28. Спадкові відносини у мПрП та особливості їх колізійно-правового регулювання

Міжнародні договори, де зачіпаються питання успадкування

На міжнародному рівні відбувається уніфікація проблем, які виникають під час успадкування:

- Гаазька конвенція про колізію законів щодо форми заповіту (1961) – заповіт може бути складений у формі, яка передбачається першим із наступних законів: право держави місця укладення заповіту, право держави доміцилію спадкодавця, право держави місця проживання у момент складання заповіту або смерті заповідача. За Конвенцією щодо нерухомого майна визнається достатнім дотримання закону місця знаходження нерухомості;

- Вашингтонська конвенція про форму міжнародного заповіту (1973) – увела єдину форму складання заповіту (Україна не ратифікувала);

- Кодекс Бустаманте (1928) – для держав Латинської Америки;

- Мінська конвенція (1993) – стаття 44: "Громадяни договірних держав у питаннях успадкування користуються національним режимом”. Стаття 45: "Право успадкування нерухомого майна визначається за законодавством договірної сторони, на території якої майно знаходиться.

У цих випадках застосовують три колізійні прив’язки:

·      особистий закон спадкодавця ("lex patria domicilii”);

·      закон місця знаходження майна ("lex rei sitae”);

·      закон місця смерті спадкодавця.

Статті (71-73 Закону про МПП)

1.Спадкові відносини регулюються правом  держави,  у  якій  спадкодавець  мав останнє  місце проживання,  якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде  недійсним,  якщо  після складання заповіту його громадянство змінилося.

2.Спадкування  нерухомого  майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це  майно,  а  майна,  яке  підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

3. Здатність особи на  складання  і  скасування  заповіту,  а також  форма  заповіту  і акта його скасування визначаються правом держави,  у якій спадкодавець  мав  постійне  місце  проживання  в момент  складання  акта або в момент смерті.  Заповіт або акт його скасування   не   можуть   бути   визнані   недійсними   внаслідок 
недодержання  форми,  якщо  остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства,  або  права  звичайного місця  перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

В Україні іноземці користуються безумовним національним режимом, визнаються всі спадкові права громадян України, які виникли на підставі іноземних законів, у нотаріальному порядку оформляються акти та засвідчуються документи, які є необхідними для захисту відповідних спадкових прав.

29.Види заповіту у мПрП та особливості їх виконання

Спадкування за законом та його особливості у різних країнах світу.

Україна

Спадкування за законом відбувається у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини . При вирішенні питання спадкування за законом, враховуються такі юридичні факти, як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), 
перебування на утриманні спадкодавця.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли спадкоємцями укладено договір про зміну черговості права на спадкування.

Крім того, законодавством встановлено, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

З юридичної точки зору розрізняють системи спадкового права, які діють в зарубіжних країнах континентальної Європи (до них примикає японська система права), та системи спадкового права, які властиві країнам з англосаксонським правом, в першу чергу Великобританії та США.

Основна відмінність між полягає в тому, що в континентальних європейских країнах спадщина переходить безпосередньо до спадкоємців, а у Великобританії та США вона переходить спочатку до третьої особи, а вже потім — до спадкоємців.

Особливості правового регулювання відносин щодо спадкування у Німеччині.

Характерною рисою спадкування за кодексом стала повна відсутність меж спадкування за законом. За відсутністю більш близьких родичів спадкоємцями померлого ставали родичі будь-яких віддалених ступенів. Спадкування за так званими парантелами (лініями).

Парантела становила собою групу родичів, які походили від загального предка (включаючи самого цього предка). Вирішальним було природне розчленування сім’ї, як воно виявлялось у низці наступних один за одним народжень. Перша парантела (низхідні спадкодавця), друга (батьки та їх низхідні спадкодавця), третя (дід, баба та їх низхідні), четверта (прадіди та низхідні)

одному живому з подружжя — чоловіку (дружині) — право власності на відому частку у спадщині померлої дружини (чоловіка) (від 1/4 до 1/2 при наявності спадкоємців перших двох парантел, а також діда та баби). Таким чином, згідно з німецьким БГБ, один живий з подружжя — чоловік (дружина) — привілейований законний спадкоємець.

Особливості правового регулювання відносин щодо спадкування у Франції.

При спадкуванні за законом кодекс виходить з єдності спадкування як наслідка спільності майна. Він скасовує будь-які відмінності між майном, придбанним у період шлюбу, та розподіленим майном подружжя, майном, яке дійшло до спадкодавця по батьківській або по материнській лінії.

ФЦК (Цивільний Кодекс) закликає до спадкування кровних родичів, розподіляючи їх за чергою. Всього черг чотири. Кожна з них закликається до спадкування в тому випадку, коли немає нікого з родичів, які входять у попередню чергу. Всередині черги визначальним є ступінь споріденості спадкоємця зі спадкодавцем.

У Франції спадкове право одного з живих подружжя — чоловіка (дружини) — дуже обмежене порівняно з німецьким правом. Тут вдівець/вдова спадкодавця у більшості випадків отримує на спадкове майно не право власності, а узуфрукт, а спадкоємці — так зване право голої власності. Таким чином, спадкоємці та вдівець/вдова вступають вже в цивільні правовідносини між собою, які детально регламентує ФЦК.  Франції.

Особливості правового регулювання відносин щодо спадкування в Японії.

- Встановлює три черги спадкоємців за законом:

У першу чергу до спадкування закликаються діти спадкодавця. Щодо цієї черги діє правило подання.

- До другої черги (якщо немає спадкоємців першої черги) відносяться прямі висхідні родичі.

- До третьої черги при відсутності висхідних належать брати і сестри спадкодавця.

Особливу категорію спадкоємців становить один живий з подружжя — чоловік (дружина) спадкодавця, який є спадкоємцем в усіх випадках.

Особливості правового регулювання відносин щодо спадкування в Сполучених Штатах Америки

У США, згідно з законодавством усіх штатів, спадщина після смерті спадкодавця переходить не безпосередньо до спадкоємців, а до так званого особистого представника, який відіграє оснону роль у вирішенні спадкових справ. Він може бути визначений у заповіті чи затверждений судом і тоді він називається виконувачем (executor). У інших випадках його призначає суд з числа зацікавлених осіб, і тоді він називається адміністратором (administrator).

Передача прав від особистого представника спадкоємцям здійснюється за допомогою так званого дозволу (assent). Цей документ повинен бути складений адміністратором у письмовому вигляді, коли мова йде про нерухомість.

Низхідні спадкодавця за відсутністю одного живого з подружжя — чоловіка (дружини) — отримують спадщину і поділяють її на рівні частки.

 

 

Спадкування за заповітом. Форми заповіту та їх особливості.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Спадкування за заповітом відбувається у випадку, якщо померлою особою до смерті було складено заповіт і він є дійсним. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем, якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 Цивільного Кодексу (підпис іншої особи у присутності нотаріуса із зазначення причин). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 Цивільного Кодексу.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. (малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка)).

Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах. У разі відсутності заповіту спадкування відбувається за законом.

Таємний заповіт складає заповідач і в закритому виді, як правило , у присутності свідків, передає на зберігання нотаріусу. Заповіт повинен міститися в заклеєному конверті з підписом заповідача на конверті та посвідчу вальним написом нотаріуса, скріпленим його печаткою. У присутності заповідача цей конверт поміщається в інший і опечатується. Нотаріус та інші особи, крім заповідача не ознайомлюються під час цієї процедури зі змістом заповіту.