32. Сім’я як фактор, що визначає реакцію індивіда на психічну травму.

Як досліднику сім'ї , необхідно уявляти собі сукупність шляхів , якими сім'я може впливати на процес травматизації . Розглянемо деякі з таких шляхів :

1 . Сім'я як фактор сенсибілізації її члена до психічної травми . Одна і та ж патогенна ситуація може різне травматизирующих дію залежно від « грунту» , тобто особистісних особливостей індивіда , що визначають його чутливість до травми. Відповідно до положення V. Magnjan існує обернено пропорційна залежність між ранимістю нервової системи і масивністю психічної травми , необхідної для розвитку хвороби. Чим ранимее нервова система , тим менш інтенсивна травма призводить до порушення її діяльності . Це положення було поширене на взаємозв'язок реакції та грунту в цілому , висунута концепція континууму реакції - грунту , відповідно до якої зазначена зв'язок між - травматизирующим впливом і грунтом характерна для будь-якого патологічного процесу [ Уша ¬ ков Г. К. , 1987].

Сім'я виступає як фактора сенсибілізації різними шляхами:

1 ) через формування нездатності протистояти психічної травми . Зніжує виховання саме по собі не травмує підлітка . Однак воно робить його чутливим по відношенню до фрустрірующім ситуацій , з якими він пізніше зіткнеться поза сім'єю. Точно так же гипоопека (прихована бездоглядність ) сама по собі не травмує психіку. Але при цьому ускладнюється формування вольових якостей особистості . Це сенсибилизирует її , робить уразливою , наприклад для алкоголізації ;

2 ) через вплив на психічну опірність. Нестерпне нервово- психічне напруження може не тільки бути фактором травматизації , а й послабити здатність індивіда чинити опір всіляким психотравмирующим явищам ;

3) через формування уявлення індивіда про патогенної ситуації та її оцінку. В. Н. Мясищев ( 1960 ) неодноразово вказував на величезне значення уявлення індивіда про патогенної ситуації та оцінки ним цієї ситуації. Сім'я відіграє найважливішу роль у формуванні уявлення її членів про самих різних сторонах дійсності. Відповідно з цим можуть складатися ситуації , коли подання індивіда про них , сформований під переважним впливом членів сім'ї , об'єктивно виявляється травматізі - рующим . Так , для підлітка з прикордонної розумовою відсталістю невдачі в навчанні самі по собі не є патогенною ситуацією . Однак вони стають такими в силу визначеного ставлення до цих невдач всієї родини і особливо батьків , що покладали на нього якісь надії. Підліток приймає точку зору сім'ї , і в силу цього ситуація набуває психотравмирующие властивості .

2 . Сім'я як фактор , що закріплює дію психічної травми ( « хроніфіцірующее » , « акумулює » дія сім'ї). Психічна травма може викликати різні реакції як самого індивіда , так і сім'ї. В одних випадках це реакції протидії. Вони спрямовані на якнайшвидшу ліквідацію психічної травми та її наслідків. В інших випадках реакція може бути прямо протилежною. Вона так чи інакше стимулює травму , робить важчою її , ускладнює її ліквідацію . У результаті дії таких реакцій травма « хроніфіціруется » , « закріплюється » ; несприятливі її наслідки акумулюються . Це проявляється в тому , що при повторюваних травмах нова виникає раніше , ніж психіка встигає ліквідувати наслідки попередньої. Тому кожна нова травма « накладається » на всі попередні .

3 . Роль сім'ї у формуванні індивідуальних способів протидії травмі . Психічна травма ставить індивіда перед необхідністю якось протидіяти їй . Індивід може обрати раціональні методи протидії , захисні (витіснення , проекція ) , деструктивні ( інфантилізація , фіксація ) . Сім'я , як правило , грає велику роль в « виборі » способів реакції на травму :

1) через подання членів сім'ї про труднощі і « правильних» , «гідних» , « найбільш простих» шляхи їх подолання . Так , виховання за типом « потворствующая гиперпротекция » ( кумир сім'ї) в сім'ї , яка до того ж заохочує демонстративна поведінка , зумовлює багато в чому спосіб реакції підлітка на психічну травму. Це буде демонстративна реакція.

Таким чином , сім'я виступає в якості важливого джерела психічної травматизації Це насамперед безпосередню участь. Сім'я - один з найбільш значущих джерел психогенних переживань особистості . Крім того , існують різні способи непрямого участі сім'ї в процесі травматизації , в силу яких вона визначає вразливість своїх членів по відношенню до травми , тривалість послід -наслідком травми , її стійкість до терапевтичним впливам. У клінічному плані це означає необхідність при вивченні психічної травми постійно мати на увазі весь комплекс можливих шляхів участі сім'ї в її етіології .