Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Черновицкий национальный университет им. Ю. Федьковича

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

kpu_ekzamen.docx

Скачиваний:

Добавлен:

01.07.2025

Размер:

482 Кб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 12 / 42 3 4 > Следующая >>>

76. Поняття тя типии виборчих систем.

Виборча система - це система суспільних відносин, пов'язаних з порядком організації і проведення виборів з метою формування представницьких органів публічної влади. Виборча система є багатогранним правовим явищем із багатьма складовими, оскільки вибори, як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, це наймасовіший процес, який знає право. Завдяки інституту виборчої системи громадяни реалізують свої політичні права, оскільки мають реальну можливість обирати до органів державної влади та органів місцевого самоврядування своїх представників з метою здійснення державної влади в інтересах українського народу.

В історії виборчого права є три найбільш відомі виборчі системи, що зумовлено порядком визначення результатів виборів:

1 ) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна виборча система - різновид виборчих систем, заснований на голосуванні за кандидата по виборчому округу і визнанні його обраним на підставі більшості одержаних ним голосів виборців.

Мажоритарна виборча система має місце лише тоді, коли підрахунок голосів здійснюється по одномандатних виборчих округах, а обраним вважається той кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів порівняно з іншими кандидатами. В Україні мажоритарна виборча система має місце на виборах Президента України, депутатів до сільських, селищних рад, сільських, селищних та міських голів. Сьогодні за цією системою відбуваються парламентські вибори майже у 80 країнах світу

Розрізняють три види мажоритарної виборчої системи:

1) мажоритарна виборча система абсолютної більшості;

2) мажоритарна виборча система відносної більшості;

3) мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості.

Мажоритарна виборча система абсолютної більшості полягає в тому, що для обрання кандидата необхідно набрати більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, тобто 50% плюс 1 голос. Мажоритарна система абсолютної більшості збережена в Україні в першому турі на виборах Президента України.. Перевага цієї виборчої системи полягає в її потенційному демократизмі, оскільки вона враховує інтереси й побажання більшості виборців. Недоліком зазначеної виборчої системи є її нерезультативність. Дійсно, якщо жодний кандидат не набрав необхідної кількості голосів (50% плюс 1 голос), то має відбутися повторне голосування.

Мажоритарна виборча система відносної більшості полягає у тому, що обраним вважається той кандидат, який отримав більшу кількість голосів виборців (хоча б на один голос) порівняно з іншими кандидатами.

Мажоритарна виборча система відносної більшості голосів діє в Україні під час другого туру виборів Президента України, тобто під час повторного голосування.

Повторне голосування згідно з ч. 1 ст. 85 ЗУ "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року призначається Центральною виборчою комісією на третю неділю після дня виборів. До виборчого бюлетеня для повторного голосування включаються два кандидати на пост Президента України, які в підсумку голосування у день виборів одержали найбільшу кількість голосів. Якщо до бюлетеня для повторного голосування було внесено дві кандидатури, обраним Президентом України за підсумками повторного голосування вважається той кандидат, який одержав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Проте, якщо до виборчого бюлетеня для повторного голосування на пост Президента України включено лише одну кандидатуру, то вибори здійснюються за мажоритарною виборчою системою

абсолютної більшості. Обраним на пост Президента України вважається той кандидат, який одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Якщо в результаті повторного голосування обидва кандидати, що балотувалися, набрали однакову кількість голосів, або якщо голосування проводилося по одній кандидатурі і вона не отримала більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, то вибори Президента України вважаються такими, що не відбулися.

Мажоритарна виборча система відносної більшості голосів застосовується на виборах сільського, селищного, міського голів, а також сільської, селищної рад тощо.

Отже, мажоритарна виборча система відносної більшості є досить результативною, оскільки дозволяє проводити вибори в один тур, проте, на жаль, не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, оскільки кандидат у депутати може бути обраний меншою кількістю виборців, які зареєстровані в списках і взяли участь у голосуванні.

Мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості означає, що обраним вважається той кандидат, який отримав кваліфіковану більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Кваліфікованою більшістю може бути 2/3, 3/4 голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. За даними світової практики, ця система застосовується досить рідко через її нерезультативність.

Отже, конституційно-правова практика і теорія визнає три види мажоритарної виборчої системи, дві з яких застосовуються в Україні..

Пропорційна виборча система, яка з'явилася на противагу мажоритарній виборчій системі через недосконалість останньої, передбачає, що на виборах конкурують за відповідний мандат не окремі кандидати, а політичні партії.

Засновником пропорційної виборчої системи прийнято вважати Луї Сен-Жюста, який у 1793 році вперше обґрунтував можливість її застосування. Зазначена виборча система називається пропорційною, оскільки розподіл мандатів здійснюється між політичними партіями пропорційно кількості набраних голосів виборців. Пропорційна виборча система вперше була застосована в Сербії в 1888 році, а згодом - у Бельгії у 1889 році. Сьогодні вона представлена в понад 60 країнах світу.

Пропорційна виборча система має місце лише тоді, коли депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, отриманих кожною з них у межах виборчого округу. Голосування за цією системою завжди передбачає багатомандатні округи. Підрахунок голосів здійснюється за багатомандатним виборчим округом, а обраними вважаються кандидати від тих політичних партій (їх виборчих блоків), які подолали виборчу квоту пропорційно набраним відсоткам. Виборчий бар'єр є неоднаковим у різних державах світу, зокрема у Росії - 7%, Ліхтенштейні - 8 %, Туреччині - 10 %, Німеччині, Швеції - 5 %, проте в Ізраїлі - 1 %. Пропорційна виборча система не представлена в Україні.

Види пропорційної виборчої системи:

1) із жорсткими списками;

2) із преференціями;

3) із напівжорсткими списками.

Пропорційна виборча система із жорсткими списками означає, що виборець голосує за список партії, яку він обирає, в цілому. Зазвичай у виборчому бюлетені зазначені лише назва партії, її символіка, керівник партії та найближчі його партійні соратники, які представляють "обличчя партії". Пропорційна виборча система із жорсткими списками до 2010 року діяла на виборах до ВР АРК, районних та обласних рад. Такий вид пропорційної виборчої системи застосовується в Росії, Ізраїлі, Португалії, Іспанії та інших державах.

Пропорційна виборча система із жорсткими списками має як позитивні, так і негативні сторони.

Переваги цієї виборчої системи полягають у тому, що:

1) при голосуванні виборець обирає відповідну політичну програму, яка продукується тією чи іншою політичною партією;

2) підрахунок голосів виборців здійснюється за найпростішою формулою;

3) вона має достатньо високу результативність, тому, порівняно з іншими виборчими системами, є недорогою.

Недоліки пропорційної виборчої системи и жорсткими списками:

1) обмежує волевиявлення виборців, оскільки не залишає жодного права виборцю вплинути на іменний перелік кандидатів, і виборець, який віддає свій голос на користь певної політичної партії, підтримує і того кандидата у партійному списку, який йому не до вподоби;

2) до парламенту, місцевих рад потрапляють маловідомі, непопулярні і некомпетентні у питаннях державного управління політики.

Пропорційна виборча система з преференціями є значно демократичнішою, ніж з жорсткими списками, оскільки виборцю надається право при голосуванні за ту чи іншу партію робити відмітки у партійному списку проти прізвища того кандидата, якому він найбільше довіряє, а тому віддає за нього свій голос. До представницького органу потрапляє той кандидат, котрий набрав більше преференцій. За умови набрання однакової кількості двома кандидатами перевага віддається тому члену партії, прізвище якого зазначено вище у партійному списку. Така система представлена у Бельгії та Фінляндії. Позитивним моментом пропорційної виборчої системи з преференціями є додаткові можливості виборця, зумовлені персоніфікацією свого волевиявлення щодо того чи іншого кандидата, проте недолік цієї системи вбачається в орієнтації виборця не на виборчу програму та цілі обраної ним партії, а на знакових для нього представників цієї партії.

Пропорційна виборча система з напівжорсткими списками надає право виборцю не лише голосувати за партію, а й вписати в бюлетень нове прізвище представника цієї політичної сили. Система з напівжорсткими списками має як позитивні (розширення сфери волевиявлення виборців, реальний вплив на формування якісного складу парламенту), так і негативні ознаки (складний підрахунок голосів, виборець повинен орієнтуватися в тому, хто є членом тієї чи іншої політичної партії) тощо.

Змішана виборча система - це поєднання пропорційної та мажоритарної виборчих систем. Використання такої виборчої системи є показником того, що у державі відбувається пошук та становлення нових виборчих систем. Відомі кілька підвидів змішаної виборчої системи. В одних випадках пріоритетною є мажоритарна система виборів, у других - пропорційна, у третіх - вони врівноважені, в четвертих - для виборів різних органів державної влади використовуються різні види системи.

Правовою основою застосування змішаної виборчої системи в Україні на сьогодні є ЗУ "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року, "Про вибори депутатів ВРАРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 10 липня 2010 року. Так, у положеннях ст. 2 останнього Закону зазначено, що вибори депутатів ВР АРК, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою:

1) половина від кількості депутатів відповідної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно АРК, області, району, міста, району в місті;

2) половина від кількості депутатів (загального складу) певної ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно АРК, області, району, міста району в місті.

Вибори народних депутатів України здійснюються на засадах змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи. Виборчий бар'єр для політичних партій в Україні становить 5% (раніше - 4%, 3% ) голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

77.

З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми.

Референдум — це прийняття рішень з найважливіших питань державного та громадського життя громадянами України шляхом голосування.

Розрізняють імперативний та консультативний, конституційний та законодавчий, а також обов’язковий і факультативний референдуми.

Рішення імперативного референдуму має найвищу юридичну силу і не потребує жодного затвердження. рішення ж консультативного референдуму жодної юридичної сили не має. його призначення полягає в установленні думки голосуючих з приводу того чи іншого питання. Конституційний референдум — це референдум, внаслідок якого затверджується, змінюється або відхиляється конституція. якщо ті самі питання вирішуються стосовно звичайного закону, референдум є законодавчим.

Обов’язковий референдум — це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених законом питань. Якщо ж референдум є одним з можливих, але не обов’язкових шляхів вирішення тих чи інших питань, референдум вважається факультативним.

Питання проведення референдумів в Україні врегульовано Конституцією та ЗУ “про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р.

В Україні проводяться всеукраїнські референдуми, референдуми АрК та місцеві референдуми.

Закони та інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу щодо законодавчих актів ВрУ, ВРАРК, нормативних актів президента України, Кабінету Міністрів України, виконавчих органів влади АРК, підзаконних актів міністерств і відомств України та АРК, рішень місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу щодо рішень місцевих рад, на території яких він проводиться.

Предметом всеукраїнського референдуму може бути:

затвердження КУ, її окремих положень та внесення до КУ змін і доповнень;

прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень;

прийняття рішень, які визначають основний зміст КУи, законів України та інших правових актів.

Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питння щодо реалізації права народу України на самовизначення та входження України до складу державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.

На всеукраїнський референдум не виносяться питання:

віднесені законодавством України до компетенції органів суду і прокуратури;

податків та бюджету;

амністії та помилування;

про вжиття органами державної влади України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров’я та безпеки громадян;

пов’язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції ВРУ, президента України та Кабінету Міністрів України.

Предметом місцевого референдуму може бути:

прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до компетенції органів місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих рад та їх виконавчих органів;

питання дострокового припинення повноважень відповідної місцевої ради та її голови.

Місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються також питання про об’єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр; питання про зміну базового рівня місцевого самоврядування у сільських районах тощо.

На місцеві референдуми не виносяться питання:

про скасування законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування вищого рівня;

віднесені до компетенції органів суду і прокуратури;

податків та бюджету;

пов’язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної місцевої ради та її виконавчих органів.

Всеукраїнський референдум призначається ВР або президентом України. ВРУ проголошує проведення всеукраїнського референдуму з питань про зміну території України. президент України призначає всеукраїнський референдум:

за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право брати участь у референдумі, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей України і не менш як по 100 000 підписів у кожній з них;

на затвердження всеукраїнським референдумом рішення ВРУ, прийняте не менш як двома третинами від її конституційного складу, про внесення змін до розділів КУ “Загальні засади”, “Вибори. референдум” та “Внесення змін до КУ”.

Місцеві референдуми призначаються відповідними місцевими радами. Зокрема місцева рада призначає місцевий референдум на вимогу депутатів, що становлять не менш як половину від загального складу ради, або на вимогу, підписану однією десятою частиною громадян України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці і мають право брати участь у референдумі.

Закони, інші рішення, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише новим референдумом. Зміну або скасування законів та інших рішень, прийнятих референдумом, може здійснити також відповідно ВРУ, ВРАРК, місцева рада більшістю не менш як у дві третини від свого загального складу з обов’язковим наступним затвердженням на референдумі, який повинен бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування.

Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведено не раніш як через 5 років, а місцевий референдум — не раніш як через рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.

78.

Предметом референдуму є питання, що виноситься на референдум, або сукупність запропонованих варіантів кількох питань. Конституція України визначає межі використання всеукраїнського референдуму, зокрема його предмет не можуть становити питання податків, бюджету та амністії (ст. 74).

Питання зміни території України (ст. 73 Конституції України) та внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції (ст. 156 Конституції України) віднесено до предмета обов'язкового всеукраїнського референдуму, тобто вони не можуть бути вирішені будь-яким органом державної влади.

Предметом всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. було питання про затвердження Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., і з погляду міжнародного права його безумовно можна віднести до обов'язкових референдумів, оскільки на нього було винесене питання самовизначення українського народу

Стаття 3. Предмет всеукраїнського референдуму

1. Предметом всеукраїнського референдуму можуть бути будь-які питання за винятком тих, вирішення яких референдумом не допускається Конституцією України, законами України.

2. На всеукраїнський референдум можуть виноситися декілька питань з однієї проблеми.

3. За предметом всеукраїнський референдум може бути:

1) про схвалення нової редакції Конституції України, внесення змін до Конституції України, скасування, втрату чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України (конституційний референдум);

2) про зміну території України (ратифікаційний референдум);

3) щодо прийняття чи скасування закону України або внесення змін до чинного закону України (законодавчий референдум);

4) з будь-якого питання за винятком тих, щодо яких референдум не допускається згідно зКонституцією України (загальний референдум).

Питання про предмет референдуму, визначені нормативними положеннями закону, називаються формулою референдуму.

Формули референдумів поділяють на звернення до виборчого корпусу з приводу запропонованого питання та народний вибір, тобто пропонування голосуючому двох і більше варіантів вирішення проблеми.

Формула всеукраїнського референдуму передбачає такі вимоги:

- неприпустимим є винесення на референдум питань, передбачених чинним законодавством;

- формула всеукраїнського референдуму повинна передбачати оптимальний варіант вирішення проблеми, винесеної на референдум;

- формула повинна давати можливість реалізувати рішення референдуму як самостійного законодавчого акта та виключати будь-які його "доопрацювання";- формула має передбачати

безальтернативний характер відповідей ("так", "ні", "прийняти", "відхилити"); неприпустимою є можливість часткового висловлення виборця з проблеми референдуму;

- питання мають бути актуальними, лаконічними та зрозумілими для пересічного виборця.

Щодо кількості питань, які виносяться на референдум, як свідчить досвід, проведення референдуму з множинних питань має наслідком проблему з реалізацією його рішень.

79.

Стаття 15. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою

1. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою - це форма прийняття громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення з урахуванням обмежень, встановленихКонституцією України та цим Законом.

2. Шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізувати своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України (установчу владу) у порядку, який визначений цим Законом.

3. Шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення, може в порядку, який визначений цим Законом, схвалювати нову редакцію Конституції України, вносити зміни до Конституції України, скасовувати, визнавати таким, що втрачає чинність, чи визнавати нечинним закон про внесення змін до Конституції України.

4. Через всеукраїнський референдум за народною ініціативою Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення, може в порядку, який визначений Конституцією України та цим Законом, приймати закони України (вносити до них зміни), крім законів, прийняття яких на референдумі не допускається згідно з Конституцією України, скасовувати закони України, визнавати закони України такими, що втратили чинність, чи визнавати нечинними закони України або окремі їх положення.

5. За народною ініціативою може бути проведено всеукраїнський референдум з будь-яких питань, за винятком тих, щодо яких всеукраїнський референдум не допускається згідно з Конституцією України.

6. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

7. Указ Президента України щодо проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою опубліковується в офіційних друкованих виданнях протягом трьох днів з моменту його підписання.

Стаття 14. Суб'єкти ініціювання всеукраїнського референдуму та призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму

1. Суб'єктами ініціювання всеукраїнського референдуму є Український народ, Верховна Рада України у випадках та порядку, встановлених Конституцією України та цим Законом.

2. Суб'єктом призначення (проголошення) є Президент України та Верховна Рада України.

3. Конституційний референдум щодо внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України призначається Президентом України за ініціативою Верховної Ради України, з урахуванням вимог частини восьмої статті 22 цього Закону.

4. Ратифікаційний референдум щодо зміни території України призначається Верховною Радою України.

5. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою проголошується Президентом України, з урахуванням вимог частини восьмої статті 22 цього Закону.

Стаття 28. Порядок проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою

1. Президент України після отримання рішення Центральної виборчої комісії про загальні підсумки збирання підписів громадян України під вимогою про проведення всеукраїнського референдуму та виконанні вимог частини восьмої статті 22 цього Закону видає указ про проголошення референдуму із зазначенням дати його проведення та сформульованими питаннями або проектом закону, що виносяться на всеукраїнський референдум.

2. Указом Президента України про призначення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою визначається дата його проведення, якою є остання неділя п'ятдесятиденного строку від дня видання указу.

80.

Стаття 22. Засади організації і проведення всеукраїнського референдуму

1. Організація і проведення всеукраїнського референдуму здійснюються відкрито і гласно.

2. Рішення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що стосуються всеукраїнського референдуму, доводяться до відома громадян України через засоби масової інформації у строки, визначені цим Законом.

3. Держава гарантує громадянам України, політичним партіям та громадським організаціям, ініціативній групі з проведення всеукраїнського референдуму право вільно обговорювати доцільність проведення всеукраїнського референдуму, вести агітацію щодо питань, винесених на всеукраїнський референдум, на зборах, мітингах, демонстраціях, у друкованих виданнях, аудіовізуальними (електронними) засобами масової інформації.

4. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані сприяти проведенню зборів і мітингів з обговорення питань, які виносяться на всеукраїнський референдум, завчасно сповіщати громадян України про час і місце їх проведення, надавати у необхідних випадках приміщення та здійснювати інші заходи для забезпечення вільного та свідомого волевиявлення громадян.

5. Рішення комісій референдуму, а також рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються всеукраїнського референдуму, доводяться ними до відома громадян через друковані засоби масової інформації або, у разі неможливості, оприлюднюються в інший спосіб.

6. Засоби масової інформації зобов'язані об'єктивно висвітлювати хід підготовки і проведення референдуму, надавати збалансовану інформацію стосовно змісту питання референдуму та юридичних наслідків референдуму. Представникам засобів масової інформації гарантується безперешкодний доступ на всі публічні заходи, пов'язані з референдумом, а на засідання комісій референдуму та на дільницю референдуму в день голосування - на умовах, визначених цим Законом. Комісії референдуму, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові і службові особи цих органів зобов'язані в межах своїх повноважень надавати їм інформацію щодо підготовки і проведення референдуму.

7. Дипломатичні та інші офіційні представництва, консульські установи України, при яких утворені закордонні дільниці референдуму в державах, де проживає значна кількість громадян України, які мають право голосу, забезпечують опублікування в місцевих засобах масової інформації відомостей про час і місце голосування, про місцезнаходження відповідних дільниць референдуму, про порядок та строки звернення до дільничних комісій референдуму, зокрема з питань включення учасників всеукраїнського референдуму до списку учасників всеукраїнського референдуму на закордонній дільниці референдуму.

8. Президент України, Центральна виборча комісія зобов'язані здійснювати перевірку щодо відповідності Конституції України, законам України питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум, зокрема, за народною ініціативою.

81.

Закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України і Автономної Республіки Крим, рішень місцевих рад. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень місцевих рад, на території яких вони проводяться. Закони і інші рішення, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами і залежно від виду референдуму можуть бути скасовані або змінені лише на основі: — референдуму або акту Верховної Ради України (для законів і рішень, прийнятих всеукраїнським референдумом), — акту Верховної Ради Автономної Республіки Крим (для законів і рішень, прийнятих референдумом АРК), — рішення місцевої ради (для рішень місцевого референдуму). Для скасування або зміни результатів референдуму необхідне рішення, прийняте більшістю не менше 2/3 від загального числа депутатів відповідної ради з обов'язковим затвердженням на референдумі, який повинен бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування.

82.

За порушення виборчих прав громадян України передбачена юридична відповідальність, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних або юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються силою державного впливу. За порушення виборчих конституційно-правових норм, закріплених у Конституції і законах України, чинним законодавством передбачена адміністративна, кримінальна, конституційна та інші види відповідальності.

Адміністративна відповідальність за порушення виборчих прав громадян України встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП) від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х 1.

Підставою для адміністративної відповідальності в конституційному праві є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охороняються чинним конституційним законодавством України, Так, глава 15-А КпАП "Адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення" передбачає такі види покарання:

* порушення вимог закону про виготовлення нового примірника списку виборців для повторного голосування з урахуванням уточнень, внесених до списку виборців у день голосування, тягне за собою накладення штрафу на членів виборчої комісії від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. З ст. 212-7 КпАП);

* порушення передбаченого законом порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму з використанням друкованих, електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації або надання переваги в інформаційних телерадіопередачах чи друкованих засобах масової інформації будь-якому кандидату, політичній партії (блоку), їх передвиборним програмам власниками, посадовими чи службовими особами, творчими працівниками засобів масової інформації тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 1 ст. 212-9 КпАП);

* супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями, що мають агітаційний характер, а також в іде о-, аудіозаписами, кінозйомками, фотоілюстраціями про дії посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування як кандидатів у депутати та на посади сільських, селищних, міських голів тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 3 ст. 212-9 КпАП); * виготовлення або замовлення виготовлення під час виборчого процесу друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск, або у яких така інформація означена неправильно чи неповно, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб від п'ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 1 ст. 212-13 КпАП);

* замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад встановлену рішенням відповідної виборчої комісії кількість тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 212-16 КпАП);

* звільнення члена виборчої комісії з роботи або переведення його на нижчу посаду з підстав, пов'язаних із виконанням його обов'язків у виборчій комісії, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 2 ст. 212 -19 КпАП);

* порушення встановленого законом порядку опублікування документів та іншої інформації, пов'язаних з підготовкою і проведенням виборів, референдуму виборчою комісією чи засобом масової інформації, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 212-20 КпАП).

Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) від 6 липня 2005 року, удосконалив механізм адміністративної юридичної відповідальності за порушення норм конституційного права України. Так, глава 6 визначила особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій. Проте КАСУ не визначив механізм адміністративного провадження у справах із застосуванням адміністративної відповідальності до інших видів конституційних правопорушень.

Кримінальна відповідальність за порушення виборчих прав громадян України встановлена Кримінальним кодексом України (далі -ККУ), що набув чинності 1 вересня 2001 року. ККУ встановлює кримінально-правову відповідальність за окремі види конституційно-правових правопорушень. Зокрема розділ V "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина" ККУ передбачає кримінальну відповідальність за:

* втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму, карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (ч. 4 ст. 157);

* викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу або скриньки з бюлетенями або незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями караються штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років (ч.4ст. 157);

* умисне надання членом виборчої комісії громадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більш ніж один раз у ході голосування або надання виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списку виборців на відповідній виборчій дільниці, або надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (ч. 8 ст. 158);

* умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів або референдуму, що виявилося у розголошенні змісту волевиявлення громадянина, який взяв участь у виборах або референдумі, карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років (ч. 1 ст. 159) та ін.

Порядок застосування кримінальної відповідальності за конституційні правопорушення визначається Кримінальним процесуальним кодексом України.

Конституційно-правова відповідальність за порушення виборчих прав громадян України - це вид юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-правових відносин, передбачений нормами конституційного права. Так, Закон України "Про вибори Президента України" встановлює таку конституційно-правову відповідальність:

* виборча комісія може прийняти мотивоване рішення про позбавлення права присутності на засіданні осіб (членів виборчих комісій вищого рівня, кандидатів на пост Президента України, їх довірених осіб, офіційних спостерігачів від кандидатів на пост Президента України, партій (блоків) (разом не більше двох осіб від одного кандидата на пост Президента України), офіційних спостерігачів від іноземних держав і міжнародних організацій, представників ЗМІ (не більше двох осіб від одного ЗМІ), якщо вони неправомірно перешкоджають проведенню засідання (ч. 11 ст. 28);

o рішення виборчої комісії, що суперечить законодавству України або прийняте з перевищенням її повноважень, може бути скасоване виборчою комісією вищого рівня або судом (ч. 18 ст. 28);

* повноваження окружної, дільничної виборчої комісії можуть бути достроково припинені виборчою комісією, яка її утворила, за власною ініціативою або на підставі рішення суду в разі порушення комісією Конституції та законів України (ч. 2 ст. 30);

* ЦВК уповноважена приймати рішення про відмову у реєстрації кандидата на пост Президента України протягом п'яти днів з дня прийняття документів (ч. 9 ст. 51);

* визнання дільничною виборчою комісією голосування на виборчій дільниці недійсним (ст. 80). Отже, за порушення виборчих прав громадян України може бути застосовано конституційно-правову, адміністративну, кримінальну та інші види юридичної відповідальності, що гарантує і забезпечує право кожного громадянина на участь в управлінні державою.

83.

Орган держави — це певна державна інституція, яка засновується і утворюється державою у встановленому порядку і діє за її уповноваженням.

Систему органів державної влади, за Конституцією України, складають:

1. Орган законодавчої влади.

2. Глава держави.

3. Органи виконавчої влади.

4. Інші органи держави.

Органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Верховна Рада є загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади, який складається з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).

Главою держави є Президент України. За Конституцією, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).

Органи виконавчої влади, за Конституцією, становлять собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції, Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124).

До органів судової влади належать також Вища рада юстиції. Поряд з цими органами державної влади є органи, які передбачені Конституцією, але безпосередньо не віднесені до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:

- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;

- демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);

- системність і структурованість;

- конституційність, законність в організації й діяльності;

- постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;

- врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки й практики державного будівництва;

- гарантування діяльності органів державної влади.

Публічна влада виступає у двох формах: 1) державна влада, 2) влада місцевого самоврядування (муніципальна влада). Для обох форм публічної влади притаманна низка спільних ознак:

– спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій;

– інституційний характер, тобто функціонування через відповідні публічні інститути (органи публічної влади);

– легітимність;

– відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення;

– об’єднання підвладних за територіальною ознакою;

– загальність, тобто охоплення владою всіх осіб на відповідній території;

– безперервність функціонування (за наявності окремих тимчасових органів);

– універсальність, тобто спрямованість на вирішення усіх справ суспільного значення;

– обов’язковість владних рішень для всіх суб’єктів на відповідній території;

– функціонування у правових формах (нормотворчій, установчій, правозастосовчій, контрольній та інтерпретаційній), тобто діяльність за законодавчо встановленою процедурою і оформлення владних рішень правовими актами;

– можливість використання передбачених законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень;

– право встановлювати і стягувати загальнообов’язкові податки і збори з населення; самостійне формування бюджету.

ознаки органу державної влади:

1) орган державної влади - організаційно відокремлена і відносно самостійна частина єдиного державного апарату України;

2) внутрішня структура органу державної влади - це система різних за характером, значенням, рівнем посад, що заміщуються лише громадянами України (наприклад, статті 38, 76, 103 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 p.). Тобто, орган державної влади України - це колектив людей- громадян України, які мають статус державного службовця або інший спеціальний статус ;

3) орган державної влади завжди має статутно-правовий характер, тобто, на відміну від інших організацій він засновується на підставі Конституції та законів України, інших нормативних актів. Цим орган уповноважується державою діяти від її імені та за її дорученням. При цьому визначений порядок формування органу передбачає обрання або призначення його посадових осіб. Наприклад, згідно з Конституцією України Президент України обирається громадянами України (ст. 103), а члени Кабінету Міністрів України призначаються Президентом України (ст. 114). Відповідно порядок обрання Президента України визначається Конституцією (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України», а порядок формування Кабінету Міністрів України - Конституцією України (ст. 114);

4) заснування будь-якого органу державної влади обумовлено необхідністю здійснення завдань і функцій держави. При цьому участь того чи іншого органу в їх здійсненні може бути різною. Так, якщо Президент України, Верховна Рада України беруть участь у реалізації практично всіх функцій держави, то Міністерство закордонних справ є органом спеціальної компетенції, воно утворене з метою забезпечення реалізації зовнішніх функцій. Ця ознака, зокрема, дозволяє відокремити органи державної влади від органів місцевого самоврядування, які згідно з Конституцією України не входять до системи органів державної влади, а їх утворення обумовлене необхідністю здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування;

84.

Принципи організації та діяльності органів державної влади - це основоположні вихідні положення, на яких базуються побудова й функціонування органів державної влади. Принципи організації та діяльності органів державної влади дістали закріплення в Конституції та в законах України, і їх можна поділити на дві групи:

1) універсальні притаманні всім видам органів державної влади, державному апарату України в цілому;

2) спеціальні - такі, що визначають побудову й функціонування лише окремих видів органів державної влади і пов'язані зі специфікою здійснення відповідних видів державної діяльності.

* * *

Універсальними конституційними принципами організації та діяльності органів державної влади України є:

1. Принцип суверенності та єдності системи органів державної влади - полягає в тім, що система органів державної влади (державний апарат у цілому) від імені й за дорученням народу України виступає носієм державної влади, а діяльність органів державної влади базується на засадах верховенства, повноти й неподільності державної влади в середині країни та незалежності від будь-якої іноземної влади і рівноправності в зовнішніх зносинах. Цей принцип випливає з положень статей 1, 5 Конституції України.

2. Принцип поділу влади - стосовно організації та діяльності органів державної влади випливає з положень ст. б Конституції України і виявляється в тім, що, по-перше, органи законодавчої та виконавчої влади формуються відносно незалежним один від

одного шляхом (Верховна Рада України обирається виборцями, а персональний склад органів виконавчої влади визначається Президентом України або відповідними посадовими особами органів виконавчої влади); по-друге, сфери компетенції органів, що їх здійснюють різні гілки влади, чітко розмежовані Конституцією України; по-третє, різні види органів державної влади наділені Конституцією України взаємними контрольними повноваженнями, які в сукупності становлять систему «стримувань і противаг».

3. Принцип законності - випливає із загальнішого конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) і полягає в тім, що органи державної влади організуються і діють лише на підставі та в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (ст. 19 Конституції України).

4. Принцип участі громадян у формуванні й діяльності органів державної влади - отримав досить широку конкретизацію в Конституції України. Так, у ч. 1 ст. 38 йдеться про право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, а в ч. 2 ст. 38 - про те, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби.

Важливою формою участі громадян у діяльності органів державної влади є індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40), а також реалізація їх конституційного права оскаржувати в суді рішення, діяльність чи бездіяльність органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб

Принцип позапартійності - закріплюється в ч. З ст. 37 і полягає в забороні створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах державної влади (за винятком Верховної Ради України, де утворюються партійні фракції), а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Першочергове значення в дослідженні принципів державної влади мають загальні принципи (основні засади) державної влади. До загальних принципів державної влади, як правило, відносяться наступні:

принцип суверенності держави;

принцип здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та її єдності;

принцип демократизму формування і функціонування органів державної влади (виборності, гласності тощо);

принцип верховенства права;

принцип гуманізму органів державної влади, визнання людини найвищою соціальною цінністю;

принцип системності і структурованості ортанів державної влади;

принцип постійності і детермінованості складу і повноважень органів державної влади;

принцип конституційності і законності організації і діяльності органів державної влади;

принцип поєднання засад колегіальності і єдиноначальності в організації і діяльності органів державної влади;

принцип поєднання в системі органів державної влади цент ральних, вищих, верховних і місцевих органів державної влади;

принцип поєднання в системі органів державної влади органів загальної і спеціальної компетенції;

принцип поєднання державної влади і безпосереднього народовладдя, безпосередної і представницької демократії;

принцип поєднання державної влади і місцевого самоврядування;

принцип поєднання національного і міжнародного права у регулюванні організації і діяльності органів державної влади;

принцип територіальності державної влади:

принцип гарантованості організації і діяльності органів державної влади і їх відповідальності.

Систему органів державної влади, за Конституцією України, складають:

1. Орган законодавчої влади.

2. Глава держави.

3. Органи виконавчої влади.

4. Інші органи держави.

До органів судової влади належать також Вища рада юстиції.

Поряд з цими органами державної влади є органи, які передбачені Конституцією, але безпосередньо не віднесені до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:

- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;

- системність і структурованість;

- конституційність, законність в організації й діяльності;

- постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;

- гарантування діяльності органів державної влади.

– спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій;

– легітимність;

– відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення;

– об’єднання підвладних за територіальною ознакою;

– загальність, тобто охоплення владою всіх осіб на відповідній території;

– безперервність функціонування (за наявності окремих тимчасових органів);

– універсальність, тобто спрямованість на вирішення усіх справ суспільного значення;

– обов’язковість владних рішень для всіх суб’єктів на відповідній території;

– можливість використання передбачених законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень;

85.

Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

В Україні, як і у більшості сучасних демократичних держав, здійснення законодавчої влади доручається Основним Законом виборним представницьким органам. Звичайно їх іменують законодавчими зборами, або легіслатурами (від лат, lех — закон і latus— внесений, встановлений), під якими розуміють політичні інститути, влада яких визначається тим, що їх члени є представниками суспільства.

Проте, законодавча діяльність не єдина в процесі функціонування представницьких органів, хоч і основна. Крім неї, цим органам властиві також установча та контрольна функції.

Щодо змісту компетенції Верховної Ради України, то він є парламентом з відносно обмеженою компетенцією порівняно з правовим статусом органів виконавчої влади і, зокрема, Кабінету Міністрів України, законодавче визначення компетенції якого і досі не здійснено, що дає змогу цьому органу виходити за межі його конституційних повноважень.

Отже, парламент здійснює реалізацію таких функцій, як представницька, установча, законодавча та контрольна. Саме тому, на відміну від легіслатур, з урахуванням перелічених функцій існує інший збірний термін "парламент" (від франц. рагler— говорити).

Основними ознаками сучасного парламенту, в тому числі й Верховної Ради України, є:

парламент є представницьким органом народу і саме тому він формується шляхом виборів на основі принципів, закріплених Конституцією, на визначений у ній строк;

парламент є колегіальним органом, що складається з обраних шляхом виборів парламентаріїв (народних депутатів), чисельність яких визначається кількісним і представницьким критеріями, необхідними для забезпечення всіх функцій і повноважень, здійснюваних парламентом на основі Конституції;

парламент дістає мандат довіри безпосередньо від народу як єдиного джерела влади;

парламент повинен мати легітимний характер, який виникає, як уже зазначалося, з легітимності державної влади;

парламент — це загальнодержавний орган, діяльність і повноваження якого поширюються на всю територію держави;

парламент — орган загальної компетенції, до відання якого належать усі питання, які вимагають законодавчого регулювання.

0тже, парламент України — це виборний, колегіальний, загальнодержавний представницький орган, який функціонує в умовах демократичного правління і компетентний здійснювати законодавчу, установчу та контрольну діяльність.

86.

Верховна Рада України є виборним колегіальним органом. Чергові вибори народних депутатів проводяться в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень парламенту України. У разі вибуття депутата, обраного в одномандатному окрузі, Центральною виборчою комісією призначаються проміжні вибори.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншій представницький мандат або перебувати на державній службі. Перед вступом на посаду народні депутати складають перед Верховною Радою України присягу.

Чинний Закон «Про вибори народних депутатів України», прийнятий 18 жовтня 2001 р., офіційно закріпив формування парламенту за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. Перехід від мажоритарної до змішаної виборчої системи передбачався ще Конституційним договором 1995 р., але гостра дискусійність даного питання серед широких науково-практичних і політичних кіл призвела до того, що Конституція України не містить чіткого положення, за якою системою проводяться вибори до Верховної Ради України, обмежуючись вказівкою на те, що порядок проведення виборів народних депутатів встановлюється законом (ч.3 ст.77).

Правом висування кандидатів у народні депутати наділені громадяни України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) або шляхом самовисування.

Із 450 депутатів парламенту одна половина обирається за одномандатними виборчими округами за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а друга половина – за пропорційною системою у межах єдиного загальнодержавного багатомандатного виборчого округу. Виборчий процес включає такі етапи: 1) складання списків виборців; 2) утворення одномандатних округів; 3) утворення виборчих комісій; 4) висування та реєстрація кандидатів у депутати; 5) проведення передвиборної агітації; 6) голосування; 7) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів; 8) реєстрація обраних депутатів. Кожний із зазначених етапів відрізняється за складом учасників і змістом правовідносин, що складаються, юридичними фактами їх виникнення, а також за своїми юридичними наслідками. При цьому всі стадії логічно і юридично взаємопов’язані, являючи собою неподільне ціле, завершену систему. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів.

Вибори народних депутатів організовують і проводять органи публічної влади спеціальної компетенції – виборчі комісії. Закон виділяє три рівні цих органів: Центральну, окружні та дільничні виборчі комісії. При цьому Центрвиборчком виступає одразу у двох якостях: стосовно виборів за мажоритарною системою він є органом, який очолює систему виборчих комісій, здійснює методичне забезпечення діяльності виборчих комісій і спрямовує їх діяльність, а на «пропорційних» виборах відіграє ще й роль окружної комісії. Центральна виборча комісія здійснює на всій території України контроль за виконанням виборчого законодавства, розробляє і затверджує кошторис видатків на підготовку і проведення виборів, здійснює контроль за використанням виборчих фондів політичних партій і партійних блоків, утворює виборчі округи, встановлює форми виборчих бюлетенів, а також володіє багатьма іншими повноваженнями на всіх стадіях виборчого процесу.

Центральна виборча комісія є єдиним постійно діючим державним органом у системі виборчих комісій і складається з 15 членів, які призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 6 років. Закон передбачив спеціальну норму, спрямовану на забезпечення стабільності персонального складу Центрвиборчкому: після сформування його склад не може бути змінений більше ніж на третину протягом одного року. З 15 членів цієї комісії не менше семи (у тому числі голова, його заступник і секретар) повинні мати вищу юридичну освіту.

Значна роль в організації і проведенні виборів на місцях відведена окружним і дільничним виборчим комісіям. Окружні виборчі комісії створюються Центральною виборчою комісією не пізніш як за 80 днів до дня виборів і припиняють свою діяльність через 10 днів після дня офіційного оприлюднення результатів виборів. Окружні виборчі комісії забезпечують підготовку та проведення виборів депутатів в межах одномандатного округу, створюють виборчі дільниці й дільничні виборчі комісії, реєструють кандидатів у депутати і встановлюють результати виборів по одномандатному виборчому округу, здійснюють підрахунок голосів, поданих на території округу по загальнодержавному («пропорційному») виборчому округу, а також здійснюють інші повноваження, передбачені Законом «Про вибори народних депутатів України».

Дільничні виборчі комісії найбільше наближені до населення: вони перевіряють точність списків виборців на виборчій дільниці, забезпечують можливість ознайомлення виборців зі списком виборців, приймають і розглядають заяви про неточності у списку і вирішують питання про внесення відповідних змін до нього, завчасно надсилають виборцям іменні запрошення, організовують голосування на виборчих дільницях і т.ін. Утворюються ці комісії відповідними окружними комісіями не пізніш як за 35 днів до дня виборів і припиняють своє існування через 10 днів після офіційного оприлюднення результатів виборів.

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання (ч. 1 ст. 90 Конституції України). У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану (ч. 4 ст. 83 Конституції України). Відтак конституційна норма про те, що строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять років (ч. 5 ст. 76 Конституції України), має досить умовний характер.

Можливість дострокового припинення повноважень Верховної Ради України визначена ч. 2 ст. 90 Конституції України.

Дострокове припинення повноважень парламенту - виняткове право глави Української держави. Ініціатива розпуску Верховної Ради України належить Президентові України, будь-яка інша посадова особа чи державний орган не уповноважені вчиняти такі дії. Водночас розпуск парламенту - це право Президента України, а не обов'язок. Глава держави має право підписати відповідний Указ, суворо дотримуючись Конституції України, а не керуючись власними уподобаннями. Розпуск Верховної Ради України здійснюється на основі Указу Президента України про дострокове припинення повноважень парламенту з одночасним призначенням дати позачергових виборів до Верховної Ради України.

Достроково припинити повноваження Верховної Ради України Президент України має право, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ч. 2 ст. 90 Конституції України).

Президент України не може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

* Верховна Рада України обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання (ч. З ст. 90 Конституції України);

* повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень парламенту (ч.4 ст. 90 Конституції України).

Варто зауважити, що ст. 90 Конституції України не містить обмеження права Президента України щодо розпуску Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану. Це зумовлено тим, що вибори народних депутатів України до Верховної Ради України протягом цього часу не проводяться (ч. 4 ст. 83 Конституції України), що зумовлює неможливість дострокового припинення повноважень парламенту в Україні за таких обставин.

Загалом конституційні обмеження повноважень глави держави щодо дострокового припинення

повноважень Верховної Ради України є цілком виправданими, оскільки надмірна залежність парламенту від глави держави обмежувала б можливості Верховної Ради України у виборі тих чи інших законодавчо визначених способів регулювання складних суспільних відносин.

87.

Функції: Регулятивна функція Верховної Ради України полягає у правовому (законодавчому) врегулюванні організації і діяльності системи органів державного управління.

Кадрова функція Верховної Ради України полягає у призначенні на посади та звільненні з посад в органах державного управління одноособово чи за пропозицією відповідної посадової особи чи органу державної влади.

Контрольну функцію Верховна Рада України здійснює безпосередньо або через утворювані нею органи. Парламент здійснює контроль за: забезпеченням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України; додержанням законів та інших актів, які приймає Верховна Рада України; за виконанням загальнодержавних програм і бюджету; за діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує. Органом, який здійснює контрольні функції парламенту щодо використання коштів Державного бюджету є Рахункова палата, яка є постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю, який утворюється верховною Радою України і підзвітний їй.

Сутність установчої функції загалом полягає в утворенні, реорганізації і ліквідації організацій. Установча функція в діяльності Верховної Ради щодо системи державного управління полягає в праві затверджувати загальну структуру та чисельність Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України.

До повноважень та завдань ВРУ належать:

внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції;

призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

прийняття законів;

затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;

призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України.

У своїй діяльності Верховна Рада України керується Конституцією України, Законами України, Регламентом Верховної Ради України (який приймається відповідним законом), Законом про вибори народних депутатів, а також міжнародними Актами

88.

Кількісний склад і структура Верховної Ради України визначаються Конституцією України, Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" та законами про окремі її інститути.

Згідно зі ст. 76 Конституції України, конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів України, що обираються громадянами України на основі загального, рівного та прямого виборчого права через таємне голосування строком на п´ять років і здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Народним депутатом України може бути громадянин України, котрий на день виборів досяг 21 року, має право голосу та проживає в Україні протягом останніх 5 років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який мав судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку.

Установлення вікового цензу (не молодший від 21 року) зумовлене необхідністю набуття ними певного життєвого досвіду, потрібного для розв´язання складних державних питань у парламенті (віковий ценз характерний і для парламентарів інших країн - Бельгія, Велика Британія, Російська Федерація - 21 рік; Франція, Румунія - 23 роки; Італія, Канада, США - 25 років).

Ценз п´ятирічного проживання на території України передбачає глибше розуміння й усвідомлення депутатом нагальних проблем державного та суспільного розвитку України, відповідно до цього більш компетентного виконання своїх обов´язків (у США -1 місяць; Німеччині, Японії-3 місяці; Бельгії, Франції-6 місяців; Канаді-12 місяців).

Ефективність діяльності Верховної Ради України значно залежить як від її складу, так і від структури. Конституція України та Закон України "Про Регламент Верховної Ради України" визначають, що парламент України складається з кількох підрозділів.

1. Керівні особи: Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступник голови Верховної Ради України, що обираються та відкликаються Верховною Радою України зі свого складу (ст. 88 Конституції України).

Голова Верховної Ради України веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України й органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України.

2. Депутатські фракції. Формуються на партійній основі під час першої сесії Верховної Ради України нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України та його заступників, мають право на пропорційне представництво в усіх органах Верховної Ради України й офіційних парламентських делегаціях. Депутатські фракції утворюються з метою реалізації партіями своїх передвиборчих програм, політичних та інших цілей. 3. Комітети Верховної Ради України. Вони здійснюють розгляд питань, належних до повноважень Верховної

Ради України, здійснюють законопроектну роботу, сприяють втіленню в життя законів України й інших рішень парламенту, відповідають за підготовку та проведення днів Уряду України та парламентських слухань. З пропозицій комітетів розпочинається формування порядку денного кожної чергової сесії. Ще великий уплив комітети мають на виконання затвердженого порядку денного та черговість підготовки до розгляду запропонованих питань.

4. Конституція України визначає, що Верховна Рада України затверджує перелік комітетів і обирає їхніх голів. Одночасно в чинному Законі України "Про комітети Верховної Ради України" не визначений їхній перелік і предметне відання. Тож кожне наступне скликання Верховної Ради України розпочинається з формування не лише нового складу комітетів, а й прийняття рішення щодо їх кількості (зазвичай, понад 20), назв і функцій. До складу кожного з комітетів Верховної Ради України може належати від 10 до 30 народних депутатів України. Голови комітетів і їхні перші заступники обираються Верховною Радою України. Основною формою роботи парламентських комітетів є засідання.

5. За рішенням Верховної Ради України для розгляду питань, які мають тимчасовий характер або не належать до профілю вже наявних комітетів, можуть створюватися тимчасові спеціальні комісії. Вони є незалежними в своїй діяльності. Оцінку їхній роботі дає лише Верховна Рада України. Повноваження тимчасової спеціальної комісії припиняються автоматично з прийняттям Верховною Радою України остаточного рішення щодо результатів її роботи (наприклад, "Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України по сприянню у вивченні питань, пов´язаних з перевіркою діяльності ОУН-УПА" (13 вересня 1996 р.,) "Тимчасова спеціальна комісія по підготовці і попередньому розгляду проекту нової редакції Цивільного кодексу України" (20 жовтня 1998 р.) та ін.).

6. За необхідності проведення розслідувань, пов´язаних з питаннями, що торкаються інтересів усього суспільства, Верховна Рада України може створювати тимчасові слідчі комісії (за це повинні проголосувати не менш як 150 народних депутатів). Наслідки роботи слідчих комісій доповідаються на відкритих або закритих засіданнях Верховної Ради України у формі їхніх попередніх інформацій і звітів про виконану роботу. Оскільки такі комісії не належать до органів правосуддя України, їхні висновки та пропозиції не є вирішальними для суду та слідства, мають лише рекомендаційний характер, моральне значення ("Тимчасова слідча комісія для з´ясування причин, що призвели до кризового фінансового стану Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" 5 липня 2001 p.; "Тимчасова слідча комісія для розслідування обставин порушень конституційних прав людини та громадянина стосовно таємниці телефонних розмов" 7 березня 2002 p.).

Загалом Верховною Радою України за період (1990-2010 pp.) було створено більше 100 тимчасових і слідчих комісій. Більшість з них відзвітували про проведену роботу з прийняттям відповідного рішення Верховною Радою України чи виконали своє призначення в інший спосіб.

7. Апарат Верховної Ради України. На нього покладається здійснення правового, наукового, організаційного, документального, інформаційного, фінансово-господарського, матеріально-технічного, соціально-побутового й іншого забезпечення діяльності парламенту та народних депутатів України. Питання затвердження структури Апарату Верховної Ради України, призначення на посаду та звільнення з посади його керівника вирішуються виключно Верховною Радою України. Організовує роботу Апарату Голова Верховної Ради України. У складі Апарату функціонують такі підрозділи: Керівництво Апарату Верховної Ради України, Секретаріат Голови Верховної Ради України; Секретаріат Першого заступника Голови Верховної Ради України; Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України; Секретаріати комітетів, депутатських фракцій; Головне науково-експертне управління; Головне юридичне управління; Головне управління документального забезпечення; Головне організаційне управління; Інформаційне управління; Управління комп´ютеризованих систем; Управління по зв´язкам з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування; Управління забезпечення міжпарламентських зв´язків; Управління кадрів; Відділ зв´язків з органами правосудця; Відділ контролю; Відділ з питань звернень громадян; Перший відділ; Сектор мобілізаційної роботи; Управління справами. Гранична кількість структури апарату становить 900 одиниць.

89.

Форми роботи Верховної Ради України об'єктивно обумовлені необхідністю забезпечення ефективної діяльності найбільшого за персональним складом колегіального органу державної влади, поєднання спільної роботи депутатського корпусу з індивідуальною роботою депутатів у парламенті та виборчому окрузі, попередньої підготовки питань і спільного прийняття остаточних рішень.

Виходячи з функціонального призначення парламенту, основною правовою формою його роботи є нормотворча форма. Нормативними є всі закони України, а також деякі постанови Верховної Ради України (наприклад, постанови «Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем їх проживання в Україні» від 17 грудня 1993 року № 3748-XII, «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20 квітня 2000 року № 1678-ІП та ін). У межах нормотворчої форми вирізняються законопроектне та ординарне провадження, результатами яких є підготовлені законопроекти чи акти нормативного характеру

Установча форма діяльності парламенту складається з низки проваджень, спрямованих на внесення змін до структури державного механізму, власної структури парламенту, а також кадрових змін. Зокрема, можна вирізнити провадження щодо обрання Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів; щодо обрання суддів; призначення третини складу Конституційного Суду, членів Центральної виборчої комісії, голови Національного банку України; щодо надання згоди на призначення Президентом на посаду Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора, Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна та інші. Кожне з цих установчих проваджень проходить певні процесуальні стадії і, як правило, завершується прийняттям постанови Верховної Ради України.Контрольна форма діяльності залежить від

предмета (об'єкта) контролю. Контрольні провадження можуть бути щодо імпічменту Президенту України, щодо резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, щодо спостереження за конституційністю та законністю актів органів державної влади та інші. Вони можуть завершуватися, наприклад, внесенням конституційного подання до Конституційного Суду України.

Правозастосовча форма діяльності не належить до числа основних правових форм роботи парламенту, але має істотне значення з точки зору забезпечення національної безпеки й оборони України, гарантування основних прав та свобод людини і громадянина. Йдеться, насамперед, про провадження щодо затвердження указів Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Правозастосовчі провадження, пов'язані із забезпеченням національної безпеки, відзначаються оперативністю (рішення має бути прийняте протягом двох днів з моменту звернення глави держави) і завершуються схваленням відповідної постанови Верховної Ради України.

Інтерпретаційна форма діяльності парламенту на сьогодні обмежена тлумаченням постанов Верховної Ради України, оскільки офіційне тлумачення Конституції та законів України є прерогативою Конституційного Суду України.

Кожна з правових форм діяльності Верховної Ради України здійснюється у відповідних організаційних межах, які надають процесу вироблення й прийняття владних рішень логічно завершеного, стрункого, внутрішньо узгодженого вигляду. Згідно зі ст. 82 Конституції України, Верховна Рада України працює сесійно. Сесія є основною, універсальною організаційною формою роботи парламенту, доцільність якої доведена світовою практикою парламентаризму. Вона дає змогу

органічно поєднати персональну роботу депутатів з колективною роботою найвищого представницького органу. Саме під час сесій проводяться пленарні засідання парламенту та його органів.

У роботі парламенту застосовуються й такі організаційні форми, як індивідуальна робота його керівництва і народних депутатів, засідання депутатських об'єднань, комітетів і тимчасових комісій, Погоджувальної ради депутатських фракцій (груп), парламентські та комітетські слухання, «Дні уряду» тощо. Допоміжний характер мають такі форми, як індивідуальний прийом громадян, робота зі зверненнями громадян, офіційні візити парламентських делегацій, зустрічі керівництва Верховної Ради України з керівниками інших органів державної влади, брифінги і прес-конференції для журналістів, «гарячі лінії» за участю керівників парламенту та лідерів депутатських об'єднань.

Матеріально-технічні форми діяльності парламенту здійснюються підрозділами апарату Верховної Ради України. Зокрема, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове забезпечення діяльності парламенту і народних депутатів здійснює Управління справами.

90.

Стаття 75. Обрання Голови Верховної Ради України

1. Кандидати на посаду Голови Верховної Ради України виступають на пленарному засіданні в порядку внесення їх кандидатур з доповідями щодо програм своєї майбутньої діяльності - до 20 хвилин.

2. Після заслуховування доповідей кандидатів на посаду Голови Верховної Ради України проводиться обговорення цих кандидатур. Загальний час для обговорення кандидатур визначається Верховною Радою, але має становити не менше однієї години.

3. У виступах народних депутатів усі кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України обговорюються одночасно. Народні депутати мають право ставити запитання кандидатам на посаду Голови Верховної Ради України, висловлювати думку щодо їх програм, політичних, ділових та особистих якостей, агітувати за або проти кожного з них. Головуючий на пленарному засіданні з дотриманням черговості запису на виступ (стаття 33 цього Регламенту) надає рівні можливості промовцям для виступу на підтримку того чи іншого кандидата на посаду Голови Верховної Ради України.

4. Кожний кандидат на посаду Голови Верховної Ради України в будь-який час може заявити про самовідвід. Для цього головуючий на пленарному засіданні надає йому слово позачергово.

5. Рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України приймається шляхом відкритого поіменного голосування.

{Частина п'ята статті 75 в редакції Закону № 5474-VI від 06.11.2012}

{Положення частини шостої статті 75 "якщо бюлетені для таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності" втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду Рішення Конституційного Суду № 15-рп/2012 від 11.07.2012}

6. Обраним Головою Верховної Ради України вважається кандидат на посаду, який отримав більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, якщо бюлетені для таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності.

7. Про обрання Голови Верховної Ради України оформляється відповідна постанова Верховної Ради, яку підписує обраний Голова Верховної Ради України.

{Частину восьму статті 75 виключено на підставі Закону № 2157-VI від 27.04.2010}

9. Повноваження Голови Верховної Ради України починаються відразу після його обрання.

Стаття 78. Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України.

Повноваження Голови Верховної Ради України

1. Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України:

1) веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою, чим засвідчує відповідність їх змісту прийнятим рішенням;

4) забезпечує оприлюднення актів Верховної Ради, які не потребують наступного підписання Президентом України;

5) здійснює повноваження, передбачені статтею 94 Конституції України;

6) представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав і міжнародними організаціями;

7) вживає заходів для забезпечення безпеки і охорони Верховної Ради відповідно до закону;

8) вживає заходів щодо охорони та захисту народних депутатів;

9) веде засідання Погоджувальної ради;

10) забезпечує дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань;

11) вживає заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях;

12) організовує розробку планів законопроектної роботи Верховної Ради;

13) організовує підготовку питань до розгляду на пленарних засіданнях;

14) здійснює контроль за своєчасним направленням і розглядом депутатських запитів;

15) видає розпорядження з питань відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відповідні документи;

16) розподіляє посадові обов'язки між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, контролює їх виконання ними;

17) визначає відповідно до предметів відання комітетів головний комітет з підготовки і попереднього розгляду проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради;

18) має право скликати і проводити засідання комітетів, тимчасових спеціальних комісій для розгляду визначених ним або Верховною Радою питань, якщо відповідний комітет або тимчасова спеціальна комісія несвоєчасно чи неналежно виконують свої функції, й повідомляє про це на найближчому пленарному засіданні;

19) порушує перед відповідними органами, посадовими особами питання про відповідальність осіб за невиконання ними вимог, встановлених цим Регламентом, законами України "Про статус народного депутата України", "Про комітети Верховної Ради України", про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України;

20) організовує роботу Апарату Верховної Ради та здійснює контроль за його діяльністю;

21) у разі необхідності скасовує розпорядження Першого заступника чи заступника Голови Верховної Ради України та керівника Апарату Верховної Ради України;

22) пропонує Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду керівника Апарату Верховної Ради України;

23) забезпечує розробку проекту кошторису Верховної Ради на наступний рік;

24) не пізніш як через два місяці після закінчення бюджетного року забезпечує подання на розгляд Верховної Ради звіту про виконання кошторису Верховної Ради за минулий рік;

25) звертається до суду з позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата в разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності;

26) виконує доручення Верховної Ради;

27) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України, законами України та цим Регламентом.

2. Розпорядження Голови Верховної Ради України можуть бути змінені, скасовані рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

91.

Стаття 1. Статус та завдання комітетів Верховної Ради України 1. Комітет Верховної Ради України (далі - комітет) - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій. 2. Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй. 3. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України Стаття 2. Нормативно-правова основа діяльності комітетів 1. Організація, повноваження та порядок діяльності комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України цим Законом, Законом України "Про статус народного депутата України" , іншими законами України, Регламентом Верховної Ради України та постановами Верховної Ради України. Стаття 3. Принципи діяльності комітетів 1. Комітети будують свою роботу на принципах:

-верховенства права;

-законності;

-гласності;

-їх рівноправності;

-доцільності;

-функціональності;

-плановості;

-наукової обґрунтованості;

-колегіальності;

-вільного обговорення і вирішення питань.

92.

1. Слідча комісія утворюється Верховною Радою України, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 12. Права слідчої комісії

1. Слідча комісія має право:

1) у порядку, визначеному законом, отримувати необхідну для своєї діяльності інформацію, документи, матеріали та інші відомості, що стосуються предмета розслідування, від державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових, службових осіб, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх керівників (або посадових осіб, що виконують їх обов'язки). Інформація, що становить державну або іншу охоронювану законом таємницю, надається в порядку, встановленому законом;

2) ознайомлюватися з документами, що мають відношення до предмета розслідування, отримувати їх копії;

3) у разі необхідності вилучати потрібні для розслідування документи з числа наданих чи отримувати їх копії, а у випадках, коли щодо цих документів надійшли відповідні запити суду або органу досудового слідства, - їх копії;

4) запрошувати осіб, зазначених у частині першій статті 19 цього Закону, для отримання показань чи пояснень з питань щодо яких проводиться розслідування слідчою комісією, заслуховувати їх на своєму засіданні, ставити їм запитання;

5) отримувати показання чи пояснення від осіб, зазначених у частині першій статті 19 цього Закону, щодо обставин, які розслідуються, за винятком випадків, встановлених законом;

6) приймати рішення про залучення фахівців для роботи в слідчій комісії;

7) звертатися за допомогою до державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових, службових осіб, керівників (або посадових осіб, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, які зобов'язані сприяти слідчій комісії при розслідуванні визначених Верховною Радою України питань;

8) призначати необхідні експертизи та запрошувати на засідання слідчої комісії експертів;

9) залучати до участі в розслідуванні працівників органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції за згодою їх керівників.

Стаття 13. Обов'язки слідчої комісії

1. Слідча комісія зобов'язана:

1) вести протоколи та стенограми засідань;

2) проводити збір інформації, показань, пояснень, документів і матеріалів, здійснювати їх дослідження;

3) вести у встановленому порядку облік вхідних і вихідних документів слідчої комісії;

4) на основі всебічного аналізу досліджених обставин готувати висновки і пропозиції для внесення їх на розгляд Верховної Ради України та пропозиції щодо проектів актів Верховної Ради України за результатами їх розгляду;

5) звітувати Верховній Раді України про хід проведення та результати розслідування відповідно до терміну та завдань, визначених Верховною Радою України;

6) передавати після завершення своєї роботи до відповідних структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України всі протоколи та стенограми засідань, а також інші матеріали слідчої комісії разом з висновками і пропозиціями. У разі направлення матеріалів слідчої комісії до Генеральної прокуратури України до відповідних структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України передаються їх посвідчені копії.

Спеціальна.

Стаття 24. Повноваження спеціальної слідчої комісії

1. Спеціальна слідча комісія діє на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом, Регламентом Верховної Ради України та прийнятими відповідно до них постановами Верховної Ради України з цього питання.

2. Спеціальна слідча комісія:

1) проводить розслідування обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину, перевіряє наявність, повноту і обґрунтованість відповідних доказів;

2) проводить розслідування у разі виявлення під час строку повноважень спеціальної слідчої комісії інших обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину без додаткового прийняття рішення Верховною Радою України з цього питання і за наявності підстав готує відповідні пропозиції щодо проекту постанови Верховної Ради України про звинувачення Президента України.

3. З метою забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розслідування спеціальна слідча комісія має право:1) заслуховувати Президента України та захисника (захисників) його прав;

2) витребувати необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються розслідування, від державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових, службових осіб, керівників (або посадових осіб, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян та окремих громадян;

3) у разі потреби призначати експертизи та залучати фахівців для дослідження і оцінки доказів, визначати по два або більше представники від спеціальної слідчої комісії і доручати їм бути присутніми під час проведення зазначених експертиз і досліджень та встановлення їх результатів;

4) запрошувати і заслуховувати у порядку, встановленому законом, будь-яких осіб із числа громадян України (крім суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції), які можуть повідомити про обставини щодо вчинення Президентом України державної зради чи іншого злочину.

4. Посадові особи (крім Президента України та захисника (захисників) його прав), службові особи, експерти, перекладачі та інші особи, запрошені спеціальною слідчою комісією для дачі показань як свідки, а також як експерти чи перекладачі, попереджаються у письмовій формі (розпискою) про кримінальну відповідальність за вчинення ними дій, зазначених у частині другій статті 37 цього Закону.

5. У разі вчинення посадовими особами (крім Президента України та захисника (захисників) його прав), службовими особами, експертами, перекладачами та іншими особами, запрошеними спеціальною слідчою комісією, дій, зазначених у частині другій статті 37 цього Закону, спеціальна слідча комісія направляє матеріали до відповідних правоохоронних органів для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.

31. Порядок утворення спеціальної комісії

1. Спеціальна комісія утворюється Верховною Радою України для підготовки і попереднього розгляду питань, а також для підготовки і доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради України на правах головного комітету, якщо предмет правового регулювання таких проектів не належить до предметів відання комітетів, утворених Верховною Радою України, крім випадку утворення спеціальної комісії для продовження роботи над законопроектом про внесення змін до Конституції України.

Стаття 32. Повноваження та порядок діяльності спеціальної комісії

1. Спеціальна комісія здійснює повноваження головного комітету, передбаченого Регламентом Верховної Ради України, з питання, для підготовки якого її утворено.

2. Спеціальна комісія здійснює свою діяльність відповідно до вимог цього Закону, Закону України "Про комітети Верховної Ради України".

93.

Об’єднання депутатів формуються на добровільній основі на першій сесії до обрання керівництва Верховної Ради і сформування інших органів. Якщо цього не відбулося, головуючий на пленарному засіданні оголошує перерву на 2 робочих дні. Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» від 13 травня 1998 р. умовою створення фракції є входження до її складу не менш як 14 народних депутатів України (для порівняння, мінімальне число членів фракції в Австрії та Швейцарії – 5, у Франції – 20, у Росії – 35). У справі про утворення парламентських фракцій Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив, що вимоги щодо чисельного складу депутатських фракцій поширюються і на депутатські групи

Регламент Верховної Ради України передбачає низку обмежень щодо створення депутатських груп і фракцій. Об’єднання депутатів не можуть формуватися для захисту особистих, комерційних, місцевих, професійних або релігійних інтересів. Принципи діяльності фракцій і груп не повинні суперечити вільному характеру депутатського мандата. Об’єднання депутатів не можуть виступати від імені Верховної Ради України або українського народу.

Кожна депутатська група або фракція повинна бути зареєстрована в Секретаріаті Верховної Ради, куди подається письмове повідомлення з указівкою її назви, мети, персонального складу і депутатів, що уповноважені її представляти. Після реєстрації головуючий на засіданні парламенту інформує депутатів про формування депутатського об’єднання.

Коли склад депутатської групи або фракції стає меншим від установленої кількості, вона через 15 днів оголошується Головою Верховної Ради розпущеною (так, наприклад, були розформовані фракції Верховної Ради 3 скликання, створені за результатами виборів на першій сесії – Громада, фракції Селянської партії та Прогресивної соціалістичної партії України). Однак, за Регламентом, після розпуску персональний склад органів Верховної Ради не переглядається. Реорганізація та формування нових депутатських фракцій і груп можуть проводитися протягом повноважень Верховної Ради України із збереженням їх пропорційного представництва в органах Верховної Ради чи з відступом від нього відповідно до рішення, прийнятого Верховною Радою щодо такого представництва.

94.

Стаття 4. Правовий статус Уповноваженого

Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про державну службу" іншими законами України.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях. Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного Герба України та своїм найменуванням. Місцезнаходженням Уповноваженого є столиця України - місто Київ.

95. Стаття 1. Статус Рахункової палати Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Рахункова палата є юридичною особою, має свою печатку із своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. Місцезнаходженням Рахункової палати є місто Київ. Стаття 2. Завдання Рахункової палати організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;

аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому; регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;

виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати чинним законодавством України. Стаття 3. Принципи здійснення контролю Рахункова палата здійснює контроль на засадах законності, плановості, об'єктивності, незалежності та гласності. Стаття 4. Сфера дії Закону Дія цього Закону поширюється на відносини, які виникають у зв'язку з контрольними функціями Рахункової палати. Стаття 5. Законодавство про Рахункову палату Правова основа організації та діяльності Рахункової палати визначається Конституцією України, цим Законом, іншими актами законодавства України, які не суперечать нормам цього Закону.

96. Актами Верховної Ради є закони, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви.

Стаття 47. Прийняття рішень Верховної Ради

1. Відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України Верховна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом.

2. Рішення Верховної Ради приймаються шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених цим Регламентом, коли проводяться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів.

3. Голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування "за", "проти" або "утримався" в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань. У разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а у разі його відсутності доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилась на голосування останньою.

4. На пленарному засіданні народний депутат не повинен перешкоджати розгляду питань порядку денного, в тому числі шляхом блокування трибуни, перешкоджання роботі головуючого на пленарному засіданні, а також голосуванню інших народних депутатів.

5. Рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймаються Верховною Радою шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

6. Рішення Верховної Ради щодо проектів законів, постанов, інших актів Верховної Ради приймаються лише з питань, включених до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради до початку пленарного засідання.

Стаття 48. Скасування рішень Верховної Ради

1. Рішення Верховної Ради можуть бути скасовані Верховною Радою до підписання відповідного акта Верховної Ради Головою Верховної Ради України.

2. Закони, постанови та інші акти Верховної Ради, що набрали чинності, скасуванню Верховною Радою не підлягають, вони можуть бути визнані Верховною Радою такими, що втратили чинність.

97.

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Принципи:

Суспільство традиційно ставиться до законодавчого процесу доволі суворо. Появу нового закону обставлено цілим набором вимог, додержання яких свідчить про «добру якість» законодавчої діяльності: - першим і основоположним слід вважати принцип легалізму, який стверджує законність тільки тих нормативно-правових актів, що прийняті із додержанням встановлених процедур (регламенту). Закон — це перш за все форма, і за умов її недотримання чи відсутності ми опиняємося у полоні свавілля. Тому чітке додержання вимог принципу легалізму дозволяє суспільству мати безпосередній вплив на формування волі законодавця на всіх етапах — від внесення законодавчої ініціативи до обнародування закону; - другим не менш важливим принципом у законодавчому процесі є колегіальність, що передбачає прийняття всіх рішень більшістю голосів, чи то на рівні фракцій, комітетів або на пленарному засіданні; - третю методологічну підвалину законодавчого процесу складає принцип політичного різноманіття і багатопартійності, який означає, що носій будь-яких представлених у парламенті політичних поглядів має право висловити свою думку у законодавчому процесі; - четвертий принцип — відкритості — підпорядковує та забезпечує процес підготовки і прийняття закону. Зазначені принципи законодавчого процесу — легалізм (законність), колегіальність, політична різноманітність і багатопартійність, відкритість є, поза сумнівом, вкрай важливими. Невиконання вимог принципів негативно впливає на законотворчість, досягнення нею основної мети — вдосконалення законодавства.

98.

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:

1) підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради України - законодавча ініціатива;

2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;

3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);

4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону1. Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії -

обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

Підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України. Згідно з Регламентом Верховної Ради України розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України.

Розроблення законопроекту про державний бюджет є обов'язком Кабінету Міністрів України, передбаченим Конституцією України (п. 6 ст. 116), і здійснюється ним за правом.

В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції. Законопроект та законодавча пропозиція- дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка.

Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи виключає частину основної пропозиції. Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної Ради України, реєструються в Апараті Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України. До них належать:

- Президент України;

- народні депутати України;

- Кабінет Міністрів України;

Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа чи орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції, але вносяться вони до Верховної Ради України лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи.

Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада України зобов'язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію.

99.

Стаття 1. Народний депутат України

Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, якому на день виборів виповнилося двадцять один рік, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

1. Народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" ( 1665-15 ) представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами України. 2. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі. 3. При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі. 4. Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень. 5. Звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до пунктів 1-4, 6 статті 4 цього Закону.

100.

Мандат — це документ, який засвідчує легітимність (законність) повноважень депутата будь-якого представницького органу, а також обсяг повноважень, прав та привілеїв депутата. Характер депутатського мандата обумовлює депутатська недоторканність (імунітет), право на винагороду за депутатську діяльність, а також форма стосунків депутата з виборцями. Депутатський мандат може бути імперативним або загальнонаціональним.

Стаття 2. Строк повноважень народного депутата України 1. Повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата. 2. Повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Стаття 3. Несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності 1. Народний депутат не має права: 1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади.

2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі; 3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови; 4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час; 5) залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю; 6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку. 2. Народний депутат зобов'язаний додержуватись інших вимог та обмежень, які встановлюються законом. 3. Народний депутат, призначений (обраний) на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, і повноваження якого не припинено в установленому законом порядку, допускається до виконання обов'язків за такою посадою не раніше дня подання ним до Верховної Ради України заяви про складення повноважень народного депутата України.

101.

ПРАВА НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ Права народного депутата України у Верховній Раді України

Стаття 10. Загальні положення 1. Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано. Кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом. 2. Народний депутат реалізує на засіданнях Верховної Ради України та в роботі її органів надані йому права відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього та інших законів України. 3. Народний депутат бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради України чи її органів, до складу яких його обрано. 4. При опрацюванні і прийнятті законопроектів, постанов та інших актів Верховної Ради України поправки, пропозиції та зауваження, внесені народним депутатом, розглядаються і по них приймаються рішення щодо їх врахування чи відхилення. 5. Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. 6. Голосування та позиція, висловлена народним депутатом в роботі Верховної Ради України та її органів, не може бути предметом розгляду у Верховній Раді України та її органах.

Стаття 11. Права народного депутата України на пленарних засіданнях Верховної Ради України 1) обирати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України; 2) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України;

3) пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами; 4) виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України; 5) звертатися із депутатськими запитами, вимагати відповіді на них; 6) брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні; 7) виступати з обгрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування; 8) висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на засіданні; 9) висловлювати думку щодо кандидатів, які обираються чи призначаються на посади, звільняються з посад Верховною Радою України, а також щодо яких Верховна Рада України надає згоду на призначення і звільнення з посад; 10) порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України; 11) порушувати питання про довіру складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено на посади або щодо призначення на посади яких Верховною Радою України надано згоду у випадках, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР ); 12) порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про порушення ними законодавства України, про створення з цією метою тимчасових слідчих комісій; 13) передавати для внесення до протоколу і стенографічного бюлетеня засідання текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою України.

Народний депутат зобов'язаний: 1) дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави; 2) додержуватися вимог Конституції України цього Закону, закону про регламент Верховної Ради України та інших законів України, додержуватися присяги народного депутата України; 3) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; 4) особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами; 5) виконувати доручення Верховної Ради України, відповідного комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, до складу яких його обрано; 6) інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради України та її органів;

7) додержуватись вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики; 8) як член депутатської фракції (групи): додержуватись вимог Положення про депутатську фракцію (групу); виконувати функції, закріплені Положенням про депутатську фракцію (групу), відповідно до цього Закону, закону про регламент Верховної Ради України та інших законів України; представляти інтереси депутатської фракції (групи) у комітеті, тимчасовій спеціальній або тимчасовій слідчій комісії, до складу яких його обрано; 9) як член комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії: бути присутнім на засіданнях комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, до складу яких його обрано, та брати участь у їх роботі; додержуватись порядку та норм депутатської етики на засіданнях комітету, його підкомітетів, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії та робочих груп органів Верховної Ради України; виконувати доручення комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, визначені їх рішеннями; 10) завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної Ради України чи її органів керівників цих органів; 11) постійно підтримувати зв'язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення, а у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду України та її органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх повноважень заходи щодо їх врахування в роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій; 12) інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масової інформації, на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік; 13) розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян" Народний депутат розглядає всі одержані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнює їх, за необхідності вносить відповідні пропозиції до Верховної Ради України та її органів, а також до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У разі необхідності народний депутат надсилає пропозиції, заяви та скарги громадян органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам, установам та організаціям, до повноважень яких входить розгляд звернень громадян чи вирішення порушених у них питань по суті. Про результати розгляду пропозицій, заяв та скарг громадян органи та посадові особи зобов'язані повідомити громадянина, від якого надійшло звернення, і народного депутата у терміни, встановлені Законом України "Про звернення громадян"; 14) проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верховною Радою України для роботи з виборцями. У випадку залучення до участі у розгляді пропозицій, заяв і скарг, а також у прийомі громадян посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій не пізніш як за три дні до початку прийому народний депутат повідомляє їх про час і місце проведення прийому, а також про орієнтовне коло питань, які мають розглядатися на прийомі; 15) здійснювати безпосередньо або із залученням своїх помічників-консультантів, представників громадськості контроль за розглядом у органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях пропозицій, заяв та скарг громадян, які надійшли на його ім'я; 16) використовувати депутатські бланки лише для офіційних запитів, звернень та листів, які підписуються ним власноручно.

102.

Стаття 15. 1. Народний депутат має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. 2. Депутатський запит - це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

3. Депутатський запит вноситься у письмовій формі народним депутатом, а у випадку, передбаченому пунктом 34 частини першої статті 85 Конституції України,також на вимогу групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, і розглядається на засіданні Верховної Ради України.

4. Верховна Рада України приймає рішення про направлення депутатського запиту відповідному органу або посадовій особі, до яких його звернуто, однією п'ятою від її конституційного складу. Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України має бути попередньо підтримане не менш як

однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України.

5. Президент України, керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, до яких звернуто запит, зобов'язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України у письмовій формі про результати розгляду його (їх) запиту у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в інший, встановлений Верховною Радою України, строк. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений строк, Президент України, керівник відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, до якого звернуто запит, зобов'язаний письмово повідомити про це Голову Верховної Ради України та народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України, який вніс (які внесли) запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати одного місяця після одержання запиту. 6. Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації. 7. На вимогу народного депутата керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зобов'язаний повідомити народному депутатові про день розгляду порушених у запиті питань завчасно, але не пізніше ніж за три дні до їх розгляду. 8. Відповідь на депутатський запит, внесений народним депутатом, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, який його вніс. Відповідь на депутатський запит, внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної Ради України, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові комітету Верховної Ради України. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено запит, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, на ім'я яких було направлено запит. 9. Народний депутат, представник групи народних депутатів, комітет Верховної Ради України мають право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. По відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менше однієї п'ятої від конституційного складу Верховної Ради України. 10. При обговоренні відповіді на депутатський запит на засіданні Верховної Ради України повинні бути присутні у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України керівники, до яких звернуто запит. Вони можуть уповноважувати інших осіб бути присутніми при обговоренні відповіді на запит лише у виняткових випадках із вмотивованим обгрунтуванням. 11. За результатами обговорення відповіді на депутатський запит Верховна Рада України приймає відповідне рішення. Стаття 16. 1. Народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань. Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

2. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання. Депутатське звернення до правоохоронного органу або його посадової особи може бути розглянуто регіональним підрозділом цього органу, до компетенції якого безпосередньо належить вирішення порушених народним депутатом питань.

3. Народний депутат, який направив звернення, може бути присутнім при його розгляді, про що він повідомляє відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення. Посадова особа, відповідальна за розгляд звернення народного депутата, зобов'язана завчасно, але не пізніше ніж за день повідомити народного депутата про час і місце розгляду звернення. 4. Вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом.

103.

Гарантіями діяльності народного депутата України є:

1) непорушність повноважень народного депутата України;

2) депутатська недоторканність;

3) забезпечення народному депутатові України умов для виконання депутатських повноважень;

4) звільнення народного депутата України від призову на військову службу або збори;

5) державне страхування народного депутата України;

6) забезпечення народному депутатові України умов для підвищення професійного рівня;

7) фінансове, медичне і соціально-побутове забезпечення народного депутата України;

8) відшкодування витрат, пов'язаних із депутатською діяльністю;

9) забезпечення народного депутата України житловим приміщенням тощо.

Окремі розділи Закону присвячені гарантіям народного депутата. При цьому розрізняють: гарантії трудових прав народного депутата при виконанні депутатських повноважень та після їх припинення і основні гарантії діяльності народних депутатів.До гарантій трудових прав народного депутата України належать: гарантії його трудових прав (ст. 20); прав депутата в разі дострокового припинення повноважень парламенту (ст. 2); право на першочергове поселення в готель (ст. 22); право на транспортне забезпечення народного депутата (ст. 23 Закону). До основних гарантій діяльності народних депутатів належать: гарантія непорушності повноважень депутата (ст. 26); недоторканність народного депутата (ст. 27); забезпечення йому умов для виконання депутатських повноважень (ст. 28); звільнення депутата від призову на військову службу або збори (ст. 29); державне страхування депутата (ст. ЗО); забезпечення йому умов для підвищення професійного рівня (ст. 31); фінансування видатків, пов'язаних з депутатською діяльністю (ст. 32); фінансове, медичне, соціальне та побутове забезпечення депутата (ст. 39); забезпечення його жилим приміщенням.

Принцип депутатської недоторканності означає, що:

1. Народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.

2. Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише в разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Порядок одержання згоди Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до відповідальності визначається Регламентом Верховної Ради України та Законом України «Про статус народного депутата України». Так, подання про надання згоди на притягнення до відповідальності депутата вноситься до Верховної Ради України Генеральним прокурором України, про що негайно доводиться до відома депутата. Це подання вноситься до пред'явлення депутатові обвинувачення або видання санкції на арешт депутата і розглядається Верховною Радою України не пізніш як у місячний термін. Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, з додержанням звичайної процедури визначає законність і обгрунтованість подання. На засідання комітету запрошується депутат, щодо якого внесено подання. Відсутність запрошеного депутата на засіданні комітету без поважних причин не є перешкодою для прийняття рішення. Рішення про згоду на притягнення до відповідальності депутата приймається на засіданні Верховної Ради України поіменним голосуванням у вигляді постанови не менш як 2/3 голосів депутатів від їхньої фактичної кількості. Рішення Верховної Ради України з цього питання не переглядається.

Депутатський індемнітет розглядається у двох аспектах: по-перше, як невідповідальність народного депутата України- він не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп ,по-друге, як винагорода народного депутата України за його парламентську діяльність .

104.

Дострокове припинення повноважень народного депутата України 1) особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) смерті; 6) порушення вимог частини першої статті 3 цього Закону. Стаття 5. Порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України 1. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата відповідно до пунктів 1-5 статті 4 цього Закону приймається у десятиденний строк за поданням комітету, до компетенції якого входять питання депутатської етики, більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. 2. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду. Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, розглядає відповідні матеріали і подає висновок Голові Верховної Ради України, який у десятиденний строк звертається до суду або повертає матеріали комітету з обгрунтуванням відмови у зверненні до суду. За дорученням Голови Верховної Ради України до суду з питання дострокового припинення повноважень народного депутата також може звернутися Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України. Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, у разі повернення Головою Верховної Ради України матеріалів з обгрунтуванням відмови у зверненні до суду розглядає їх і у випадку незгоди з ними вносить пропозицію про розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради України. За рішенням Верховної Ради України Голова Верховної Ради України зобов'язаний звернутися до суду для вирішення питання про дострокове припинення повноважень такого народного депутата. Верховна Рада України своїм рішенням також може зобов'язати звернутися до суду з питання про дострокове припинення повноважень народного депутата Першого заступника чи заступника Голови Верховної Ради України. 3. У разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради України відповідно до Конституції України повноваження народних депутатів припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

105.

Нинішній інститут президентства в Україні створився не відразу. Він пройшов кілька етапів за назвою і статусом. Спочатку Президент України за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі" потім - главою держави й главою виконавчої влади, і нині, за чинною Конституцією України, є главою держави.

Становлення інституту Президента України було основним у реформуванні державної влади, пов'язаному із проголошенням її незалежності та зміною конституційного ладу України.

Започаткувала процес реформування державної влади в Україні Декларація про державний суверенітет України, яка уперше в Україні проголосила, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Це зумовило введення інституту президентства. Приблизно через рік, 25 червня 1991 p.. Верховна Рада України ухвалила постанову "Про вибори Президента Української РСР", якою визнала за доцільне заснувати пост Президента України (Української РСР) до прийняття нової Конституції і провести вибори Президента у 1991 році.

Оскільки інститут Президента України мав перетворитись із символічного колективного Інституту в реальний одноособовий позапарламентський інститут і Президент України мав обиратися не парламентом, а громадянами України, цей інститут об'єктивно мав отримати необхідну конституційно-правову основу перш ніж стати реальністю. Відповідно, 5 липня 1991 р. було прийнято закони України "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР", "Про Президента Української РСР" і "Про вибори Президента Української РСР". Прийняттю цих законів передувало внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Зокрема, Основний Закон було доповнено новою главою - 12і, яка була присвячена посаді Президента України. У відповідних положеннях Конституції України І зазначених законах визначався статус Президента України, його функції, повноваження та порядок обрання.

Теоретичною основою становлення Інституту президентства на цьому етапі була насамперед Концепція нової Конституції України, схвалена Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р.

1 грудня 1991 p. відбулися перші в нашій державі вибори Президента України, під час яких було уперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Проте конституювання інституту президентства активно і всебічно тривало під час конституційного процесу, пов'язаного з підготовкою нової Конституції України і внесення ряду змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Про це свідчать, зокрема, проекти Конституції України у редакціях 1992, 1993, 1995 років, та Конституційний договір, укладений між Президентом України і Верховною Радою України 8 червня 1995 р. За цими проектами Конституції України і Конституційним договором Президент України набував статусу глави держави і глави виконавчої влади. Остаточно статус Президента України був визначений Конституцією України 1996 року.

Після набуття чинності всіма положеннями Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. та утвердження парламентсько-президентської форми державного правління конституційно-правовий статус Президента України зазнав певних змін у частині обмеження низки повноважень у сфері виконавчої влади. Нині Президент України є главою держави, а не главою держави і виконавчої влади, як це було до конституційної реформи.

106.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Стаття 103. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень. Стаття 104. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України. Президент України складає таку присягу: "Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі". Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.Стаття 105. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

107.

Стаття 106. Президент України: Функції Президента України - основні напрямки діяльності (найважливіші обов'язки) глави держави, обумовлені його місцем і роллю в системі органів державної влади.

Компетенція Президента України — сукупність визначених Конституцією та законами України предметів відання та повноважень, якими Президент України наділяється з метою забезпечення реалізації його функцій як глави держави.

Повноваження Президента України — конкретні права та обов'язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його відання.

Функції та повноваження, що належать згідно з Конституцією України виключно Президентові України, складають прерогативу глави держави.

Основні функції Президента України як глави держави визначено в ст. 102 Конституції України. Так, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент України наділяється особливими повноваженнями. Він: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду національної безпеки та оборони України; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні чи в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України тощо.

Здійснюючи функцію гаранта додержання Конституції України, Президент України наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реалізації конституційних положень, приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України. Президент України користується виключним правом вносити до Верховної Ради законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України та призначати всеукраїнський референдум для затвердження цих змін. Забезпечуючи додержання Конституції України, Президент України може накладати вето на закони, прийняті Верховною Радою України, направляє до Конституційного Суду України звернення щодо встановлення конституційності законів та інших актів Верховної Ради України, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Виступаючи гарантом прав і свобод людини і громадянина, Президент України реалізує свою конституційну функцію здійсненням свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо.

* * *

Повноваження Президента України для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами:

1. Представницькі повноваження - повноваження із представництва держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах. Зовні країни Президент України:

-представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України¹;

- приймає рішення про визнання іноземних держав;

- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

- приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

- підписує Закони України про ратифікацію міжнародних договорів України.

Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначає Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

2. Повноваження Президента стосовно до Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади.

Президент України та Верховна Рада України здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента України не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція України, керуючись принципом поділу влади, чітко розмежовує сфери їхніх повноважень. Одночасно Президент України згідно з Конституцією України є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює відповідні повноваження стосовно до Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади, а саме:

- користується правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;

- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верховною Радою України;

- накладає суспензивне (відкладальне) вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

- протягом трьох років після набуття чинності Конституції України (тобто до 28 червня 1999 р.) мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України;

- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

<<< < Предыдущая 12 / 42 3 4 > Следующая >>>

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
01.07.2025205 Кб1Korchivetska_zagalnoosvitnya_shkola_I (1).docx
#
01.05.2025131 Мб1Kosovan_dup_2013.doc
#
01.07.2025155 Кб0Kostya_kursova_vmist_-_kopia.doc
#
23.02.2016844 Кб151Kozmuk_Zadubr_-2012_navch_posibnik.doc
#
01.05.20253 Мб0KPP_shpori.doc
#
01.07.2025482 Кб0kpu_ekzamen.docx
#
16.11.201879 Кб6kpzk_5.doc
#
01.04.2025118 Кб0KR_SPR_KS_2013.doc
#
23.02.2016332 Кб242krim_protses (1).doc
#
01.05.202535 Кб0Kriminalne_pravo_seminari_praktichni_rekomend.docx
#
01.07.2025285 Кб1kriminologiya_shpori.docx