Література

1. Електронний ресурс //http: www.zippo.net.ua/index.php?page_id=479

2. Електронний ресурс // http: www.youtube.com/watch?v=e0pFvmNIdTQ

Соціально-політичні та культурні засади формування громадянського суспільства

Сидоренко С.В.

З початком процесу демократичної перебудови світового співтовариства підвищився загальний інтерес до проблематики громадянського суспільства. Існує три напрямки історичного і політичного розвитку, які ведуть одним шляхом до громадянського суспільства: глобалізація політики, колективістських та індивідуальних засад громадянства. На універсальність і фундаментальність основ громадянського суспільства та правової держави впливають одвічні поняття - порядність, чесність і людяність. У такому суспільстві вільно розвивається асоціативне життя, відбувається децентралізація державної влади завдяки передачі значної її частини самоврядуванню, безконфліктне розв'язання суспільно-політичних проблем. Під концепцією громадянського суспільства слід розуміти: систему поглядів про державні гарантії і механізми діяльності органів державної влади, що базуються на національному законодавстві, демократичному політичному режимі, соціальній політиці держави, що передбачає реалізацію як загальних, так і спеціальних задач. Концепція громадянського суспільства направлена на створення певних соціально-правових умов, що дозволяють найбільш повно задовольняти інтереси як суспільства в цілому, так і його окремих індивідів та їх колективних утворень, на формування нової соціалізованої структури держави, здатної вирішити цілий комплекс фундаментальних задач загальногромадянського будівництва.

Громадянське суспільство – це організована структура, що складається за межами політичних структур, але охоплює й їх, оскільки вони також є його частиною, і утворюється громадянами. Такі елементи, як демократичне законодавство, поділ влади, наявність легальної опозиції, цілого ряду політичних партій становлять певні форми закріплення його впливу в політичній організації суспільства. Їхня соціальна роль полягає в реалізації цінностей громадян, життя, політичних й соціальних свобод людей. Громадянське суспільство існує за умови плюралізму будь-якої, зокрема соціально-політичної діяльності, її матеріальних та ідейних основ. Сфера приватного життя має бути закритою для будь-якого політичного, владного втручання. Це найважливіший показник існування громадянського суспільства.

До складових організації й функціонування демократичної влади слід віднести: легітимність, всезагальність, демократизм, ефективність реалізації одержаного кредиту довір'я в інтересах народу тощо.

Великого значення набуває забезпечення особистої, соціальної, економічної безпеки громадян, їх доступу до охорони здоров'я, освіти, культури, мінімальних основ вибору діяльності за покликанням; соціально гарантована компенсація трудових витрат; заборона всіляких форм примусу.

Сутність громадянського суспільства полягає в забезпеченні законних прав людини, де особа має гарантію вільного вибору тих чи інших форм економічного і політичного буття, ідеології, світогляду, можливість вільного висловлювання.

Сприяння розвитку громадянського суспільства є однією з найважливіших умов становлення України як демократичної, правової і соціальної держави. Це, насамперед, передбачає налагодження ефективної взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, що повинна базуватися на партнерстві, зацікавленості у досягненні цілей, пов'язаних з процесом демократизації усіх сфер державного управління і суспільного життя, соціально-економічним і духовним прогресом, всебічним забезпеченням захисту прав і свобод людини та громадянина.

Ознаками громадянського суспільства є наступні компоненти: 1) приватна власність, вільна праця, підприємництво; 2) існування вільних політичних партій, громадських організацій та інших об’єднань громадян на добровільній основі; 3) наявність незалежної системи ЗМІ; 4) вільний розвиток сім’ї як первинної основи співжиття людей; 5) регулювання поведінки людини за допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів в інших сферах приватного і суспільного життя (глобальна етика). Громадянське суспільство повинно забезпечувати умови для повного виявлення творчих можливостей кожного індивіда, сприяти всебічній реалізації особистості, її інтересів, цілей і устремлінь. Основа громадянського суспільства – повноправний індивід, особистість з її невід’ємними правами людини і громадянина. Держава, здійснюючи владу, підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству; забезпечує рівні можливості для всіх людей і всіх сфер їх життєдіяльності; на засадах соціальної справедливості; гуманізму і милосердя, не втручається в особисте життя людини і громадянина, регулює соціальні відносини в межах чинної конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Теоретико-методологічні уявлення про громадянське суспільство сформувалися у рамках західної ліберальної концепції, які виходять з того, що розумно організоване суспільство здатне породити у світі досконалий порядок, заснований на здоровому глузді, науці і справедливості, а держава, що базується на цих началах, гарантує єдність суспільного життя і забезпечує прогрес, вища мета якого – особиста свобода, політична і економічна активність громадян і соціальна захищеність. Громадянським являється тільки таке суспільство, у якому поряд з вище перерахованими компонентами сама структура соціальних відносин побудована так, що громадянин розглядає себе як головний елемент суспільного облаштування. Це не просто набір політичних і правових механізмів, інститутів, а певний стан умонастроїв, моральності, яка дозволяє конкретній людині постійно відчувати, що вона є об’єктом і суб’єктом громадянського суспільства [7].

Становлення громадянського суспільства є невпинним процесом удосконалення громадянина, суспільства, влади, політики, права, який охоплює всі без винятку сфери життєдіяльності.

Самопізнання– це усвідомлення своєї специфічності існування в умовах реакції на все те, що відбувається навколо. Категорія самопізнання розкривається через визначальну ланку й головне багатство глобального суспільства - знання. За словами В.Ляха: "Серед специфічних рис нового суспільства слід відзначити провідну роль теоретичного знання, яке спричиняє низку основоположних соціальних змін. Знання конче потрібне для будь-якого суспільства. Тому постає питання: у чому полягає специфіка функціонування знання в постіндустріальному суспільстві? Насамперед ідеться про те, що теоретичні узагальнюючі принципи застосовуються до таких сфер діяльності, які раніше були надбанням емпіричного досвіду. Це економіка, технічні винаходи, політика, сфера прийняття рішень та ін. До того ж це не просто знання, а знання орієнтоване на продукування нового знання" [5, 43].

Самоактуалізація – це бажання людини стати тим, ким їй призначено природою; це людина, яка досягає найвищого рівня в чомусь і добивається повного використання своїх талантів, здібностей і потенціалу особистості, самопізнання шляхів вибору індивідом себе як суб’єкта моральної дії.

Самовиховання – передбачає наявність споріднених тенденцій усвідомлених цілей, ідеалів, особистісних смислів.

Творчість – у широкому розумінні – це пошук чогось нового, невідомого, чого люди не знали раніше. Методи активізації творчості – це способи інтенсифікації генерації ідей, підвищення концентрації оригінальних ідей у загальному їх потоці, можливість перебороти психологічну інертність. Активізація процесу генерації ідей сприяє використанню різних винахідницьких засобів, наприклад, інверсії(зроби все навпаки і подивися, що буде), аналогії, емпатії (вважай себе частиною вдосконаленого об’єкта і вияви при цьому свої почуття і відчування). Метод синектикипередбачає процес дослідження структури проблеми з рівня усвідомленого мислення на рівень спонтанної (некерованої) активності мозку і нервової системи.

Самоволодіння – це одна із загальних чеснот, яка виходить із зрілості людини, включає здатність людини здійснювати діяльність в дезорганізуючих ситуаціях чи "шокового стилю" життя, і є показником соціальної і емоційної зрілості людини, являючи собою орієнтацію цілісної особистості у мінливому середовищі.

Прагнення до вдосконалення волі. Воля виконує роботу з актуальної оцінки події. Завдяки їй відбувається зіставлення основних моральних цінностей, що приводить до вибору певних способів поведінки.

Духовність. Духовність є тим джерелом, яке підживлює вольову наполегливість людини щодо здійснення процесу життєтворчості. Звернення до духовності допомагає їй відшукати сенс життя, наново відродитись, зберегти самоповагу, гідність, впевненість, радість. Пріоритетною тенденцією розвитку нашої незалежної держави мають бути напрямки пов’язані з відродженням духовності серед українців. Існує велика кількість чинників, які зумовлюють занедбаний стан духовності українського суспільства. Деякі з них є проявом загальної кризи моральних норм та цінностей в сучасних суспільствах споживання, тобто мають "загальнолюдський характер". Нині ми переживаємо розквіт прагматизму. Прагматизм набрав виключно темного забарвлення, наслідком такого стану речей є відчуття гострої нестачі духовності. Звернення до етичної та естетичної культури - важливий складник духовного обличчя людини та від її наявності і ступеня розвитку залежить інтелігентність, творча спрямованість намірів, діяльність, особлива одухотвореність, ставлення до світу та інших людей.

Отже, у загальному виді до інститутів громадянського суспільства відносять всю сукупність неурядових інститутів і самоорганізованих посередницьких груп, здатних до організованих і відповідальних колективних дій на захист суспільно значимих інтересів у рамках раніше встановлених правил цивільного чи правового характеру, включаючи не тільки недержавні некомерційні організації, але також і політичні партії, профспілки, суспільні неурядові організації, незалежну пресу, трудові колективи. Головною метою громадянського суспільства, що цементу є зміст всіх інститутів і структур, називають толерантність, а в якості принципів розглядають пріоритет фундаментальних прав і свобод людини і громадянина; визнання і рівний юридичний захист всіх форм власності; розподіл влади; ідеологічну і політичну багатоманітність; розвиток всіх форм самоуправління; автономію університетів і професійних спільнот; свободу віросповідування; незалежність ЗМІ від держави.