5. Конструювання навчального видання

Конструювання навчального видання – складний процес. В основі підходу створення навчального видання лежать три позиції.

По-перше, навчальне видання – система знання і, отже, при його конструюванні необхідно враховувати специфіку предметної області дисципліни.

По-друге, навчальне видання – дидактична система. Виклад змісту будується так, щоб навчальна дисципліна засвоювалася ефективно.

Нарешті, по-третє, навчальне видання – педагогічна система. Видання конструюється так, щоб учень не тільки засвоював теоретичні та практичні знання і навички, але й формувався як особистість.

Ці три позиції враховує редактор, на них опирається, працюючи над навчальним виданням.

Крім того, навчальні видання конструюються з урахуванням особливостей змісту (інформації), а також виконуваних виданнями функцій.

При конструюванні навчального видання враховують його цільове призначення, категорії учнів, а також можливості елементів, що використовуються.

Конструювання навчального видання має підпорядковуватись завданням послідовного викладу навчальної дисципліни, направлятись на активізацію творчого потенціалу учня.

Найскладнішою є редакторська підготовка навчальних видань.

Навчальне видання включає твір навчальної літератури і апарат.

Твір навчальної літератури, який є основою видання, містить вступ, основну частину, поділену на розділи, частини, параграфи, висновок.

Під час аналізу основної частини твору редактор розглядає його зміст і структуру. Зміст повинен відповідати науковій концепції дисципліни, відображати відповідну галузь знання, акцентувати увагу на актуальних проблемах.

Розглядаючи зміст підручника, редактор повинен орієнтуватися на навчальну програму дисципліни, яка визначає склад інформації та послідовність викладу матеріалу.

Розподіл на частини має підпорядковуватись законам оволодіння інформацією – обсяг кожної з них повинен співвідноситися з можливостями засвоєння і запам’ятовування матеріалу за короткий проміжок часу. Причому кожен певним чином завершений проблемно-тематичний розділ повинен бути певний щаблем пізнання дисципліни. Необхідно, щоб назва була короткою, ясною, повністю охоплювала зміст розділу, добре запам’ятовувалося. Часто як назва використовується питання, якому присвячений розділ. Наприклад, “Закон Бойля – Маріотта”, “Теорема Піфагора” й ін.

Навчальні видання повинні бути в комплексі системою апробованих достовірних теоретичних і практичних знань. Їх основу складає фундаментальна інформація, яка необхідна для оволодіння предметом і є базою знань у певній сфері діяльності. Ця інформація запам’ятовується і стає підставою для формування інформаційної культури особи. Крім того, вона використовується при вивченні інших предметів.

Оцінюючи зміст, редактор опирається на такі критерії: науковість, системність викладу, доступність, цілісність, повнота.

Так, під критерієм науковості розуміється достовірність і точність фактів, що наводяться. Редактор аналізує доцільність включення тих або інших фактів, правильність їх співвідношення, істинність зв’язків і відношень між ними. Причому в навчальній літературі особливо важливі точність інформації, що подається, їх якість (яскравість, запам’ятовуваність, показова конкретність і практичність). Всі факти редактор досліджує в контексті основної теми твору, визначаючи правильність вибору форми їх подання (документальна, інформаційна, художньо-образна).

Системність викладу забезпечується логічною послідовністю, аргументованістю висновків, положень, що подаються.

Особливо важливий у редакторському аналізі критерій доступності. Йдеться про відповідність форми викладу, мови, стилю можливостям сприйняття і засвоєння інформації учнями конкретної категорії.

Саме тому важливо, щоб редактор добре уявляв собі читача, для якого він готує видання. Глибина розкриття питань, їх складність повинні відповідати рівню знань, розвивати ці знання, розширюючи інформаційне поле й інформаційний тезаурус учня.

Цілісність твору забезпечується за рахунок взаємодії розділів між собою.

Повнота викладу визначається повнотою віддзеркалення навчальної програми.

Під час аналізу вступу редактор перш за все оцінює правильність вибору аспектів, що становлять зміст певного розділу. Ці аспекти визначаються властивостями предмету та читацької адреси навчального видання. Так, у вступ може бути вміщена історична інформація, характеристика сучасного стану, тенденцій, перспектив розвитку питань, що розглядаються в навчальному виданні. Очевидно, не кожен вступ вимагає розгляду всіх перерахованих аспектів. Вони пов’язані з характером дисципліни, характером підручника. Велике значення має місце певної дисципліни в навчальному процесі, час її вивчення (молодші, старші класи і курси), взаємозв’язок з іншими предметами.

Крім того, у вступі особливо важливо розкрити логіку побудови дисципліни, зв’язок із практикою, а також з іншими галузями знання.

Важливе значення мають методичні рекомендації з самостійної роботи. Цей матеріал підсилює дидактичні можливості навчального видання. Тут необхідно враховувати категорію учнів, специфіку дисципліни, а також інші видання навчального комплексу.

Структура і композиція навчального видання визначаються логікою побудови науки або відображеної діяльності, а також значенням методів, що використовуються для отримання знань із певної сфери.

Крім того, побудова навчального видання визначається завданнями навчання. Зміст повинен формулюватися так, щоб якнайкращим, найнадійнішим шляхом учень міг оволодіти всією інформацією, що є у виданні.

Структуризація тексту направлена на вирішення саме останнього завдання. Тому необхідно використовувати всі можливі засоби, які сприяли б посиленню уваги, впорядкуванню інформації того чи іншого фрагмента тексту.

Різні фрагменти тексту мають неоднакове значення з погляду загальної концепції дисципліни. Тому текст розділяють на основний, пояснювальний і додатковий. Вони відділяються один від одного шрифтовими вирішеннями та розташуванням. Ці тексти використовуються в творі й у різних елементах апарату.

У функціональному плані основний текст, пояснення і додатковий текст виконують різні завдання.

Так, основний текст повинен бути засвоєний повністю. Він включає базову, обов’язкову для оволодіння предметом інформацію. Саме тому автори часто пропонують до видання твір літератури, що складається тільки з основного тексту.

Такий підхід неправильний, тому редактору слід запропонувати автору розширити повчальні можливості твору за рахунок і додаткових текстів пояснень.

Основний текст повинен відповідати ряду вимог, які враховує редактор під час його аналізу.

Перш за все необхідно мати на увазі, що в навчальному виданні важливе місце займають класифікації, закони, закономірності, правила, норми. Вони повинні відповідати сучасному рівню науки і не суперечити практиці, що склалася. Крім того, вони мають висловлюватися чітко, ясно, економно, розкривати найважливіші аспекти дисципліни, пояснюватися автором. Між включеними в зміст законами та класифікаціями повинен виразно простежуватися зв’язок.

Відомості, дані, факти основного тексту повинні бути авторитетні, відповідати загальноприйнятим нормам. У шкільні підручники не слід вводити дискусійні питання. У підручниках для вищої школи їх подають дозовано, розкриваючи і пояснюючи наявні погляди.

Формулювання, вміщені в текст, повинні бути однозначні, несуперечливі, відповідати можливостям сприйняття певної категорії учнів.

Тексти пояснень, як правило, розташовуються у межах тієї сторінки, на якій уміщений основний текст. Вони містять популяризаторську інформацію, приклади використання або впровадження різних результатів певної сфери діяльності, історичні довідки.

Так, у підручниках із фізики для загальноосвітньої школи подають портрети та короткі біографії учених, що відкрили закономірності й закони, запропонували найважливіші практичні розробки. В цьому випадку тексти пояснень забезпечують гуманітарну складову навчального видання, розширюють кругозір школяра. У підручник для вузів із хімії можна ввести історичну довідку про розвиток якогось виробництва чи про застосування в медицині хімічних елементів. Такі тексти мають практичне значення, співвідносячи теоретичні знання з конкретною діяльністю галузі.

Тексти пояснень повинні розширювати навчальні можливості видання, включати описи процесів і явищ.

Аналізуючи тексти пояснень, редактор орієнтується на умови сприйняття інформації, стежить за тим, щоб виклад був доступним для відповідної читацької категорії.

Багато навчальних дисциплін, особливо історичного та соціально-економічного характеру, спираються на документи, свідчення очевидців. Такі матеріали або фрагменти з них завершують розділи чи твір в цілому. Ці матеріали складають блок додаткових текстів. Як додаткові використовуються і наукові матеріали, що підтверджують окремі положення основного тексту.

З особливою увагою редактору слід ставитися до розташування і додаткових текстів пояснень. Тексти пояснень повинні бути “прив’язані” до основного зорово, щоб учень, студент безпосередньо в процесі вивчення класифікації або закону формував певний асоціативний ряд: закон – приклад його використання, закон – особа того, хто його відкрив.

Додаткові тексти, як вже говорилося, розташовуються в кінці розділу і пов’язані з основним текстом системою посилань. Зрозуміло, що запам’ятовувати цей матеріал не обов’язково. Проте додаткове підтвердження окремих положень сприяє кращому їх засвоєнню, підсилює ступінь їх достовірності. Редактору необхідно визначити, наскільки істотні ті положення, які доповнюються відібраними автором документами. Відбір повинен бути направлений на те, щоб основне й головне доповнювалося в додатках, а другорядне залишалося змістом тільки основного тексту.