8. Принципи, зміст та основні напрямки корекційно-педагогічної діяльності вихователя.

По перше, в рамках концепції спеціального навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку корекційно-педагогічна робота займає центральне положення в єдиному педагогічному процесі.

По-друге, корекційна діяльність являється складовою частиною загальної освіти, в той же час має свій специфічний напрямок при здійсненні навчально-виховного процесу.

По-третє, за об'ємом і значенням корекційно-педагогічного процесу в системі спеціальної освіти йому відводиться значне місце.

Основні напрямки корекційно-педагогічного процесу:

– корекційний вплив на дитину факторами середовища

(«терапія середовищем»);

– корекційний напрямок навчального процесу;

– спеціальний підбір культурно-масових засобів;

– психогігієна сімейного виховання;

– корекція окремих сторін психічної діяльності;

– розвиток процесів мислення;

– розвиток різних видів мислення;

– корекція порушень емоційно-вольової сфери;

– розвиток мовлення;

– розвиток уявлень про навколишній світ;

– збагачення словникового запасу;

– корекція індивідуальних прогалин в знаннях;

– відновлення позитивних якостей, які одержали незначну девіацію;

– накопичення навичок моральної поведінки.

В основі спеціальних методів і прийомів корекційно-педагогічної діяльності лежать загальнопедагогічні підходи, які направлені на розвиток збереження або відновлення порушених функцій організму, знань чи умінь дитини. Це методи вправ, методи переконань, методи прикладу, методи стимулювання поведінки і діяльності дітей з відхиленнями в розвитку та поведінці

Характеристика загально - педагогічних принципів педагогічної діяльності: 

1. цілеспрямованість педагогічного процесу;

2. цілісність та системність педагогічного процесу;

3. принципи гуманістичного напрямку педагогічного процесу;

4. опора на позитивні риси характеру особистості;

5. принцип свідомості та активності особистості у цілісному педагогічному процесі;

6. принцип поєднання прямих та паралельних педагогічних дій;

4. принципи спеціальної корекційно-педагогічної діяльності:

• принцип системності корекційних, профілактичних та розвиваючих задач; 

• принцип єдності діагностики та корекції;

• принцип врахування індивідуальних та вікових особливостей та ін. 

Принципи корекційної роботи

1. Єдність діагностики й корекції.

2. Встановлення доброзичливої, довірливої, підтримуючої, оптимістичної атмосфери спілкування.

2. Емпатійне ставлення до вихованця, якого потрібно приймати таким, яким він є, не порівнювати його з іншими, не на-­ водити інших йому в приклад.

4. Діяльнісний принцип корекції. Головним засобом корекційно - розвивального впливу є організація активної діяльності дитини у співробітництві з дорослим.

5. Психокорекція проводиться у зоні найближчого розвитку, оскільки робота з дитиною за межами цієї зони не матиме корекційного ефекту.

6. Корекція й навчання повинні орієнтуватись на індивідуальні темпи психічного розвитку.

7.Принцип "заміщаючого онтогенезу". Корекційна робота має починатися від тієї "точки", після якої почалось відхилення від ідеальної програми розвитку і відтворювати усі закономірності останнього.

7. Принцип нормативності, зміст якого полягає в орієнтації на еталон розвитку на певному віковому етапі, загальні закономірності формування тієї чи іншої психічної функції в онтогенезі. Наприклад, не можна розвивати логічне мислення до здобуття певних досягнень у розвитку наочно-образного, не можна від дитини молодшого шкільного віку очікувати поведінки, властивої підліткам та ін.

7. Врахування вікових та індивідуальних особливостей ди- тини.

10. Врахування структури дефекту конкретної дитини та особливостей її соціальної ситуації розвитку.

12. Дуже важливо, щоб корекція розвитку мала випереджувальний

характер.

13. Урахування системності розвитку в корекційній практиці.

14. Урахування компенсаторних можливостей індивіда та ставлення до власного дефекту. Створення атмосфери оптимізму, довіри та прагнення досягнень у розвитку.

15. Забезпечення позитивної мотивації до розвитку і самовдосконалення. Тільки в цьому разі дитина буде союзником педагога у його педагогічній діяльності, суб’єктом навчання та виховання.