54. Індивідуальні відмінності та типи памяті

Дослідники відзначають істотне розмаїття індивідуальних особливостей у людей, що виявляється у швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних для запам'ятовування нового матеріалу. 

Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося.

Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збереження заученого або повільності його забування. Готовність до відтворення - у тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй знання, вміння, навички.

Індивідуальні відмінності пам'яті зумовлені типом вищої нервової діяльності (ВНД). При зіставленні показників ефективності пам'яті з виразністю основних трьох безумовних властивостей ВНД (сили, лабільності, врівноваженості) було встановлено поступові взаємозв'язки. Люди з сильною нервовою системою мають кращі показники пам'яті при роботі в ускладнених умовах, бо у них більш вираженою є швидкість утворення умовних рефлексів. Вони виявляють переваги в заучуванні складного матеріалу з недостатньою логічністю. У людей зі слабкою нервовою системою існують переваги при запам'ятовуванні логічно пов'язаної вербальної інформації.

Індивіди з лабільною нервовою системою мають більшу продуктивність мимовільного запам'ятовування, з інертною - переваги в довільному запам'ятовуванні.

Більш збудливі індивіди виявляють переваги при запам'ятовуванні вербального матеріалу. Наочний матеріал краще запам'ятовують особи з переважанням гальмування.

Індивідуальні якісні відмінності в пам'яті виявляються в тому, що в одних людей ефективніше закріплюється образний матеріал (предмети, зображення, звуки, кольори та ін.), в інших - словесний логічний матеріал (поняття, зображення, думки, числа тощо), у ще інших - немає явного переважання в запам'ятовуванні певного матеріалу. Тому у психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний і проміжний, або змішаний, типи пам'яті. Ці типи частково зумовлені співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, головні чинники - умови життя та вимоги професійної діяльності. Наочно-образний тип пам'яті характерний для живописців, письменників, музикантів, словесно-абстрактний - для науковців. Змішаний тип пам'яті спостерігається в людей, у діяльності яких не помітні переваги певного типу. Кожен із типів пам'яті ґрунтується на формування певної мотивації і цілеспрямованості, оволодіння раціональними способами пошуку і переробки інформації. Усе це забезпечує високу ефективність пам'яті як у виявленні загальних закономірностей, так і в плані її індивідуальної специфічності у конкретної особипевних природних задатках, але формується і в процесі діяльності.

В умовах навчання і професійної діяльності здійснюється сенсибілізація органів чуття.

55. Поняття про уяву. Фізіологічні основи уяви.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі її готовий результат. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. За образним визначенням А. Ейнштейна, "уява важливіша за знання, тому що знання обмежені, уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції". Безліч уявлень виникає у голові людини щодня. Деякі з них не лишають сліду, а найцікавіші, най значущі залишаються в пам'яті і складають уяву. Отже, уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Функції уяви:

o моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення;

o створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

o створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

o створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи. Характерні риси уяви.

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось зробити, людина уявляє, що потрібно зробити і як вона це робитиме. Людина також заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці і цим відрізняється від найуміліших тварин. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.

2. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями.

Нелегко відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам'яті, а також від процесів мислення. Розв'язанню цього завдання Аристотель присвятив книгу "Про душу".

Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується потребами особистості. Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним задоволенням їх.

У процесі мислення людина комбінує уявлення, які пам'ять видає свідомості. Однак можна навмисно нафантазувати яку-небудь комбінацію уявлень, знаючи, що це лише справа уяви. Не тільки в реальності, а й уві сні ми усвідомлюємо, що уявлене нами є фантазією. У цьому разі відбуваються два одночасні процеси: людина щось уявляє і разом з тим мислить про те, що уявляє - оцінює його особливості, вірогідність, красу, переробляє, виправляє або проганяє. За висловом Аристотеля, ми відрізняємо уяву від мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в реальності того, що уявляємо, то ми мислимо.

Необхідність існувати та діяти в середовищі з неповною інформацією спричинила виникнення в людини уяви. Апарат уяви завжди буде корисним для неї.

Уява відрізняється також і від безпосереднього відчуття. За Аристотелем, "Уява є ніби відчуттям, але тільки без матеріалу". Цей вислів вражає своєю точністю, якщо пригадати ті хвилини, коли ми змушені боротися з витворами нашої власної уяви. Ми сприймаємо їх як відчуття зовнішнього світу, з тією тільки різницею, що від предметів зовнішнього світу ми можемо відвернутися або піти, натомість образи нашої уяви ми носимо завжди і всюди з собою і можемо позбутися їх тільки вольовим зусиллям, що вибирає інший матеріал для нашої психічної діяльності.

3. Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви - об'єктивна дійсність.

Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява сприяє глибшому осмисленню і пізнанню дійсності, але інколи спотворює її. Так, під впливом кохання наша уява породжує бажаний образ, хоча цей образ може і не відповідати справжньому. Уява в такому разі готує нам чимало гірких розчарувань.

4. Уява - складник творчості.

Уява постає як антипод тривіального. Це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.

Відомий фахівець у галузі автоматичної зброї Ф.В. Токарєв згадував, що коли він створював нові зразки зброї, то виїжджав у село з двома альбомами... швейних машин. Він гортав альбоми, в яких було зображено конструкції різних швейних машин, і неодмінно знаходив потрібну йому ідею. Отже, якщо людина побачить у предметі іншу його функцію, можна вважати, що в цієї людини добре розвинена уява.

5. Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.

Найвищий "розквіт" уяви виявляється у хвилини небезпеки: перед атакою, операцією, перед смертельною небезпекою.

Стимулюють уяву запах, ритми музики.

Розроблено спеціальний метод активізації уяви - метод "мозкового штурму". Він полягає в тому, що створюється невимушена атмосфера спілкування і пошуку, коли вільно висловлюється необмежений некритичний потік асоціацій, уявлень, ідей, образів, тобто народжуються припущення, нереальні ідеї.

Ситуація фрустрації, безвиході, скажімо, при нерозділеному коханні також активізує уяву.