21. Відновлення пропусків та заповнення прогалин у мовленні.

Щоб відновити прогалини в зборі інформації використовується кілька способів роботи з пропусками: вилучення, узагальнення. Вилучення. Під категорію вилучень підпадають випадки, коли людина пропускає певні частини речення, залишаючи щось недомовленим. Користуючись контекстом чи власним досвідом, пересічний слухач самостійно реставрує прогалини, вкладаючи свої думки в уста співрозмовника. Та консультант повинен не пропустити такі місця і максимально відновити втрачене. Полегшити вирішення цього завдання допоможе конкретна схема роботи: Види вилучень:

1. Прості вилучення, або післядієслівні пустоти - лінгвістичні структури, для яких характерна відсутність інформації після дієслова про місце, час і учасників даного процесу. Щоб відновити відсутній матеріал метамодель містить запитання : Я не розумію. -Реакція: "Чого Ви не розумієте?", „Кого ви не розумієте?"•Коли ви відчули, що не розумієте?", „А копи почали розуміти? ". 2. „Неконкретні" прикметники - це слова, які вказують на значущі якості предмета або суб'єкта неявно, без потрібної для розуміння інформації. - Я пропоную йому кращий варіант. -Реакція: "Кращий чим?", „Кращий, ніж що?" „Що ви маєте на увазі, коли говорите „кращий"?", „В чому переваги запропонованого варіанту?". 3. Пропуски в порівняннях - це вилучення прикметників і прислівників, що формують порівняння. В зв'язку з пропуском не говориться про те, з чим (або з ким) порівнюють, тобто вилучається інформація про підґрунтя порівняння, сутність критерію та автора критерію, за яким проведено порівняння. - Він вважає себе розумнішим. - Реакція: „ Розумнішим за кого? В чому? ".

2. Узагальнення. Втрата конкретності в консультуванні завжди загрожує тим, щ консультативна бесіда перетвориться на дискусію або гру в піддавкі універсальні квантифікатори, або слова-узагальнення, „розмиваючі картину переживання, вносять відчуття безнадійності. Види узагальнень: 1. Універсальні узагальнення - слова типу „все", „ніколи", кожен завжди", „увесь час" тощо, які вказують на узагальнення. а) можна нівелювати сказане, перебільшивши, поставивши під сумні підкреслюючи інтонацією, додавши інший універсальний квантифіккатор перепитавши: „Все-все?", „Ніколи-ніколи?". Такий поворот змушує людину шукати винятки, тобто відмовлятись від узагальнення. Всі жінки - егоїстки. - Реакція: „Всі-всі? ".б) можна конкретизувати зроблене надузагальнення: „Хто конкретно?", Де саме?". -Всі жінки - егоїстки. - Реакція: „Які конкретно жінки вчинили егоїстичь

в) можна знайти досвід, який буде суперечити зробленому узагальнені тобто навести контрприклади. - Всі жінки — егоїстки. - Реакція: „Невже ви не згадаєте хоча б одну жінку яка б не була б егоїсткою?"

г) можна запропонувати або створити досвід, який виходить за рамки узагальнення. Наприклад, провокувати клієнта - зробити явно безпідстав­ну пропозицію, довести сказане до абсурду, збільшуючи або зменшуючи масштаби узагальнення, або просто перевести все на жарт. Всі жінки - егоїстки. - Реакція: „І ваша мама теж?", „Я теж: жінка ітільки й думаю про те, як вас використати у власних цілях? Чи не так? ".

2. Універсальні посилання або втрачені референтні індекси - в мовленні немає вказівки на те, до чого відноситься або кому належить сказане, вжиті слова-множини: „неконкретні" іменники (наприклад, „чоловіки", „жінки", .депутати", „глоди" тощо) і займенники („всі", ,де", „вони", „ми" та ін.). Мене ніхто в світі не любить. - Реакція: "Хто саме вас не любить?".