Проблеми релігійної освіти в Україні

Похильченко І.

Запорізька державна інженерна академія, кафедра філософії та політології

Сьогодні в умовах пошуку шляхів підвищення моральності та духовності підлітків та молоді постає проблема релігійної освіти. Дослідженням релігійної освіти займаються такі відомі українські науковці, як: В. Бондаренко, М. Бабій, В. Єленський, В. Жуковський, М. Закович, С. Здіорук, А. Колодний, Н. Кочан, В. Любащенко, О. Недавня, М. Новиченко, Ю. Решетніков, Т. Тхоржевська, П. Яроцький та ін.

В Україні в наш час система релігієзнавчої освіти лише складається. Вона будується на засадах гуманізму, толерантності і дотримання принципів свободи совісті, хоча в державних ВНЗ не викладається курс академічного релігієзнавства. Навчальні заклади, засновані на приватній основі, мають право вибору щодо вивчення релігієзнавчих курсів.

В контексті забезпечення подальшого розвитку системи освіти в Україні в напрямку сприяння відродження духовності українського суспільства, церквами і релігійними організаціями в якості основних напрямів визначається питання запровадження освітнього курсу „Теологія” в державній системі освіти; прирівнювання богословських наукових ступенів до державних; акредитація духовних навчальних закладів за державними стандартами; запровадження ”Християнської етики„ як навчальної дисципліни у зміст загальноосвітньої школи; відкриття загальноосвітніх навчальних закладів під опікою церкви.

У християнських країнах Європи світоглядні засади навчально-виховного процесу протягом багатьох століть базувались на основі теологічних вчень, де особливим чином поєднувались релігійні та філософські, мистецькі, наукові знання. У школах більшості європейських держав релігійне виховання безперервно відбувається впродовж багатьох століть. Водночас в окремих країнах Європи склалися несхожі підходи до релігійного навчання та виховання. Відмінності визначаються різними факторами – роллю віросповідань у житті суспільства, державно-церковними відносинами, відведення пріоритетів родині у справі соціалізації особистості, ставленням школи до світоглядних систем тощо.

Досвід демократичних країн показує, що викладання теології поряд з іншими предметами є реалізацією невід’ємного права студентів на доступ до інформації і альтернативних методів викладання. Релігійна освіта не є складовою релігійного культу і не передбачає проведення релігійного культу. Вона направлена на навчання та виховання людини на основі релігійної моралі, а не на механічне керування релігійним життям особистості.

У нашому суспільстві, насамперед, слід звернути увагу на наявність суттєвих відмінностей щодо церковного й світського осмислення деяких нюансів узгодження світської та релігійної освітніх систем. В Україні неможливо, недоцільно й небезпечно запозичувати безальтернативний досвід. Адже Європа є цивілізаційним ареалом, де своєрідно взаємодоповнюються католицькі і протестантські складові. Українська ж культура одухотворена православною традицією. Разом з тим відокремлення школи від церкви в Україні не повинне розглядатися як перешкода отримання релігійної освіти чи релігійних знань, а релігійна освітня система має розвиватись в органічній єдності світового та вітчизняного освітнього процесу.

Отже, для піднесення ролі та значення релігійного компоненту в системі освіти, для належного поступу духовного виховання громадян України необхідно враховувати досягнення європейської спільноти. Крім того, ще одним аргументом щодо цінності таких орієнтирів є розвиток освіти в Україні в напрямку, який визріває у зв’язку з приєднанням України до Болонських освітніх угод.