолюбні – термофіли (гр. thermos – теплий і philos люблю); холодолюбні – психрофіли
Гомеотермність (теплокровність) – суттєва перевага тварин в боротьбі за існування
Дати характеристику центрів ареалів.
Вид, виникнувши в будь-якому місці Землі, яке розглядається в такому разі як первинний ареал виду, може збільшувати площу свого існування поширюючись за межі свого ареалу. Це може відбуватись тоді, коли на суміжних територіях існують сприятливі умови для життя цього виду. В такому випадку ми маємо справу з проявом біологічного прогресу, що відіграє велику роль у розвитку рослинного і тваринного світу.
Ареали можуть з часом збільшуватись, можуть і зменшуватись. Область первинного виникнення виду – первинний ареал – може бути в межах якоїсь частини сучасного ареалу, але може бути й поза його межами. Область первинного поширення виду називають центром походження виду.
Території підвищеної видової різноманітності не завжди збігаються з осередками походження цих видів. Частина ареалу, в якій змінність даної систематичної одиниці найбільша і де нараховується найбільша кількість видів в межах роду, найбільша кількість підвидів в межах виду – центр різноманітності форм.
Центр різноманітності форм знаходиться переважно в древній частині ареалу, там де вид існує довше. Тобто, дуже часто центр різноманітності форм і центр походження виду співпадають, але це буває не завжди.
