Регіональний розвиток в умовах глобалізації

Ремишевська Т.

Зростання взаємозалежності між різними державами в політичній та позаполітичних сферах, інтегративні тенденції, інтенсивність потоків інформації, інновацій, послуг, технологій, загострення конкуренції сьогодні пов’язують з феноменом глобалізації, що вперше був визначений в науковому середовищі наприкінці ХХ сторіччя американським соціологом Р. Робертсоном. Глобалізація – складне явище, яке, не зважаючи на високу популярність концепції і терміну, все ж залишається дискусійним. Процес глобалізації нерідко ототожнюють із становленням постіндустріального, інформаційного суспільства. Нині глобалізація є однією з найвпливовіших сил, що визначає розвиток людства та охоплює всі сфери суспільного життя – економіку, політику, культуру, соціум. Особливо проблемним є вплив глобалізації на регіональний рівень, який майже не досліджувався, а тому гостро постає потреба виявлення і подолання багатьох ризиків та небезпек в цій площині. Окремі аспекти даного питання вивчали І. Бусигіна, М. Возняк, А. Захаров, В. Клемешев, В. Шарий та ін.

Метою пропонованого дослідження є аналіз особливостей розвитку регіонів в умовах глобалізації. Безумовно, це є важкопрогнозованим і дуже складнимявищем, та, поза сумнівом, дослідження цих проблем потрібні і важливі для врахування тенденцій розвитку системи міжнародних відносин, формування державної політики, виявлення потенційних конкурентних переваг.

Сучасні умови розвитку вимагають глибокого теоретичного опрацювання співвідношення понять державного суверенітету та правосуб’єктності регіонів. У Декларації щодо регіоналізму в Європі регіон визначається як територіальне утворення, яке сформоване в законодавчому порядку на рівні, безпосередньо нижчому від загальнодержавного, та наділене політичним самоврядуванням [2, с. 257]. Регіон можна розглядати як відносно самостійне політичне утворення, яке має системний характер і наділене досить широкою політичною компетенцією. На практиці політика регіонів не завжди відповідає політиці самої держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. Внутрішня політика регіонів спрямовується на раціональне використання внутрішніх ресурсів регіонів для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної, економічної сфер, екологічної безпеки тощо.Відповіддю на процес глобалізації збоку регіонів є посилення регіональної ідентичності, що значною мірою змушує центральну владу більш активно враховувати потреби регіонів у процесі проведення державної політики. В результаті у державі, у відповідь на регіональні вимоги, відбувається регіоналізація. І.М. Бусигіна визначає цей феномен як процес перерозподілу владних компетенцій, передачі функцій від національного на регіональний рівень, появи і розвитку нових інституційних форм, що відповідають новій ролі регіонів у процесі прийняття рішень на національному та наднаціональному рівнях [1,с. 12].

Позитивним прикладом оптимальної організації відносин в системі «центр-регіон» є країни Європи, у яких відносини між державною владою та органами регіонального самоврядування здійснюються субсидіарним шляхом та передбачають делегування в центр лише тих питань, вирішення яких не можливе на регіональному рівні. Також на сьогоднішній день можна говорити про те, що регіони країн-членів ЄС вже не сприймаються як звичайні адміністративно-територіальні одиниці. Регіоналізовані унітарні держави – Велика Британія, Італія, Іспанія – характеризуються існуванням обраних регіональних урядів з конституційним статусом, законодавчими повноваженнями й високим ступенем автономії. Крім того, в умовах глобалізації регіони стають учасниками європейських і світових політичних процесів. Останнім часом регіони все більше прагнуть просувати себе всередину Європейського простору, прикладом може бути відкриття офісів в Брюсселі, що представляють їх інтереси.Слід відмітити, що державна влада, в свою чергу, повинна враховувати регіональні інтереси та швидко реагувати на зростаючі вимоги у зв’язку з впливом внутрішніх і зовнішніх чинників та невпинного розвитку усіх сфер життєдіяльності суспільства.

На сьогоднішній день немає єдиної, чітко сформованої точки зору щодо впливу глобалізації на соціальний, економічний, культурний та політичний розвиток регіонів. Основні фактори регіонального розвитку в глобалізаційній площині є: посилення конкурентоспроможності регіонів, що забезпечить подальшу інтенсифікацію розвитку економіки і регіонів, і держави; диференціація геополітичної ситуації і пріоритетів по периметру державних кордонів, в тому числі існування прикордонних зон з певною політичною та соціальною нестабільністю, що можуть представляти загрозу державній безпеці. Глобалізація з’являється завдяки ринку, який стирає межі між країнами, а якщо розглядати всередині окремої держави, то й між регіонами. Слушно зауважує І. Шавкун, що як тенденція світового розвитку глобалізація – це явище, що визначається ринковими, а не державними силами, і означає гомогенізацію життя [3]. В цьому контексті зростає взаємозалежність світу, посилюються взаємозв’язки між країнами, регіонами, містами, змінюється їх ієрархія.

В більшості випадків, відчуваючи потужний вплив економічного, культурного, політичного аспектів глобалізації практично всі регіони не можуть протистояти йому і змушені пристосовуватися. В позитивному сценарії регіон благополучно пристосовується до глобалізації і здатен отримати вигоду в умовах, які пропонуються, і мати їх за орієнтир майбутнього розвитку, наприклад, з позицій появи нових технологій, нових ринків та ін.

Таким чином, регіональний рівень з посиленням глобалізаційних впливів набуває особливої значущості для підвищення міжнародної конкурентоспроможності як регіону, так і держави в цілому, для її успішного політичного, економічного, культурного розвитку, але в той же час глобалізація несе певні загрози для втрати самобутності регіонів. Вагомим фактором успішного розвитку регіонів є вдосконалення структури економіки та створення умов, що забезпечують їх стійкі конкурентні позиції на міжнародному ринку, реалізація конкурентних переваг регіону та досягнення на цій основі стабільного підвищення якості життя суспільства, вигідне та продуктивне для обох сторін співробітництво між регіональною та державною владою.