53. Аналіз понять едифікатори та домінанти, різниця між цими поняттями.

Домінанти — види, які переважають за чисельністю в біоценозі. Ступінь домінування визначають за групами організмів (серед рослин, хребетних, безхребетних тварин, комах, птахів тощо). Наприклад, в ялинових лісах серед дерев домінує ялина, у трав'яному покриві — квасениця, серед птахів — корольок, берестянка, серед гризунів — руда й червоно-сіра полівка тощо.

2. Едифікатори — види, які своєю життєдіяльністю найбільшою мірою створюють середовище для всього угруповання й без яких існування більшості інших видів неможливе. Вилучення виду-едифікатора з біоценозу викликає, як правило, зміну фізичного середовища (біотопу), насамперед мікроклімату.

Основними едифікаторами наземних біоценозів виступають певні види рослин: в ялинових лісах — ялина, в соснових — сосна, в степах — дернові злаки (ковила, типчак та ін.). У деяких випадках едифікаторами можуть бути й тварини. Наприклад, у степах — копитні. Ховрахи тут можуть також до певної міри визначати умови життя рослин. Роль, яку відіграють едифікатори, відносна.ить про спосіб життя тварин певного виду.

54. Висотна поясність. Екологічні фактори висотних поясів.

Висотна поясність чи висотна зональність - закономірна зміна природних умов і ландшафтів в горах у міру зростання абсолютної висоти (висоти над рівнем моря). Відповідно висотний пояс чи висотна ландшафтна зона - одиниця висотно-зонального розчленування ландшафтів в горах. Висотний пояс утворює смугу, порівняно однорідну за природними умовами, часто переривчасту.

Характеристика явища висотної поясності

Висотна поясність пояснюється зміною клімату з висотою: на 1 км підйому температура повітря знижується в середньому на 6 °C, зменшується тиск повітря, його запиленість, зростає інтенсивність сонячної радіації, до висоти 2-3 км збільшується хмарність і кількість опадів.

У міру наростання висоти відбувається зміна ландшафтних поясів, в деякій мірі аналогічна до широтної зональності. Величина сонячної радіації збільшується разом з радіаційним балансом поверхні. У результаті температура повітря знижується в міру зростання висоти. Крім того, відбувається зменшення кількості опадів через бар'єрний ефект.

Між широтними поясами і висотними зонами є часткова схожість за кліматичними особливостями, розміщенні рослинності та ґрунтів. Але багатьом поясам неможливо знайти повні широтні аналоги. Наприклад поясу гірської тундри не властива полярна ніч, на відміну від аналогічного біома на рівнині. Це визначає розходження в ритмах гідрокліматичних і ґрунтово-біологічних процесів.

55. Австралійська фауністична область та її характеристика.

Австралійська область включає територію материка, острови Нової Гвінеї, Нової Зеландії, Тасманію, Тімор, архіпелаг Бісмарка та інші острови. Клімат області змінюється від субекваторіального до помірного. Кліматична та флористична різноманітність території впливає на склад тваринного світу в різних частинах цього царства. Найважливішою рисою австралійської фауни є те, що вона має острівний характер. Деякі із островів цього царства ніколи не були з’єднані ні з материком, ні один з одним. Якщо такі зв’язки були, то це було дуже давно. Тому фауна в межах Австралійського царства дуже бідні, а також характеризується древністю та глибоким ендемізмом (наявність однопрохідних), пануванням сумчастих ссавців і майже повною відсутністю плацентарних за винятком гризунів. В Австралійському царстві поширені дві родини з підкласу однопрохідних ссавців (качкодзьоби та єхиднові) і шість родин сумчастих. Качкодзьоби поширені на півдні Австралії і Тасманії, а два роди єхидн зустрічаються на Новій Гвінеї і по всьому материку крім пустель. Багато груп тварин сюди не могли проникнути. Вищі (плацентарні) ссавці представлені тільки гризунами і рукокрилими, як потрапили на цю територію дуже давно і включають примітивні специфічні форми – щурі, кенгурові миші, чіпкохвості миші та інші. Собаку Динго сюди завезли порівняно недавно.

Найбільша різноманітність характерна для сумчастих тварин. Тут їх налічують 8 родин, близько 50 родів (162 види). Багаторізцеві сумчасті представлені в Австралійському царстві 47 видами комахоїдних і хижих тварин різної величини – від миші до собаки. Серед них – сумчасті миші (найменші з них до 5 см). Найбільш поширеними серед сумчастих є смугасті куниці, борсуки (бандикути), білки, кроти, вовки. Лазячі сумчасті (кускуси) представлені 64 видами і займають великі ареали. До цієї групи сумчастих крім численних видів кускусів (кузу або чіпкохвостий кускус, гігантський, карликовий та ін.) відноситься сумчастий ведмідь коала, який зберігся лише в заповідних місцях на східному узбережжі Австралії.

Кенгуру найбільш численна родина сумчастих Австралії (за даними різних джерел нараховує від 29 до 86 видів). Поширені вони від Тасманії до Нової Гвінеї. До цієї родини відносять мускусного кенгуру, валабі, скельного кенгуру, деревні кенгуру. Багато з цих видів зраз знищені, або зустрічаються дуже рідко.

Птахи цього царства представлені великою кількістю (близько 600) і різноманітним набором видів, більше 400 з них – ендеміки. Із великих не літаючих птахів в Австралійському царстві представлені казуароподібні. На материку і Тасманії поширені ему (1 вид), в північно-східній частині материка і на Новій Гвінеї наземні масивні птахи казуари (3 види). Серед птахів Австралії заслуговують уваги лірохвости (2 види), що поширені в південній частині материка. У південно-західній частині материка є чагарникові птахи, на півночі – райські птахи, в засушливих районах – смітні кури. Досить різноманітний світ папуг. Ендемічними родинами серед птахів, які найбільше поширені в Новозеландській підобласті – ківі, пастушки уека, совині папуги, папуги-нестори.

Фауна плазунів Австралійського царства має чіткі риси острівного характеру. На материку зустрічаються зміїношиї черепахи, австралійський вузькорилий крокодил (ендемік), новогвінейський крокодил. Із ящірок найбільш поширені гекони. Найбільшу зацікавленість серед плазунів представляє гатерія – “довгожитель” суші нашої планети (150 млн. років).

Змії представлені родиною аспідових – найбільші з них тайпани (до 3,5 м) і тигрові змії та пітони.

Фауна земноводних характеризується повною відсутністю хвостатих амфібій, а серед безхвостих виділяються переважно свистуни, квакші та жаби. Австралійська жаба, яка поширена в пустелях центральної частини материка здатна накопичувати так багато води в порожнині тіла та лімфатичних вузлах, що абориґени використовують їх як джерело питної води. Прісноводних риб в царстві мало через відсутність доброї річкової системи, хоч тут зберігся представник дводишних риб – рогозуб. Цікавими представниками комах є зелені мурашки, метелики, медові мурашки. Прямокрилі представлені багатьма видами, особливо сарановими. В північних і центральних районах материка поширені терміти (170 видів).

В цілому для фауни характерна значна кількість представників фауни мезозою, хоч зараз спостерігається вкорінення різноманітних інтродукованих видів тварин, знищення первісної фауни і тому вживаються заходи щодо охорони ендеміків в заповідних місцях.