58. Теорії емоцій

Від давнини до сучасності фізіологи пов'язували й пов'язують емоційні стани людини з різними змінами в організмі, з різними тілесними проявами.

Наприкінці XIX ст. було висунуто теорію емоцій, згідно з якою емоція виникає лише як наслідок внутрішніх, фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі. Сприймання викликає тілесні процеси - зміни в діяльності дихання, серцево-судинної системи, м'язів тіла тощо, і тільки після цих змін в організмі з'являються емоційні переживання. Вони є наслідком зазначених змін і їхнім усвідомленням. Цю теорію запропонував американський психолог У. Джеме у праці "Принципи психології" (1890). У. Джеме зазначав, що на противагу загальноприйнятій думці слід говорити: "ми сумуємо тому, що плачемо; ми гніваємось тому, що кричимо і стукаємо, а не навпаки". У. Джеме пов'язував емоції лише з внутрішнім суб'єктивним досвідом і не відзначав рефлекторної природи їхнього виникнення.

У 1910-1915 рр. низку досліджень, присвячених біохімічному аналізу змін, що відбуваються в організмі під впливом емоцій, здійснив В. Кеннон. Дослідження В. Кеннона, а також Ч. Шеррінгтона дали цінний фактичний матеріал, що уможливив поставитися до питання про емоції з погляду пристосувальних реакцій організму до діяльності. Проте ці дослідження недостатньо глибоко розкрили фізіологічну природу емоцій та закономірності їхнього виникнення.

Цікаві спроби вивчити нервові механізми емоційних реакцій були здійснені в лабораторії В.М. Бехтерєва (1929), який розглядав емоції як складні рефлекси, що виникають на основі природних інстинктів. Багато емоційних реакцій відтворюється за типом умовних рефлексів, у яких подразливий процес поширюється з кори мозку на підкіркові вегетативні центри і передається різним органам тіла. Рефлекторним механізмом пояснював виникнення емоцій з їхніми характерними руховими виявами також і І.М. Сєченов. Прості емоційні реакції мають той самий механізм, що й складні. Спершу - збудження чутливого нерва; потім - діяльність центру, насолода; зрештою - м'язове скорочення. Емоційна реакція, за І.М. Сєченовим, - це рефлекс із "підсиленим кінцем", який охоплює всю сферу пристрастей. Емоційні елементи ускладнюють рефлекторні рухи, пов'язані у своїх елементарних формах з інстинктами.

Глибоке експериментальне обґрунтування умовно-рефлекторного механізму емоцій дав І.П. Павлов. Від довів, що емоційні реакції мають своєю основою спільну діяльність кори і підкірки з їхніми складними рефлекторними зв'язками, а кора виконує регулятивну роль при емоційних реакціях.

59.Фізіологічна основа емоцій

Усі емоції - радість, любов, тривога, страх, сум, сором тощо - завжди виникають під впливом дії на нервову систему людини зовнішніх і внутрішніх подразнень. Під час виникнення емоцій нервове збудження поширюється на вегетативні центри і викликає зміни в життєдіяльності організму. Емоції з їхніми реакціями у вигляді змін у діяльності внутрішніх органів, різних виразних рухів тощо виникають за механізмом як безумовного, так і умовного рефлексів.

Емоційні реакції, що виникають за механізмом безумовних рефлексів, мають постійний характер. Такі емоції, як страждання від голоду, спраги, болю, емоції задоволення, страху з типовими захисними рефлексами, а також емоції гніву з його оборонними рефлексами наступального характеру та ін., виникають постійно й обов'язково з відповідними станами організму і за відповідних зовнішніх умов. Ці реакції є біологічно необхідними, мають життєво важливе значення і є успадкованими формами рефлекторних реакцій. Вони набирають типових видових форм прояву в різних вищих - тварин і людей. Емоційні реакції сміху, сліз, реакція страху, гніву є загальними для всіх людей, мають видовий характер. Однак механізм реакцій навіть за простих емоцій у людини значно складнішій, різноманітніший, ніж у тварини. Ці реакції не такі стереотипні, мають багато різних відтінків щодо інтенсивності та якості. У людини природа цих безумовно-рефлекторних емоційних реакцій невіддільна від умовно-рефлекторних реакцій.Умовно-рефлекторне виникнення емоційних реакцій пов'язане з численними безумовними подразниками, з якими тварина чи людина зустрічається у своєму індивідуальному досвіді. В умовних рефлексах, що виникають на базі безумовних, рух нервового збудження можливий як від підкірки до кори, так і в зворотному напрямку - від кори до підкіркового центру.Підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головного мозку. Контроль з боку кори виявляється, зокрема, в тому, що людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати певною мірою зовнішні прояви своїх переживань (наприклад, стримати свій сміх, гнів тощо). Водночас підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело їхньої сили.Руйнація підкіркових утворень, особливо таламуса і гіпоталамуса, призводить до порушення зовнішнього вияву емоційних станів. При патологічних ураженнях підкірки у хворих людей спостерігаються розлади емоційних реакцій.

Динамічні стереотипи змінюються впродовж життя у зв'язку зі зміною його умов. Нові життєві обставини, нові завдання вимагають від людини і нових способів діяння, зміни старої системи зв'язків із середовищем і вироблення нової. Ця зміна одного стереотипу іншим часто супроводжується конфліктом між старим і новим стереотипами, що дістає свій вияв у боротьбі різних переживань людини. Зміни вироблених систем зв'язків переживають діти в різні моменти їхнього життя (наприклад, при переході з родини в дитячий садок, вступі до школи, переході з молодших до середніх класів, закінченні школи тощо). Зрозуміло, не все у вироблених системах зв'язків змінюється. Багато що зберігається, зберігаються й усталені почуття.

Різноманітні зовнішні прояви почуттів можна умовно поділити на виразні, або експресивні, рухи і зміни в діяльності внутрішніх органів, або вісцеральні (від лат. viscera - нутрощі). І ті, й інші за походженням бувають природженими, безумовними і надбаними, умовними.Безумовно-рефлекторні вияви почуттів забезпечуються діяльністю підкірки. Фізіологічним механізмом умовно-рефлекторних виявів почуттів є інтероцептивні тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в корі великих півкуль головного мозку і відіграють важливу роль у регуляції нею роботи внутрішніх органів.