Питання 1-2. 1.Предмет, мета, основні поняття курсу «Регіональна економіка», та його зв'язок із іншими дисциплінами. 2.Проблеми та завдання регіональної економіки та РПС. Характеристика методів, що виконуються для обґрунтування розміщення виробництва.

Регіональна економіка – це галузь наукових знань про економіку регіону, закономірності економічного розвитку і функціонування суб’єктів господарювання на конкретній території.

Вивчає:

• Об’єктивні передумови розвитку

• Виробничу структуру господарства

• Соціальну структуру господарства

• Умови життя людей

• Систему розміщення господарства

• Економічні зв’язки з іншими регіонами

• Національну економіку

Об’єктом регіональної економіки є район, а суб’єктом - юридична та фізична особа

Основна мета: забезпечення високого рівня життя населення окремого регіону.

Територія – це частина земної поверхні, яка характеризується певною площею, географічним положенням та іншими показниками.

Акваторія – обмежена частина водної поверхні Землі;

Аероторія – частина повітряної оболонки Землі, яка співпадає або з певною територією або акваторією.

Регіон – це цілісна територія, яка відрізняється певними характеристиками від іншої. Одним з основних чинників економічного зростання регіону є раціональне розміщення продуктивних сил Розміщення продуктивних сил – це наукова дисципліна, що обґрунтовує оптимальне розташування. господарських об’єктів, з метою збільшення прибутку від виробництва, окремими суб’єктами, їх групами в межах регіону і всього господарського комплексу.

Предметом вивчення РПС є – просторова організація продуктивних сил.

Об’єктом РПС є продуктивні сили, а суб’єктом - юридична та фізична особа

Мета: підвищення соціально-економічної продуктивності праці на основі використання закономірностей, принципів, факторів ПС.

Завдання:

1. Структурна трансформація господарського комплексу

2. Усунення соціальних проблем

3. Перебудова господарського комплексу

4. Запобігання і ліквідація екологічних проблем

5. Розвиток міжрегіональних економічних зв’язків – інтеграція України в національному господарстві

6. Підвищення самостійності окремого взятого регіону

Економічний потенціал – це ресурси, засоби території, механізми їх включення в господарський обіг на сучасному етапі розвитку або в перспективі. Включає в себе: геополітичний, демографічний, духовний, фінансовий потенціал.

Розміщення – це процес і водночас результат розподілу речових компонентів виробництва, населення, природних ресурсів.

Виробництво – процес сукупної праці, для виробництва матеріальних благ.

Продуктивні сили – це система речових і особистих елементів, в процесі поєднання яких здійснюється виробництво. А саме:

1. людина

2. засоби виробництва:

   • предмет праці – дані самою природою: риба…

   • знаряддя праці – потребує обробки: машини…

3. сили природи: вітер, вода, ядерна енергія…

4. наука

5. інформація

Методи – це способи пізнання дійсності, способи встановлення істини.

1. Балансовий метод – дає можливості встановити співвідношення пропорцій запасів і використання. Поділяється на6 матеріальні й міжгалузеві баланси.

2. Метод системного аналізу і моделювання: аналіз ситуації, постановка цілей і завдань, розробка гіпотези або моделі

3. Програмно-цільові. Мають значення при розробці даних. Включає: збір даних, оцінка територіальних систем, встановлення закономірностей розвитку, експертиза проектів

4. Статистичні методи – служать для обробки і аналізу різноманітно-кількісної інформації, яке характеризує певні остаточні дані.

5. Картографічні методи

6. Метод систематизації

Методологія – комплексне використання методів. Етапи методології:

• Інформаційний

• Програмний (мета, очікувані результати, кошторис, джерела)

• Аналітичний

• Модельний

• Алгоритмічний

• Концептуально-конструкторський

Питання 3. Теорії та моделі розміщення продуктивних сил: Й.Г.Тюнена, В. Кристаллера, Дж. Фрідмана.

Модель розміщення сільського господарства Іогана Тюнена

Свою теорію розкрив в книзі «Ізольована держава в її відношенню до сільськогосподарської і національної економіки» (1826).

Основну увагу Тюнен приділив трьом основним чинникам:

• транспортні витрати (ринку збуту);

• виробничі витрати;

• земельній ренті

Суть теорії: Фактори транспортних і виробничих витрат пов’язані оберненою залежністю: чим більші транспортні витрати, тим нижче виробничі витрати. Чим далі від центру, тим більші транспортні витрати для фермера. Тобто для різного виду сільськогосподарського виробництва є поріг, який робить його виробництво або вигідним, або не вигідним. І.Тюнен шляхом розрахунків обґрунтував зональність сільськогосподарського виробництва залежно від центру збуту товару. Круги: 1-овочевництво, садівництво; 2-лісове господарство; 3-зернове госп., вирощування зернових та технічних культур; 4-зерн. + пасовище + сівозміни; 5-екстенсивне с/г.

Основна заслуга Тюнера: визначив зональність сільськогосподарського виробництва

« - » для рівнини, для екстенсивного госп., не врахував автомагістралі

Теорія «центральних місць» Вальтера Крісталлера

В. Крісталлер виклав свою теорію в докторській дисертації «Центральні місця в Південній Німеччині» (1933). Це теорія про функції і розміщення системи населених пунктів у ринковому просторі.

Центральне місце – це економічні центри, які забезпечують своєю продукцією і себе і свою округу (сільську місцевість і поселення міського типу).

За Крісталлером зони обслуговування і збуту мають тенденцію оформлятися в правильні шестикутники, і вся заселена територія покривається такими шестикутниками без просвіту (крісталлерівська решітка). Таким чином мінімізується середня відстань для збуту продукції або поїздок у центри для покупок і обслуговування. Кожне центральне місце має тим більшу зону збуту, чим вище його рівень ієрархії. Міста певної ієрархії знах. майже на однакових відстанях. Міста певної ієрархії знаходяться майже на однакових відстанях. Кожен населений пункт має свою зону обслуговування, розмір якої залежить від рівня ієрархії. Кристаллерівська решітка. Висновок: дана теорія дозволяє сформувати загальне уявлення про раціональне розселення на терит.

«+» - Теорія центральних місць В. Крісталлера дозволяє сформулю­вати загальні уявлення про раціональне розселення на тій чи іншій території. На її основі можуть бути створені найбільш економічні структури ринкових зон, забезпечені найкоротші маршрути пере­сувань, розроблені оптимальні адміністративно-територіальні ор­гани управління.

Модель «центр — периферія»

В класичному вигляді була роз­роблена Джоном Фрідманом наприкінці 60-х рр. XX ст. і викла­дена в книзі «Політика регіонального розвитку».

Суть: Кожна економіка являє собою пов'язані воєдино і взаємодіючі між собою зони. У просторі якість економіки, рівень економічно­го розвитку, техніка, культура змінюються залежно від руху від центральних районів до периферійних. Ці райони - антиподи: центр, що об'єднує найпрогресивніше (місце зародження нововведень), і велика периферія — сере­довище поширення нововведень. Протилежність центру і периферії проявляється на всіх рівнях: глобальному, ре­гіональному, державному. Периферія неоднорідна — вона має внутрішню (ближню) периферію, яка тісно пов'язана з центром і отримує безпосередньо від нього імпульси до розвитку, і зовніш­ню (дальню), на яку центр не здійснює впливу.

Постійне домінування центру над периферією забезпечується постійною інноваційною діяльністю: у центрі найбільш інтенсив­ні контакти, доступ до інформації. Крім агломераційного ефекту, економічне домінування центру забезпечується за рахунок вика­чування ресурсів із периферійних районів, що посилює і закріп­лює відмінності між ними. Галузі, які не відповідають більше ста­тусу центру витісняються на ближню, а потім і віддалену периферію. Цей процес, що отримав назву «дифузія застарілих нововведень», сприяє розвитку периферії, але й закріплює її підпо­рядковане становище відносно центру. Контраст «центр-периферія» дає імпульс виникненню і відтворенню територіальної нерівності, яка посилюється нерівномірністю економічного зростання.

Питання 4 . Теорії та моделі розміщення продуктивних сил: А.Вебера, А.Льоша, Ф.Перру.

«Штандорт промисловості» Альфреда Вебера

Штандорт (нім.) – місцеположення, там, в тому місці. В 1909 році німецький вчений А.Вебер випустив книгу «Теорія штандарту промисловості».

Суть теорії: розміщення виробництва з врахуванням найменших витрат.

Згідно теорії розміщення промисловості визначається такими факторами:

• транспортні магістралі (будувати підприємства так, щоб зменшити тр витрати);

• робоча орієнтація (будувати заводи там де є дешева робоча сила);

• наявність агломерації (розміщати заводи в центрах скупчення інших промислових підприємств (таким чином йде зменшення витрат на будівництво транспортних шляхів, створення енергетичного господарства, наявність готової інфраструктури).

Вебер запропонував для кожного виду продукту, що планується вироблятися на підприємстві, будувати геометричну фігуру, яка б дозволила знайти місце будівництва п-ва. ВИСНОВОК: Теорія Вебера дозволила сформулювати два принципи рпс на території:

1. на основі мікроекономічного підходу можна побудувати методологічну схему вибору оптимального рішення щодо розмі­щення окремих підприємств;

2. мінімізація витрат окремого підприємства є головним кри­терієм його розміщення.

А. Веберу першому вдалося виробити багатофакторну теорію розміщення промислового підприємства, яка опирається на методи кількісного аналізу (математичне моделювання). А. Вебер не вийшов за межі проблеми роз­міщення окремого підприємства, проте його дослідження стали стимулом для створення більш загальних теорій розміщення.

« - » Теорія застосовується лише для одного підприємства, А. Вебер не врахував конкуренцію. Організація господарства Августа Льоша

Головна праця німецького вченого А. Льоша «Прос­торова організація господарства» вийшла за часів Другої світової війни (1940), тому світове визнання вона отримала трохи пізніше.

Суть міркувань: Льош розширює склад чинників і умов які впливають на розміщення підприємства: транспортні витрати, природні відмінності території, технічний прогрес, особисті якості підприємства, ефект монополій, податки, конкуренція на ринку. Він аналізує ситуацію розміщення фірм в умовах конкурен­ції, коли вибір місцезнаходження визначається не тільки праг­ненням кожної фірми до максимуму прибутку, а й збільшенням кількості фірм, що заповнюють увесь ринковий простір. Суть теорії: Правильно обране місце розміщення підприємства забезпечить отримання максимального прибутку. Теорію найменших витрат Вебера Льош піддав критиці.

ВИСНОВОК: А. Льош дав детальний математичний опис ринкового функціо­нування системи виробників і споживачів. Основними елементами рів­нянь моделі рівноваги є функції попиту і витрат. Стан рівноваги характеризується такими умовами:

1) місцезнахо­дження кожної фірми має переваги для ви­робників і споживачів;

2) фірми розміщуються так, що територія повністю використовується;

3) існує рівність цін і витрат (немає надлишкового доходу);

4) усі ринкові зони мають мінімальний розмір (у формі шестикутника);

5) межі ринкових арен проходять по лініях байдужості (ізолініях), що, на думку А. Льоша, забезпе­чує стійкість знайденої рівноваги.

« - » для ідеальної рівнини; має бути адаптоване до сучасних умов.

Теорія полюсів зростання

Родоначальником теорії полюсів зростання і центрів розвитку вважається французький учений Ф. Перру. Він обґрунтував кла­сифікацію галузей виробництва за тенденціями їх розвитку, викоренивши:

- галузі, які розвиваються повільно (текстильна, вугіль­на, суднобудівна та ін.),

- галузі, які розвиваються, але не здійсню­ють істотного впливу на розвиток інших галузей (виробництво предметів споживання),

-галузі, які швидко розвиваються і втягують у процес розвитку інші галузі (верстатобудування). Місце розташування комплексу галузей, які динамічно розвива­ються, Перру назвав полюсом розвит­ку. ЗНАЧЕННЯ: В основі ідеї полюсів зростання лежить уявлення про провідну роль галузевої структури економіки, і у першу чергу пріоритет­них галузей, що створюють нові товари та послуги. Ті центри і ареали економічного простору, де розташовуються підприємства галузей, що лідирують, стають полюсами тяжіння чинників ви­робництва, оскільки забезпечують найбільш ефективне їх вико­ристання. Це веде до концентрації підприємств і формування по­люсів економічного зростання. На сучасному етапі розвитку ідея полюсів зростання проявляється у створенні ВЕЗ, технопарків і технополісів.

Питання 5. Закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів.

Закономірності – це своєрідність розміщення виробництва на території країни або в регіоні.

1. Соціальна спрямованість у розвитку регіонів і розміщенні ПС передбачає:

   • Інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури

   • Створення сприятливих умов праці

   • Зменшення антропогенного навантаження на навколишнє середовище

   • Формування раціональної системи розселення

2. Закономірність економічно-ефективного розміщення ПС (max- ефективність, min – витрати). Ефективність – співвідношення ефекту і витрат.

Ефект – результат певних дій (3 рівні): глобальний, регіональний, місцевий

3. Закономірність територіального поділу праці – проявляється в спеціалізації господарства регіону на виробництві певних видів продукції і послуг відповідно до наявних ресурсів(грошей, робоча сила)

4. Закономірність планомірності й керованості. Проявляться у створенні і впровадженні регіональних програм:

   • Короткострокові (1 рік)

   • Середньострокові (3-5 р.)

   • Довгострокові (10-15 р.)

Питання 6. Закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

5. Закономірність комплексного розвитку і розміщення ПС:

   • Комплексне використання всіх ресурсів регіону,

   • Раціональне використання трудових ресурсів,

   • Раціонально-галузева і територіальна структура господарства,

   • Створення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами регіону,

   • Створення єдиної інфраструктури

6. Закономірність національної безпеки. Передбачає:

   • Ефективну галузеву і територіальну структуру господарства

   • Завершеність технологічних процесів

   • Достатній розвиток оборонно-промислового комплексу

   • Транспортна і комунікативна система

   • Інтегрованість у світове господарство.

7. Глобалізація і регіоналізація.

Глобалізація – це процес інтеграції національних економік з метою розв’язання глобальних проблем людства (стирання кордонів між державами). Фактори: економічні, політичні, технічні, суспільні.

Регіоналізація – це розвиток зміцнення економічних, політичних та інших зв’язків між регіонами. (підвищення ролі окремо взятого регіону в межах держави).

8. Закономірність сталого розвитку ПС – дотримання збалансованості економічних, екологічних складових господарської системи.

У 1998 році в Україні прийнята Конституція України сталого розвитку і визначені цілі даного розвитку.

Цілі:

• Економічне зростання,

• Справедливість,

• Збереження довкілля і раціональне використання природних ресурсів,

• Охорона здоров’я,

• Доступність освіти,

• Участь у формуванні глобальної системи екологічної безпеки.

Передумови:

• Вихід з економічної кризи (шляхи)

• Відтворення природо-ресурсного потенціалу

Питання 7. Принципи розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів.

Принципи – це правила господарювання, якими мають користуватися господарські суб’єкти на певному етапі історичного розвитку:

1. Комплексного розміщення пс і розвитку регіонів

Комплексне використання всіх ресурсів регіону, - Раціональне використання трудових ресурсів, - Раціонально-галузева і територіальна структура господарства, - Створення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами регіону, - Створення єдиної інфраструктури

2. Раціонального розміщення виробництва. Передбачає:

• Наближення матеріало-, енерго-, водомістких виробництв до джерел сировини, енергії й води

• Наближення трудомістких виробництв до регіонів з високим рівнем забезпеченості трудовими ресурсами

• Наближення виробництв товарів масового споживання до районів з високою концентрацією населення

• Уникнення зустрічних перевезень однотипної продукції

• Обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах

• Охорона природи і створення комфортних умов існування людини

• Збалансованості й пропорційності

3) Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва,

• дотримання збалансованості між виробничими потужностями і обсягом виробництва з одного боку і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів з другого;

• дотримання пропорційності між галузями спеціалізації (між добувною і обробною ланками виробництва, між допоміжними і основними, між соціальною та виробничою сферами)

4) Принцип внутрішньодержавного та міжнародного поділу праці (тобто розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови: найнижчі затрати праці, мінімальна шкода навколишньому середовищу, і при цьому вироблена продукція є конкурентоспроможною і користується попитом на ринках).

5) Принцип обмеженого централізму (органічне поєднання інтересів країни і інтересів регіону). При цьому створюються умови для розвитку регіону, але даний розвиток не повинен вступати у суперечність з державною політикою.