Литература

1. Васильев Г.Н., Келасьев В.Н. Самоорганизация целостности: психо- и социогенез. – С.-Пб: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2003. — 204 с.

2. Журналистика и конвергенция: почему и как традиционные СМИ превращаются в мультимедийные / под ред. А.Г. Качкаевой. – М.:, 2010. – 200 с. 

3. Лукинов И. Определяющие факторы взаимосвязанного функционирования компаний //http://financials.com.ua/globalizatsiya/12-opredelyayushchie-faktory-vzaimosvyazannogo-funktsionirovaniya-kompanij.html

4. Стивен Манн Теория хаоса и стратегическое мышление //http://spkurdyumov.ru/what/mann/

5. Лепский М.А. Существенные сдвиги модернизации как детерминанты определения направления прогнозирования //Соціальнепрогнозування та проектуваннямайбутньогоУкраїни. Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції 29 березня 2013 року. – Запоріжжя: ЗНУ, 2013. – С.6-11.

Національна ідентифікація в умовах поглиблення інтеграційних процесів (глобалізації)

Притула О.Л.

Президент ВГО «Всеукраїнська федерація «Спас», старший викладач кафедри теорії та методики фізичного виховання і спорту Запорізького національного університету

Останніми десятиліттями минулого століття найвизначнішим явищем у житті українського суспільства стали процеси глобалізації, що динамічно розвиваються і сьогодні. Завдяки інформаційним технологіям і можливостям розміщення виробництв з неповним циклом за кордоном міжнародний поділ праці став не просто постулатом, а реальністю.

Розвитку інтеграційних, або глобалізаційних процесів значною мірою сприяє і вища роль міжнародних економічних інститутів, у межах й за правилами яких діє більшість світової економіки. У той самий час спостерігається все дедалі глибший розрив голосів на показниках економічної динаміки розвинених, та розвитку і особливо слаборозвинених країн, що у значною мірою є похідною глобалізації, і вимагає посилення контролю над формами і методами його розвитку.

У великої кількості українців виникає питання: «Що чекає Україну, як державу, українське суспільство в умовах поглиблення інтеграційних (глобалізацій них) процесів?». Які ж дійсно перспективи в України, як у національної держави в умовах глобалізації?

На думку багатьох дослідників, головні тенденції державного національного розвитку – будівництво націй та їх політичне самовизначення – продовжують діяти й нині, особливо в постколоніальних та постсоціалістичних державах [1].

Внаслідок глобалізації починає діяти ще одна група тенденцій – послаблення й руйнування національних кордонів, виникнення міждержавних і міжнародних об’єднань, подолання національної обмеженості людей, послаблення націоналізму. Людство поволі вступає до передпостнаціонального етапу свого розвитку.

Французький вчений Ернест Ренан висловив думку: " Нації не вічні. Вони мали початок, будуть мати й кінець. Можливо їх заступить конфедерація європейських країн Але це не є законом теперішнього століття. Тепер існування націй добре, навіть потрібне. Існування їх – гарантія свободи, яка зникла б, коли б світ мав тільки один закон, тільки одного пана" [2]. Прискорювати цей процес, як це було в часи соціалістичного експерименту, не доцільно і дуже небезпечно.

Із початком утворення націй-держав Захід рухається також і до створення єдиної безетнічної нації – тобто такої людської спільноти, що складається з суцільного народу-населення громадян різноетнічного походження, який – у житті та свідомості – не диференціює себе на відокремлені етноісторичні одиниці, а тому в політиці виступає єдиним консолідованим фактором. А в соціально-політичній самоідентифікації населення та суверенізації особи акцент найчастіше переносять із поняття «національність» на поняття «громадянство», тобто переміщують з «етнічного» на «політичне підданство».

Процеси глобалізації, зумовлюючи взаємопроникнення господарчих систем різних континентів, поширення нових технологій і всебічних зв'язків між народами, формують нові взаємовідносин між націями, приводять до звуження первинності національної держави. А саме, зростає масштабне усвідомлення світу як єдиного життєвого простору, який потребує всезагального управління. Національні держави як суб'єкти міжнародних відносин, все більше поступаються міжнародним транснаціональним системам, інтенсивні міграційні процеси посилюють багатонаціональність країн, а проблеми, що виникають на цьому грунті, вимагають свого вирішення на міждержавному рівні. Але питання, пов'язані з національно-специфічним у нації (мова, культура, традиції та ін.), повинні особливо ретельно підримуватися національною державою [3].

Утім, глобалізація обумовлює не відмирання національної держави, а посилює тенденцію до розмивання її суверенності, особливо кордонів при одночасному зростанні ролі транснаціональних корпорацій (ТРК).

Глобалізація несе в собі небачене зростання взаємозалежності не лише між країнами та їх населенням, а й між континентами й цивілізаціями. Це яскраво продемострувала загальносвітова криза 2008-2009 років. З одного боку, з'являються стимули для формування загальнолюдських цінностей, нової якості людини, з іншого – ми є свідками розриву суспільно-національних зв'язків, руйнування національних цінностей, зростання етнічного розмаїття країн, прояви ксенофобії та підвищення міжнаціональної напруги.

В умовах глобалізації для України, як національної держави гостро постає питання національних інтересів. Головною запорукою збереження національних інтересів держави Україна на сучасному інтеграційному історичному етапі має стати національна індетифікація українців.

Українські національні інтереси – це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. У цьому розумінні національні інтереси є важливішими завданнями внутрішньої і зовнішньої політики [4].

Пріоритетне значення серед національних інтересів має захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи Україні. За умов перехідного стану, у якому перебуває наша країна, коли досі залишаються невирішеними багато з аспектів політичної й економічної трансформації, національні інтереси мають відігравати вирішальну роль. У Законі України «Про основи національної безпеки України» визначені пріоритетні національні інтереси України на сучасний момент [4], узагальнивши які, українські науковці визначили основний національний інтерес України. Це відродження і зміцнення власної державності, відтворення національної економіки, ідентифікація громадян як громадян України [5].

Розглядаючи питання про національну ідентифікацію громадян України слід зауважити, що в умовах інтеграційних процесів важливою складовою є формування і розуміння суспільством української національної ідеї.

Але така національна ідея повинна відповідати певним вимогам. Тут можна погодитися з узагальненням В.А. Ліпкана думки дослідників, які зазначили, що при формуванні національної ідеї слід мати на увазі такі аспекти:

1). національна ідея не повинна проголошувати титульний етнос винятковим, через що надати йому суттєві переваги перед іншими етносами, що складають ту чи іншу націю;

2). національна ідея має бути синтетичною, тобто включати як інтереси титульної нації, так і інтереси етнічних меншин, що проживають на території країни;

3). національна ідея має бути інтегрованою, тобто об’єднувати інтереси титульної нації й етнічних меншин;

4). при побудові національної ідеї слід використовувати такий принцип: однаковість індивідів – загибель для популяції. Отже, національна ідея не має урівнювати всіх членів нації, стандартизувати їх відповідно до окреслених настанов. Навпаки, розмаїття етносів, об’єднаних спільною національною ідеєю, і є запорукою її тривалого, а головне – усвідомленого існування;

5). національна ідея повинна відбивати об’єктивні прагнення та інтереси нації на конкретно визначеному історичному етапі розвитку. Будь-які суб’єктивістські намагання забарвити національну ідею у власний колір, надаючи їй або релігійного, або політичного, або іншого змісту, спаплюжать ідею, підміняють її на утилітарні прагнення, індивідуальний інтерес. Саме тому національна ідея не може ґрунтуватись на гаслі богообраності та інших гаслах, які за своєю суттю створюють вакуум нації, роблячи її окремішою, месіанською і недосяжною для інших, створюючи об’єктивні передумови для її возвеличення;

6). національна ідея, будучи за своїм змістом гуманістичного напряму, має включати для своєї реалізації лише ті засоби, які передбачає національне і міжнародне законодавство. Будь-які засоби застосування котрих веде до порушення законодавства (чи то тероризм, чи то геноцид, чи то диверсії, чи то війни тощо) суперечать самій суті національної ідеї, яка ґрунтується на засадах демократії та гуманізму;

7). ураховуючи поліетнічність України, наскрізною лінією має проходити толерантність титульного етносу до інтересів етнічних меншин [6].

Проте в сучасному українському науковому світі ще ідуть суперечки щодо української національної ідеї. На думку автора статті, не дивлячись на багато спроб сформувати українську національну ідею, сучасні вчені так і не змогли чітко окреслити і визначити її. Це підтверджує багатогранність і глибину самого поняття української національної ідеї, яка має бути чіткою, короткою, доступною до розуміння кожним громадянином України. Визначення поняття української національної ідеї і сприйняття його в державній політиці України може стати запорукою національної ідентифікації громадян України в умовах інтеграційних процесів (глобалізації), що в свою чергу буде фундаментом захисту національних інтересів України у світі.