Біхевіоризм

Напрям започаткував Дж. Уотсон на початку XX ст. Він розширено трактував мислення, ототожнював його з внутрішнім мовленням або із засобами невербальної комунікації. Виділяв три форми мислення:

1) просте розгортання мовленнєвих навичок;

2) розв'язування задач не нових, але таких, що зрідка трапляються;

3) розв'язування складних задач, що вимагають словесного вираження міркування перед виконанням певних дій.

Біхевіоризм має кілька напрямів. Згідно з одним із них (Дж. Уотсон), основною одиницею аналізу поведінки є зв'язок стимулу з реакцією (S-R). Представники другого напряму розглядають поведінку як цілеспрямований процес, що включає в себе орієнтовну пізнавальну активність як опосередковану ланку. У межах першого напряму (С. Газрі, К. Халл, Б. Скіннер) проблематика мислення не набула свого розвитку. Другий напрям (Е. Толмен) є продуктом взаємодії біхевіоризму з гештальтпсихологією і складає когнітивну теорію поведінки (S-S)..

Новий підхід до дослідження поведінки запропонували Дж. Міллер, Ю. Галантер і К. Прібрам у книзі "Плани і структура поведінки". Структурну організацію поведінки вони розуміють як вплив на систему та зіставлення цих впливів з минулим досвідом. Якщо окремі впливи вже були в житті суб'єкта, він діє, керуючись досвідом, а якщо ці впливи не відповідають набутому досвіду, то суб'єкт вдається до пошукових або орієнтовних реакцій. Операцію зіставлення називають компарацією. Автори також вводять поняття як "образ" і "план". Плани є у всіх психічних процесах. При розв'язуванні задач реалізуються два види планів:

а) систематичний план - здійснюється розгорнутий пошук, аналіз усіх об'єктів;

б) евристичний план - здійснюється частковий пошук, аналіз лише частини об'єктів.

O.K. Тихомиров зауважує, що мислення в цих теоріях розглядається як "процес в організмі", у відриві від мотиваційно-емоційної сфери.

Психоаналіз

Мислення розглядається у психоаналізі як мотиваційний процес. 3. Фройду належить робота з психології мислення "Дотепність та її відношення до несвідомого". У ній "дотепність" пояснено як вияв творчого мислення. В основі її лежать несвідомі первинні мотиви. Виникає дотепність та її результати в обхід незадоволення первинних потреб, тобто творчість є сублімованим задоволенням цих потреб. Мисленнєва діяльність може відбуватися під впливом несвідомого мотиву або його замінника - бажаного мотиву.

Психоаналіз лише частково торкнувся проблеми зв'язку мислення з мотивами. Питань, як впливає мотивація на організацію, будову мисленнєвої діяльності, не вивчали.

Із психоаналізом пов'язана теорія аутистичного мислення (Е. Блейлер). Аутизм пояснюють як домінування внутрішнього життя, відхід від зовнішнього світу. Виявами аутистичного мислення є сновидіння, міфологія, народні повір'я, шизофренічне мислення тощо.

Теорія мотивації

Згідно з когнітивною теорією мотивації, мотивація поведінки людини йде від пізнання, відповідно до нього. У межах цієї теорії вивчають зв'язок мислення з рівнем домагань та вплив на цей процес мотивації досягнення. Теорія мотивації досягнення пояснює реальний мотив як продукт інтеграції або навіть конкуренції двох тенденцій: суб'єкт боїться невдач та прагне пережити задоволення від успіху. На процес пізнання впливають різні мотиви, їхню ієрархічність вивчає пізнавальна теорія мотивації.Вибір мотиву залежить від того, як суб'єкт пізнає ситуацію, які його сподівання та ідеали. Особливою є потреба в корекції невідповідності між різними мотивами, настановами. Цю проблему розв'язує теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер). Вона досліджує поведінку суб'єкта з метою приведення її у відповідність з уявленнями про те, як потрібно поводитися, вивчає явище дисонансу між мотивами до вибору і після його здійснення.