6. Повноваження Президента України з формування органів і призначення посадових осіб.

Президент України бере участь у формуванні органів, які безпосередньо не належать до виконавчої та судової гілок влади. Він, зокрема:

- призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

- призначає половину складу Ради Національного банку України;

- призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

- призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

7. Інші повноваження Президента України.

Конституція України відносить до компетенції Президента України деякі інші повноваження, необхідні для здійснення функцій глави держави. Так, Президент України:

- присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

- нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

- вирішує питання громадянства, приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України;

- приймає рішення про надання притулку в Україні;

- створює в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

У процесі конституційної реформи в Україні передбачається суттєво змінити обсяг прерогатив Президента України, зокрема стосовно сфери виконавчої влади

108.

Стаття 105. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Гарантії діяльності: - - -

109.

Указ - це правовий акт глави держави, який видається з найважливіших питань, віднесених до його компетенції. Нормативні укази стосуються до невизначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненормативні укази мають індивідуальне значення.

У Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом Президента України від 10 вересня 1994 р. № 512/94, визначається, що Указами Президента України оформляються:

нормативні акти Президента України, тобто акти, розраховані на постійну чи багаторазову дію;

рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій;

скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішень голів місцевих державних адміністрацій;

нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань України;

присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів;

встановлення президентських відзнак і нагородження ними;

прийняття до громадянства України і припинення громадянства України, надання притулку;

помилування;

тлумачення прийнятих Президентом України актів. Розпорядження - ненормативний акт глави держави, який має індивідуальний організаційний характер. Згідно з зазначеним Положенням розпорядженнями Президента України оформляються: доручення Кабінету Міністрів України міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;

рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також із питань роботи Адміністрації Президента України;

призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах із представниками (делегаціями) іноземних держав;

призначення уповноважених Президента України для представлення інтересів Президента України у відповідних державних органах, установах, організаціях тощо;

рішення про проведення заходів за сприяння (під патронатом) Президента України.

Проекти указів і розпоряджень Президента України готують і вносять Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, центральні органи громадських організацій України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Глава Адміністрації Президента України, радники Президента України, структурні підрозділи Адміністрації Президента України.

Укази і розпорядження на підпис Президентові України подає Глава Адміністрації Президента України.

Проекти актів Президента України потребують контрасигнації- вони мають бути завізовані (скріплені підписами) відповідно керівниками органів, посадовими особами, які їх готують і подають. Зокрема, проекти актів Президента України, що надходять від Кабінету Міністрів України, подаються з візами Прем'єр-міністра України, а в разі його відсутності - відповідного Віце-прем'єр-міністра України, а також керівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. До проекту має подаватися список посадових осіб, які його завізували, підписаний Міністром Кабінету Міністрів України або його заступником.

Порядок оприлюднення актів Президента України визначається Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 0503/97. Згідно з цим Указом акти Президента України не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданн ьях.

Нормативні акти Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Ненормативні акти Президента України можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їхня чинність.

Неопубліковані акти Президента України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо не встановлено інший строк набрання ними чинності. Рішення щодо конституційності актів Президента України приймає Конституційний Суд України. У разі визнання Конституційним Судом України акта Президента України неконституційним він утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

110.

Систему дорадчих органів при Президентові України складають такі структури:

1. У сфері забезпечення національної безпеки і оборони України:

- Рада національної безпеки і оборони України;

- Рада з питань розвідки;

- Державна міжвідомча комісія з питань співробітництва України з НАТО;

- Національний інститут стратегічних досліджень.

2. У галузі державного управління і місцевого самоврядування:

- Координаційна рада з питань державної служби;

- Всеукраїнська політична консультативна рада;

- Фонд сприяння місцевому самоврядуванню;

- Комісія з питань адміністративно-територіального устрою.

3. У сфері економічної політики та соціального партнерства:

- Національна рада соціального партнерства;

- Координаційна рада з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні;

- Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

4. У сфері науково-технічної політики та культури:

- Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України;

- Рада з питань інформаційної політики;

- Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва;

- Рада з питань виставкової діяльності в Україні.

5. З окремих напрямів внутрішньої політики (соціальна сфера, права національних меншин, нагородна політика*:

- Комісія зі сприяння розвитку громадського суспільства;

- Комісія державних нагород та геральдики;

- Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки;

- Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка;

- Громадська рада експертів із внутрішньополітичних питань;

- Національна рада з питань молодіжної політики;

- Рада представників громадських організацій національних меншин України;

- Рада представників кримськотатарського народу.

6. У сфері забезпечення законності та правопорядку:

- Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи;

- Комісія з питань реформування правоохоронних органів;

- Рада з питань реформування судової системи України;

- Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства Європ Союзу;

- Комісія при Президентові у питаннях громадянства;

- Комісія при Президентові України у питаннях помилування;

- Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю та ін

111.

Стаття 107. Рада національної безпеки  і  оборони  України  є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.  Рада національної  безпеки  і  оборони  України  координує  і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.  Головою  Ради  національної  безпеки  і  оборони  України   є Президент України.  Персональний  склад  Ради  національної  безпеки  і   оборони України формує Президент України.  До складу Ради національної  безпеки  і  оборони  України  за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони  України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх  справ  України, Міністр закордонних справ України.  У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.  Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.  Компетенція та функції Ради національної  безпеки  і  оборони України визначаються законом.

112.

Представництво Президента України в АРК 

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим є державним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України. Представництво очолює Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим. Представництво утворюється Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. У своїй діяльності Представництво керується Конституцією України, цим та іншими законами України, указами і розпорядженнями Президента України та актами Кабінету Міністрів України.

Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим здійснює загальне керівництво діяльністю Представництва, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Представництво завдань. Постійний Представник призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України.

Представництво:

вивчає стан виконання в Автономній Республіці Крим Конституції і законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України.

сприяє додержанню конституційних прав і свобод людини і громадянина та досягненню міжнаціональної злагоди, соціально-економічної і політичної стабільності в Автономній Республіці Крим.

готує і подає на розгляд Президентові України аналітичні матеріали з питань розвитку соціально-економічних та політичних процесів в Автономній Республіці Крим

виконує інші функції передбачені законом.

Представництво Президента України у Конституційному Суді  Представник Президента України в Конституційному Суді України — посадова особа, яка уповноважена Президентом представляти його у Конституційному Суді України. Представник: бере участь у підготовці проектів конституційних подань до Констутуційного суду України і представляє їх Президентові України. вносить за дорученням Президента зміни, або уточнення до конституційних подань внесених до Конституційного, а також до тих подань, що перебувають у конституційному провадженні. інформує Президента України про хід і результати розгляду справ у Конституційному Суді.

Представництво Президента України у Верховній Раді [ред.]

Представник Президента України у Верховній Раді України є особою, яка уповноважується Президентом України забезпечувати взаємодію між Президентом України і Верховною Радою України. Представник Президента України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, цим Положенням, розпорядженнями Глави Секретаріату Президента України. Основним завданням Представника Президента України є забезпечення взаємодії між Президентом України та Верховною Радою України.

Представник Президента України відповідно до покладених на нього завдань: бере участь у встановленому порядку в засіданнях Верховної Ради України, її постійних та тимчасових комісій, депутатських фракцій, а також в інших заходах, що здійснюються Верховною Радою України, її органами та посадовими особами; представляє на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів та тимчасових комісій проекти законів, пропозиції Президента України до законів, повернутих главою держави для повторного розгляду, а також інших документів, внесених Президентом України; інформує Президента України про хід і результати розгляду у Верховній Раді України та її органах документів, внесених Президентом України;

Представництво Президента України в Кабінеті Міністрів

Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України представляє Президента України у відносинах з Кабінетом Міністрів України. Представник Президента України призначається та звільняється Президентом України. Представником Президента України є за посадою один із перших заступників Глави Секретаріату Президента України. Основними завданнями Представника Президента України є забезпечення здійснення постійного зв’язку між Президентом України та Кабінетом Міністрів України, вирішення питань, що виникають у взаємовідносинах Президента України та Кабінету Міністрів України. Організаційне забезпечення діяльності Представника Президента України здійснює відповідний структурний підрозділ Секретаріату Президента України. Представник Президента: - бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу, представляє на засіданнях Кабінету Міністрів України; - бере участь у розробленні проектів законодавчих актів, які вносяться Президентом України або за його дорученням Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України з питань діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади;- здійснює за дорученням Президента України інші функції.

113. Стаття 108. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Стаття 109. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Стаття 110. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

Стаття 111. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

114.

Виконавча влада – це діяльність по управлінню державою і суспільством, яка підлягає контролю з боку інших гілок влади (законодавчої і судової) і складається з спеціально створених органів, які здійснюють особливі функції і компетенцію.

Функції виконавчої влади:

1. Виконавча, тобто виконання законів. Органи виконавчої влади мають право видавати підзаконні акти.

2. Прогнозування – передбачення змін у розвитку яких-небудь чи подій процесів на основі наявної інформації, у т.ч. наукової.

3. Планування – визначення напрямків, цілей, задач і очікуваних результатів тієї чи іншої керованої діяльності.

4. Організація – створення органів управління, визначення їхніх функцій і т.д.

5. Правове регулювання діяльності і функціонування відповідних структур.

6. Загальне керівництво й оперативно-розпорядницька робота.

7. Координація (узгодження) дій різних органів управління, посадових осіб і організацій.

8. Контроль, тобто перевірка фактичного положення справ для виявлення й усунення порушень законів.

9. Облік людських, матеріальних, грошових і інших коштів для здійснення виконавчо-розпорядницької діяльності.

10. Інформаційне забезпечення й інформаційно-аналітична робота.

11. Методичне керівництво.

12. Кадрове, фінансування і т.д.

Принципи виконавчої влади – це загальні положення, ідеї, вимоги, що характеризують сутність управлінської діяльності.

1. Принцип народовладдя – народ здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади, однієї з галузей якої є виконавча влада.

2. Принцип верховенства закону.

3. Принцип поділу і взаємодії влади.

4. Принцип розмежування повноважень.

5.Принцип гласності припускає відкритість законодавства, приступність і підзвітність державних установ і посадових осіб.

6. Принцип пріоритету і гарантованості прав особи

7. Принцип сполучення централізації і децентралізації.

Централізація – зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних органів виконавчої влади.

Децентралізація - закріплення предметів ведення і повноважень за тим чи іншим органом, що він повинний здійснювати самостійно без втручання з боку вищих органів.

9. Принцип плановості виражається в розвитку розробки програм галузей народного господарства, прогнозування ходу економічних реформ, установлення державного замовлення на найбільш значну продукцію і т.д.

10. Принцип диференціації функцій і повноважень кожного з цих органів і посадових осіб.

115.

Система органів виконавчої влади в Україні: Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Центральні органи виконавчої влади: міністерства, державні комітети та органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (такі як СБУ, Податкова адміністрація, Антимонопольний комітет та інші). Місцеві органи виконавчої влади: місцеві державні адміністрації, діяльність яких регулює Конституція ст.118 та Законом України „Про місцеві державні адміністрації” від 16 квітня 1999року. Діяльність Кабінету Міністрів регулюється Конституцією України розділ 7 та Законом України ”Про Кабінет Міністрів, указами Президента України.

116.

Згідно з Конституцією, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність.

Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади України в цілому, характеризує його як орган, який здійснює виконання законів Верховної Ради України та нормативних актів Президента України.

Правове положення Кабінету Міністрів визначається Конституцією України, Законом “Про Кабінет Міністрів України” від 21.12.2006 р., нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України.

Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в Україні; забезпечує у відповідності з Конституцією здійснення функцій і повноважень виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його відання Конституцією України.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується його актами (ст. 113 Конституції України). Одночасно він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, але у межах, визначених Конституцією України.

117. 1. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, три віце-прем'єр-міністри та міністри України. 2. Посадовий склад (кількість та перелік посад) новосформованого Кабінету Міністрів України визначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України одночасно з призначенням персонального складу Кабінету Міністрів України у порядку, встановленому статтею 9 цього Закону. 3. Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу. 4. Статус членів Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України , цим та іншими законами України.

Стаття 114. До  складу  Кабінету  Міністрів  України  входять Прем'єр-міністр  України,   Перший    віце-прем'єр-міністр,    три віце-прем'єр-міністри, міністри.  Прем'єр-міністр України призначається Президентом України  за згодою більше ніж половини від  конституційного  складу  Верховної Ради України.  Персональний склад Кабінету Міністрів  України  призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.  Прем'єр-міністр  України  керує  роботою  Кабінету  Міністрів України, спрямовує її на виконання  Програми  діяльності  Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.  Прем'єр-міністр України входить  із  поданням  до  Президента України про утворення, реорганізацію  та  ліквідацію  міністерств, інших  центральних  органів  виконавчої  влади   в  межах  коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.  Стаття 115. Кабінет Міністрів  України  складає  повноваження перед новообраним Президентом України.  Прем'єр-міністр  України,  інші  члени  Кабінету    Міністрів України  мають  право заявити Президентові  України  про    свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України  має  наслідком  відставку всього складу Кабінету Міністрів України.  Прийняття  Верховною  Радою  України    резолюції    недовіри Кабінетові Міністрів  України має  наслідком  відставку  Кабінету Міністрів України.  Кабінет  Міністрів  України,   відставку    якого    прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати  свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.  Прем'єр-міністр  України  зобов'язаний  подати   Президентові України  заяву  про відставку Кабінету  Міністрів   України   за рішенням Президента України чи у зв'язку  з  прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри.

118.

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Повноваженнями Кабінету Міністрів України (стаття 116 Конституції України):

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

119.

Стаття 115. Кабінет Міністрів  України  складає  повноваження перед новообраним Президентом України.  Прем'єр-міністр  України,  інші  члени  Кабінету    Міністрів України  мають  право заявити Президентові  України  про    свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України  має  наслідком  відставку всього складу Кабінету Міністрів України.  Прийняття  Верховною  Радою  України    резолюції    недовіри Кабінетові Міністрів  України має  наслідком  відставку  Кабінету Міністрів України.  Кабінет  Міністрів  України,   відставку    якого    прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати  свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.  Прем'єр-міністр  України  зобов'язаний  подати   Президентові України  заяву  про відставку Кабінету  Міністрів   України   за рішенням Президента України чи у зв'язку  з  прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри.

120.

Конституційно-правовий статус міністерств та інших органів центральної виконавчої влади в Україні Відповідно до Указу Президента «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15.12.1999 р., до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби* та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним* органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей. Порядок виконання обов'язків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний комітет (державна служба* є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба* вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу* очолює його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

Міністр, керівник іншого центрального органу виконавчої влади має не більше чотирьох заступників, у тому числі одного першого, які належать до числа керівників відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади. У разі необхідності за рішенням Президента України кількість заступників керівників окремих центральних органів виконавчої влади може бути збільшена. Кабінет Міністрів України вносить подання стосовно створення центральних органів виконавчої влади за формою і статусом, визначеними цією статтею.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України.

Статус керівників центральних органів виконавчої влади встановлюється положеннями про ці органи. Не допускається прирівняння будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України. Керівників центральних органів виконавчої влади в установленому порядку призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження керівників центральних органів виконавчої влади на цих посадах припиняє Президент України.

121.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку

голови місцевої державної адміністрації.

Стаття 119 Конституції України визначає конституційні повноваження, зокрема: місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1* виконання Конституції та законів України, актів ПрезидентаУкраїни, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2* законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3* виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4* підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5* звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6* взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7* реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Статус місцевих органів виконавчої влади регулюється Конституцією України та Законом України «Про місцеві державні адміністрації в Україні»

Апарат місцевих державних адміністрацій очолює керівник, який призначається на посаду головою місцевої державної адміністрації.

Керівник апарату місцевої державної адміністрації організовує його роботу, забезпечує підготовку матеріалів на розгляд голови місцевої державної адміністрації, організовує доведення розпоряджень голови місцевої державної адміністрації до виконавців, відповідає за стан діловодства, обліку і звітності, виконує інші обов'язки, покладені на нього головою місцевої державної адміністрації. З цих питань керівник апарату місцевої державної адміністрації видає накази. Голова місцевої державної адміністрації затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших працівників структурних підрозділів апарату.

122.

Акти органів виконавчої влади: поняття, види, порядок прийняття.

Відповідно до статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

До підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України можуть залучатися народні депутати України за їх згодою, науковці та інші фахівці. Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов'язки громадян України, підлягають громадському обговоренню в порядку, визначеному Регламентом Кабінету Міністрів України. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів посадового складу Кабінету МіністрівУкраїни. У разі рівної кількості голосів голос Прем'єр-міністра України є вирішальним.

У разі необхідності вжиття заходів з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та в інших невідкладних випадках за рішенням

Прем'єр-міністра України розпорядження Кабінету Міністрів України може бути прийнято шляхом опитування членів Кабінету Міністрів України у порядку, передбаченому Регламентом Кабінету Міністрів України. Проект такого розпорядження надсилається всім членам Кабінету Міністрів України.

Постанови Кабінету Міністрів України, що визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше ніж з дня їх опублікування.

Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття.

Акти Кабінету Міністрів України включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України.

Постанови Кабінету Міністрів України публікуються в Офіційному віснику України.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації в Україні», голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Проекти розпоряджень нормативно-правового характеру погоджуються з керівниками відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій. Проекти нормативно-правових актів місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є проектами регуляторних актів, підлягають погодженню з територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної регуляторної політики в порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі - оприлюднюються.

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому органом порядку і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Акти місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, оприлюднюються у порядку, встановленому статтею 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Дія актів місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, або окремих положень цих актів зупиняється у разі невиконання або неоскарження у встановленому законом порядку рішень спеціально уповноваженого центрального

органу виконавчої влади з питань державної регуляторної політики про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики.

123.

Відповідно до Конституції України (ст. 126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно з законами України. Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів – судів. Поняття судової влади містить два основні компоненти:  - цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди); - ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через:

здійснення правосуддя;

конституційний контроль;

контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;

формування органів суддівського самоврядування;

роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

утворення державної судової адміністрації.

Функції : Судова влада функціонує на засадах1. Відправлення правосуддя, під яким розуміють вид державної діяльності, що полягає в розгляді та вирішенні різних соціальних конфліктів, пов'язаних з дійсним або удаваним порушенням норм права, та здійснюється, по-перше, спеціальними державними органами - судами від імені держави; по-друге, методом розгляду в судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ; по-третє, в установленій законом процесуальній формі; по-четверте, винесенням загальнообов'язкових рішень¹.

Правосуддя - це основна функція судової влади, тож вона виступає головним об'єктом конституційного регулювання. Це знайшло відображення в назві та змісті розділу VIII Конституції України - «Правосуддя», де визначаються основні конституційні засади організації та функціонування судової влади.

2.  Судовий контроль (нагляд) за законністю та обгрунтованістю застосування засобів процесуального примусу. Конституція України передбачила судове рішення як єдину підставу застосування органами, що здійснюють слідство, дізнання, оперативно-розшукову діяльність таких засобів процесуального примусу: арешт; утримання під вартою; огляд чи обшук житла, іншого володіння; обмеження таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (статті 29-31).

3.  Тлумачення правових норм, яке пов'язане з реалізацією повноваження Конституційного Суду України давати офіційне тлумачення Конституції та законів України (п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України).

4.  Офіційне посвідчення фактів, що мають юридичне значення, зокрема визнання людини померлою чи безвісти відсутньою, встановлення родинних зв'язків тощо.

5.  Обмеження конституційної та іншої галузевої правосуб 'єктності громадян України - постановлення судом рішення щодо визнання громадянина недієздатним, що призводить до обмеження конституційного права обирати і бути обраним тощо.

Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів, посадових осіб в її діяльність є неприпустимим. При вирішенні справ судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення доказами поданими сторонами у справі. Самостійність судової влади означає: - суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом; - судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи чи державного органу; - вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є обов’язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов’язкові для виконання на території України; - діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльність суду, а лише сприяє їй.

124. + може підійти і до 125.

Стаття 129. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

125.

Система судів загальної юрисдикції

1. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

2. Систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України.

3. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. 4. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності судів;

єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права; обов'язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Стаття 3. Судова система України 1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. 2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. 3. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. 4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. 5. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України".

Стаття 5. Здійснення правосуддя 1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. 2. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом. 3. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

126.

Правосуддя згідно з Конституцією України (ч. 1 ст. 127) здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Звідси випливає, що носіями судової влади в Україні виступають насамперед судді, які виконують свої обов'язки на професійній основі.

Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями та обіймають штатну суддівську посаду в одному з судів, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Судді, як зазначено в Законі, є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Згідно з Конституцією (ч. 2 ст. 127) суддями можуть бути громадяни України, не молодші 25 років, які мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживають в Україні не менш як десять років і володіють державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів, окрім зазначених осіб, можуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший ЗО років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, і стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни:1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;2)  які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді;3) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Верховною Радою України на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду України (голови відповідного вищого спеціалізованого суду).

Безстрокове заняття посади суддею є важливою гарантією незалежності суддів.

Судді, обрані безстроково, перебувають на посаді судді до досягнення ними 65 років. До закінчення цього строку вони можуть бути звільнені з посади лише з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 126 Конституції України, а саме в разі:1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;3) порушення суддею вимог щодо несумісності;4) порушення суддею присяги;5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;6) припинення його громадянства;7) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;8) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються також у разі його смерті.

Кваліфікаційні екзамени на посаду судді приймаються кваліфікаційними комісіями суддів загальних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, кваліфікаційними комісіями суддів арбітражних судів, військових судів і Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Кваліфікаційна комісія рекомендує на посади суддів кандидатів, які виявили найкращі знання, в кількості, необхідній для заміщення вакантних посад.

Що стосується порядку обрання на посаду та звільнення з посади судді безстроково Верховною Радою України, то він визначається Законом України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України».

Судді - особи недоторканні. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.

Недоторканність суддів означає:1.  Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

2.  Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.

3. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.

4.   Кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається в першій інстанції апеляційним судом.

6. Підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:1) законність;2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;3) забезпечення доведеності вини;4) змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості;5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;6) забезпечення обвинуваченому права на захист;7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом;9) обов'язковість рішень суду.

127.

Стаття 131. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Вища рада юстиції складається з 20 членів. Парламент України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ призначають до неї по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів. До її складу за посадою входять: Голова Верховного Суду України, міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

128.

Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Стаття 122. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

Стаття 123. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом

Функції прокуратури  Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції:  1) підтримання державного обвинувачення в суді;  2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;  3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;  4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.  На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України Стаття 6. Принципи організації і діяльності прокуратури  Органи прокуратури України: 1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; 2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України ( 254к/96-ВР ) та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів; 3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; 4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили,поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; 5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

129.

 Правова охорона Конституції України — це сукупність юридичних засобів, за допомогою яких досягається виконання всіх встановлених в Основному Законі норм, неухильне забезпечення в усіх сферах життя режиму конституційної законності.

завдання у справі охорони Конституції здійснюються у таких напрямах:

правова охорона конституції як основного закону, наділеного найвищою юридичною силою;

правова охорона діючого порядку організації і здійснення державної влади;

равова охорона взаємовідносини між державою та особою.

основними, ключовими елементами, які знайшли застосування в інших правових системах, є:

особливий порядок прийняття конституції;

особливий порядок внесення змін до конституції;

конституційна відповідальність вищих посадових осіб;

конституційний контроль

тлумачення конституції.

130.

Склад Конституційного Суду України

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Стаття 7. Порядок призначення суддів Конституційного Суду України Верховною Радою України. Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голова Верховної Ради України, а також може вносити не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Верховною Радою України, Верховна Рада України призначає іншу особу на цю посаду.За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Стаття 8. Порядок призначення суддів Конституційного Суду України з'їздом суддів України

З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення в бюлетені для таємного голосування. Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України.Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, число яких перевищує квоту для призначення на посади суддів Конституційного Суду України, призначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у частині другій цієї статті, набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади. У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався з'їздом суддів України, з'їзд суддів України у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду. За результатами голосування головуючим і секретарем з'їзду підписуються рішення з'їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Структура: Структура Конституційного Суду України — це його внутрішня організаційна побудова.Після того, як судді склали присягу і набули своїх повноважень, формуються керівні органи — Голова суду та його заступники. Вони обираються лише на один трирічний термін.

Голова Конституційного Суду України.

Заступники Голови Конституційного Суду України.

Постійні та тимчасові комісії.

Колегії Конституційного Суду України.

Апарат Конституційного Суду України 

З метою забезпечення ефективної діяльності Конституційного Суду України, створюється Апарат Конституційного Суду України до складу якого входять:

Секретаріат;

Служба Голови Конституційного Суду та його заступників;

Служба кожного судді Конституційного Суду України;

Інші підрозділи .

131.

Стаття 13. Повноваження Конституційного Суду України

Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;

5) відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;

6) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.

Стаття 14. Межі повноважень Конституційного Суду України

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Функції Конституційного Суду України — це основні напрями та види діяльності цього суду, що здійснюються відповідно до Конституції та законів України.

Здійснення конституційного судочинства в Україні.

Конституційного контролю.

Офіційного тлумачення.( КУ та З-ни України).

Арбітражна.

Ф-я конституційного правосуддя.

Стаття 151. Конституційний Суд України –

за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

132.

Стаття 18. Статус судді Конституційного Суду України

Статус судді Конституційного Суду України визначається Конституцією України, цим Законом та законами України про статус суддів.

Повноваження судді Конституційного Суду України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Стаття 19. Повноваження судді Конституційного Суду України

Суддя Конституційного Суду України здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ.

Суддя Конституційного Суду України має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України.

Ухилення від дачі пояснень або відмова від надання документів, матеріалів, інформації судді Конституційного Суду України тягне за собою відповідальність винних осіб згідно з законом.

Суддя Конституційного Суду України має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді України лише щодо тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок.

Стаття 16. Вимоги до судді Конституційного Суду України

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років.

Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Стосовно осіб, які претендують на зайняття посади судді Конституційного Суду України, за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Особи, які претендують на зайняття посади судді Конституційного Суду України, до призначення на відповідну посаду подають до органу, який здійснює призначення, декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Судді Конституційного Суду України зобов'язані подавати щороку до 1 квітня за місцем роботи декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

133.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України, конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.

У конституційному поданні зазначаються:1) повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та цим Законом;2) відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;3) повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;4) правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

6) перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Суб'єктами права на конституційне подання є ВРУ, Президент України, не менш як 45 народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений ВРУ з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, ВРАРК, органи місцевого самоврядування.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

У конституційному зверненні зазначаються:

1) прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

2) відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

3) статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України;

4) обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;

5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

6) перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне звернення, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Суб'єктами права на конституційне звернення є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

134.

Конституційне провадження – це сукупність процесуальних дій щодо розгляду і вирішення справ у Конституційному Суді України. Процедуру вирішення Конституційним Судом справ, віднесених до його компетенції ще називають конституційним судочинством.

Поза цим конституційне провадження є самостійним видом провадження, а тому має чимало особливостей, зумовлених природою судового конституційного контролю. Такими особливостями є: - окреме правове регулювання; - предмет розгляду - його складають справи, віднесені до виключної компетенції Конституційного Суду України. При цьому Конституційний Суд не встановлює фактичні обставини справи, а вирішує виключно питання права відповідно до принципів і норм Конституції України; - мета провадження - забезпечення верховенства і прямої дії Конституції України на всій території держави; - склад Суду; - коло суб’єктів звернення до Конституційного Суду України; - коло учасників провадження; - організаційно-правові форми конституційного провадження; - процедура розгляду справ; - порядок прийняття і природа актів Конституційного Суду України;  -  механізм реалізації прийнятих актів та ін.

Учасники конституційного провадження

Учасниками конституційного провадження є суб'єкти права на конституційне подання і конституційне звернення, їхні представники, а також залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та перекладачі.

Неявка з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання Конституційного Суду України може бути підставою для відкладення розгляду справи.

У разі повторної неявки з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання Конституційного Суду України Конституційний Суд України може прийняти рішення про розгляд справи на відповідному засіданні за його відсутності.

У разі неявки без поважної причини учасника конституційного провадження Конституційний Суд України приймає рішення за його відсутності.

135.

Актами Конституційного Суду України є рішення, висновки і ухвали.

Рішення Конституційного Суду України

Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України приймає рішення.

Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.

У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Стаття 62. Висновок Конституційного Суду України

Конституційний Суд України дає висновки у справах з питань: про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; щодо відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;щодо порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.

Стаття 63. Прийняття рішень і дача висновків Конституційним Судом України

Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду України.

Пропозиції суддів Конституційного Суду України до проекту рішення чи висновку голосуються у порядку надходження.

Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Підписання суддею Конституційного Суду України рішення, висновку Конституційного Суду України є обов'язковим.

136. Стаття132.  Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації  у  здійсненні  державної  влади, збалансованості і соціально-економічного   розвитку   регіонів,  з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних,  географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.  Стаття 133.  Систему  адміністративно-територіального  устрою України складають:  Автономна  Республіка  Крим,  області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Уніта́рна держа́ва — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами. Згідно з ч. 2 ст. 2 Конституції Україна є унітарною.

Основні ознаки унітарної держави

Єдиний для всієї держави установчий нормативний правовий акт (або сукупність таких актів), норми якого мають верховенство на всій території країни;

Єдині для всієї країни вищі органи влади;

Єдина система законодавства;

Єдине громадянство;

Єдина грошова одиниця;

Складові частини унітарної держави не володіють ознаками суверенітету.

137.

Унітарна держава може утворювати автономію в своєму складі.

Автономія— надання певним регіонам держави прав на самоврядування в адміністративній сфері.

Автономія, як правило, надається етнонаціональним спільнотам і тому вважається однією з форм самовизначення народу, гаранто­ваного міжнародним правом.

Характерні ознаки автономії:

• дія на території автономії разом із загальнодержавними зако­нами законів автономії з певного кола питань;

• формування незалежно від центру власного «автономного уряду і парламенту».

Автономія набуває певних ознак державного утворення (кон­ституція, державна символіка, уряд, парламент), але таким не ви­знається. Це відбувається тому, що статут і статус автономії розро­бляються і встановлюються центром. Крім того, автономний парламент, уряд та інші органи здійснюють свою діяльність під на­глядом центру, а «автономні закони» можуть бути скасованими в разі їх протиріччя загальнодержавним законам.

Виникнення інституту автономії є значним кроком на шляху демократизації суспільства, а її існування — вагомий внесок у ви­рішення етнонаціональних проблем, запобігання міжнаціональним конфліктам і сепаратизму.

Процес децентралізації й автономізації унітарної держави в за­хідній літературі часто називають початком її федералізації. А саму унітарну державу з автономними утвореннями визначають як уні­тарну державу з елементами федералізму.

Україна є унітарною державою, що має в своєму складі Авто­номну Республіку Крим .

138.

Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною  України і в межах  повноважень, визначених  Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.  Стаття  135.  Автономна  Республіка  Крим  має    Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна  Рада  Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада  України  не  менш  як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.  Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної  Республіки Крим та рішення  Ради  міністрів  Автономної  Республіки  Крим  не можуть суперечити Конституції і  законам  України  та  приймаються відповідно  до  Конституції  України,  законів   України,    актів Президента  України  і  Кабінету  Міністрів  України  та  на    їх виконання. 

139.

Стаття 136.  Представницьким  органом  Автономної  Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.  Верховна  Рада  Автономної  Республіки  Крим  у  межах  своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є  обов'язковими  до виконання в Автономній Республіці Крим.  Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки  Крим призначається на посаду та звільняється з посади  Верховною  Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.  Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної  Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної  Республіки Крим  визначаються  Конституцією  України  та  законами   України, нормативно-правовими актами Верховної Ради  Автономної  Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.  Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється  судами, що належать до єдиної системи судів України.  Стаття 138.  До  відання Автономної Республіки Крим належить:      1) призначення виборів депутатів  Верховної  Ради  Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої  комісії  Автономної Республіки Крим;      2) організація та проведення місцевих референдумів;      3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;      4) розроблення,  затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і  бюджетної  політики України;      5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з  питань  соціально-економічного  та  культурного розвитку, раціонального природокористування,  охорони  довкілля  - відповідно до загальнодержавних програм;      6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;      7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;      8) забезпечення  функціонування  і  розвитку   державної   та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам'яток історії;      9) участь  у  розробленні  та  реалізації  державних  програм повернення депортованих народів;      10) ініціювання введення надзвичайного стану та  встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.  Законами  України  Автономній  Республіці  Крим  можуть  бути делеговані також інші повноваження.  Стаття 139. В Автономній Республіці Крим  діє  Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.

140.

Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на певні частини (області, провінції, департаменти тощо), відповідно до якого будується і функціонує система державних і місцевих органів держави.  Поняття "адміністративно-територіальний устрій" слід розуміти у двох значеннях: як процес поділу території на адміністративно-територіальні одиниці і як стан, що є результатом цього процесу.

Принципи побудови адміністративно-територіального устрою України

Адміністративно-територіальний устрій будується та таких принципах:

1) узгодженість системи АТО, створених для здійснення місцевого самоврядування, з територіальною структурою місцевих органів виконавчої влади та інших органів державної влади;

2) повсюдність юрисдикції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на територіях відповідних АТО, за винятком окремих територій зі спеціальним статусом, де створюються спеціалізовані адміністрації відповідно до окремих законів;

3) збіг меж АТО з межами сусідніх АТО того ж рівня;

4) обов’язковість розташування території АТО в межах території лише однієї АТО вищого рівня інтеграції;

5) субсидіарність у розподілі повноважень між рівнями публічної влади;

6) запровадження рівня АТО лише за необхідності виконання ним повноважень, у т.ч. галузевих, які є основними щодо інших рівнів;

7) Забезпечення однорідності адміністративно-територіальних одиниць за площею та віддаленістю від центру;

8) відповідність рекомендаціям Європейського Союзу щодо номенклатури територіальних одиниць для статистичних цілей.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища, села, на основі яких формуються АТО та територіальні одиниці на підставі та в порядку, визначеним цим законом.

141.

 Критерії формування адміністративно-територіальної одиниці

АТО повинна задовольняти таким головним ознакам:

1)     кадрова, інфраструктурна, фінансова спроможність, що встановлюється цим Законом, іншими законами, органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади виконувати повноваження, визначені законодавством для відповідного рівня АТО в повному обсязі;

2)     сталість демографічних показників відповідно до цього Закону;

3)     відсутність в її межах інших АТО того ж рівня або АТО нижчого рівня, що перебувають в юрисдикції інших АТО її рівня;

4)     Нерозривність території АТО

5)     наявність поселення, що виконує функції адміністративного центру АТО;

6)     відповідність, як правило, кількості отримувачів публічних послуг на території АТО нормам навантаження на бюджетні установи, визначеним законодавством для даного рівня АТО.

Порядок найменування та перейменування адміністративно-територіальних та територіальних одиниць».

1. Кожна адміністративно-територіальна одиниця, територіальна одиниця мають власні назви.

2. При найменуванні чи перейменуванні територіальної чи адміністративно-територіальної одиниці не допускається:

а) присвоєння територіальній одиниці назви іншої територіальної одиниці, що вже існує в межах відповідної громади;

б) присвоєння громаді назви іншої громади, що вже існує в межах відповідного регіону;

в) присвоєння районові назви району, що вже існує в Україні.

г) надання адміністративно-територіальній, територіальній одиниці назви, похідної від власного імені фізичної особи, за винятком, що з часу смерті такої фізичної особи минуло не менше 50 років і її діяльність була спрямована на утвердження державності України, збагачення її культурної та наукової спадщини.

3. Назва територіальної одиниці, громади чи району має відповідати, як правило, назві поселення, яке є їх адміністративним центром.

У випадку, якщо найменування, перейменування АТО по назві поселення - адміністративного центру АТО призводить до порушення норм частини 2 цієї статті, такій АТО надається інша назва з урахуванням історичних, культурних, географічних, етнічних та інших місцевих умов і особливостей.

4. Рішення про надання назви АТО, та про їх перейменування приймається Верховною Радою України у формі закону.

5. Рішення про найменування чи перейменування територіальної одиниці приймається радою громади.

6. Проект закону щодо надання назви АТО, її адміністративного центру, чи їх перейменування подається суб’єктом законодавчої ініціативи з наступними додатками:

1) висновок Кабінету Міністрів щодо проекту закону з обґрунтуванням доцільності прийняття відповідного рішення;

2) подання відповідної ради;

3) довідку про результати консультативного опитування населення АТО з вказаного питання;

4) довідка про історичні відомості про поселення - адміністративний центр адміністративно-територіальної одиниці, у тому числі про всі відомі його назви;

5) довідка про обсяг видатків, пов’язаних з найменуванням, перейменуванням територіальних одиниць, АТО та джерела їх відшкодування;

7. Рішення про найменування, перейменування територіальної одиниці вступає в силу після внесення цих відомостей в Державний реєстр адміністративно-територіальних одиниць, територіальних одиниць, поселень

142.

Конституційно-правовий статус столиці України.

Конституцією і законами України передбачається можливість встановлення спеціального правового статусу, крім АРК, ще й для окремих адміністративно-територіальних одиниць, зокрема для міст Києва та Севастополя, а також визначати режим певних територій чи зон.

Як столиця України (ст. 20 Конституції України) місто Київ є: по-перше, політичним та адміністративним центром держави, а також духовним, культурним, історичним та науково-освітнім центром України; по-друге, Київ є місцем розташування резиденції глави держави, парламенту та інших центральних органів державної, виконавчої та судової влади, а також місцем розташування дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій; по-третє, місто Київ є місцем розташування Київської обласної ради та Київської обласної державної адміністрації та їх органів, а також місцем розташування відповідних органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Такий особливий столичний статус міста Києва передбачає надання місцевим органам самоврядування й органам виконавчої влади додаткових повноважень, які забезпечують здійснення у відповідності з законодавством столичних функцій. До таких функцій віднесено:

створення належних умов для діяльності у місті вищих і центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій;

вирішення питань про розміщення нових центральних органів, що утворюються вищими органами державної влади;

надання на договірних засадах комунальних, інженерних, соціально-культурних та інших послуг державним та іншим органам, які розміщені у місті Києві;

здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам'яток історії культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають національне значення, та ряд інших функцій, що визначаються законодавством Укра'їни (ст. 4 Закону «Про столицю України — місто-герой Київ»).

Систему адміністративно-територіального устрою міста Києва складають райони у місті, а межі міста Києва визначає Верховна Рада України.

Система місцевого самоврядування у місті Києві включає: 1) територіальну громаду міста Києва, статут якої затверджує Київська міська рада та реєструє Міністерство юстиції України;

2) Київського міського голову, який обирається шляхом прямих виборів;

3) Київську міську раду та її виконавчий орган;

4) районні в місті Києві ради та їх виконавчі органи;

5) органи самоорганізації населення.

Дорадчим органом Київської міської ради є Президія, до якої входять міський голова, його заступник по роботі в раді, голови постійних комісій ради та уповноважені представники депутатських груп і фракцій.

Крім того, Київська міська рада утворює секретаріат ради, який здійснює організаційне, правове, інформаційне та інше забезпечення діяльності ради, її органів та депутатів. Очолює секретаріат за посадою заступник міського голови — секретар міської ради, який обирається радою з числа її депутатів.

Важливе значення для здійснення містом Києвом столичних функцій мають державні гарантії місцевого самоврядування, його органів і посадових осіб, які визначаються в законодавчому порядку.

На державу покладено обов'язок забезпечувати здійснення столичних функцій шляхом:

1) виділення у Державному бюджеті України окремим рядком фінансування на здійснення містом Києвом столичних функцій та затвердження стабільних бюджетних показників;

2)надання субвенцій і виділення необхідних ресурсів для виконання програм, проектів та інших витрат;

3) передачі до комунальної власності територіальної громади міста Києва майна підприємств та інших об'єктів державної власності, які розташовані в місті Києві, та ряд інших гарантій матеріального характеру і в галузі телекомунікацій.

143.

Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Гарантії: Серед них виділяють загальні й спеціальні (юридичні) гарантії місцевого самоврядування.

Загальні гарантії—це економічні, політичні, духовні засади суспільства і держави, що створюють реальні можливості для стимулювання, виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

У якості економічних гарантій виступають закріплена Конституцією України економічна система суспільства, в основі якої лежить принцип свободи економічної діяльності, рівноправності форм власності, рівного правового захисту державної і комунальної власності.

До політичних гарантій відноситься закріплення в Конституції принципу гарантування місцевого самоврядування, принципу народовладдя, який здійснюється через органи державної влади й органи місцевого самоврядування, розмежування їх компетенції. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7). Це один з основоположних принципів організації влади, засада конституційного ладу. Конституційне закріплення цього принципу відповідає демократичним традиціям більшості держав, адже підтримка на державному рівні місцевого самоврядування є одним з елементів демократичного устрою держави. Місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі, є специфічною формою реалізації належної народові влади, що випливає зі ст. 5 Конституції України.

144. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється: територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Теорії: Першою, у XIX столітті, була обґрунтована теорія вільної громади (теорія природних прав громади), яка базувалася на ідеях природного права. Вона виходила з того, що право територіальної громади самостійно вирішувати свої справи має такий самий природний і невідчужуваний характер, як і права та свободи людини. Таким чином, місцеве самоврядування розглядалося як автономна щодо державної влади публічна влада територіальної громади. Пізніше поширення набуває громадівська теорія місцевого самоврядування. На перший план висувається не природний характер прав громади, а недержавна природа виникнення та діяльності місцевого самоврядування. Дана теорія ґрунтується на протиставленні характеру державної влади та місцевого самоврядування, з тих міркувань, що місцеве самоврядування має громадський, а не публічно-правовий характер. Модифікацією громадівської теорії стала громадсько-господарська теорія. її представники спробували обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від держави суб'єкта права та наголосити на господарському змісті комунальної діяльності. Територіальна громада розглядається як елемент громадянського суспільства, а тому місцеве самоврядування є недержавним за природою, володіє власною компетенцією у неполітичній сфері, тобто у місцевих громадських та господарських справах, у здійснення яких держава не втручається. У середині XIX століття набуває поширення державницька теорія Місцевого самоврядування, основні положення якої були розроблені вже згадуваним Рудольфом Гнейстом. Державницька теорія розглядає місцеве самоврядування не як автономний вид публічної влади, природне право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення, а як одну з форм організації місцевого управління, або ж як один із способів децентралізіції державної влади на місцевому рівні. Спробою поєднання сильних сторін громадівської та державницької теорій є теорія муніципального дуалізму. Дана теорія виходить з подвійного характеру муніципальної діяльності як самостійного вирішення місцевих справ і, водночас, здійснення на місцевому рівні певних державних функцій.

Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування – англосаксонська (англо-американська)та континентальна (французька).

Англосаксонська модель сформувалася в результаті поступового входження систем управління містами середньовічної Англії в державний механізм управління країною. Характерними рисами цієї системи є:

значна автономія органів місцевого самоврядування по відношенню до державної влади;

відсутність на місцях повноважних представників центральної влади, які б опікали органи місцевого самоврядування;

виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою (наприклад, шериф, клерк громади, скарбник, коронер, регістратор, податковий інспектор тощо);

функціонування органів місцевого самоврядування виключно в межах своєї компетенції, закріпленої в законі, тобто, повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно з позитивним принципом правового  регулювання (органи місцевого самоврядування можуть робити лише те, що прямо передбачено законом).

Континентальна модель є результатом тривалої еволюції римської системи організації влади на місцях і вона характеризується такими основними рисами:

більш високим (у порівнянні з англо-американською моделлю) ступенем централізації управління, наявністю органів місцевого управління з вертикальною підпорядкованістю;

повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно з негативним принципом правового регулювання (органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом). В деяких державах започаткована така система організації влади на місцях, яка характеризується рисами як англо-американської і континентальної моделі,  що дає підстави виділити третю –  змішану модель

145. Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

народовладдя;

законності;

гласності;

колегіальності;

поєднання місцевих і державних інтересів;

виборності;

правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

судового захисту прав місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

146.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад стосуються наступних сфер діяльності:

соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку;

в галузі бюджету, фінансів і цін;

щодо управління комунальною власністю;

в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку;

у галузі будівництва;

освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

з регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища;

соціального захисту населення;

в галузі зовнішньоекономічної діяльності;

в галузі оборонної роботи;

щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад поділяються на власні (самоврядні) і делеговані. До делегованих повноважень відноситься:

здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;

реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства;

організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;

підготовка і подання на затвердження ради цільових місцевих програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організація їх виконання; участь у розробленні цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, зайнятості населення, що затверджуються відповідно районними, обласними радами;

забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, реабілітованих як жертви політичних репресій, військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, сімей, які втратили годувальника, багатодітних сімей, громадян похилого віку, які потребують обслуговування вдома, до влаштування в будинки інвалідів і громадян похилого віку, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків, на виховання в сім'ї громадян;

вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку;

розгляд справ про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання; утворення адміністративних комісій та комісій з питань боротьби зі злочинністю, спрямування їх діяльності;

вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану…тощо.

147.

У науковій літературі до гарантій місцевого самоврядування відносять загальні й спеціальні (юридичні).Загальні гарантії – це економічні, політичні, духовні засади суспільства і держави, що створюють реальні можливості для стимулювання, розвитку і виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

ГАРАНТІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 71. Гарантії місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб 1. Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. 2. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України , цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом. 3. У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, вона повинна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування. 4. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

148.

Стаття 74. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування 1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. 2. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.